Ухвала суду № 35469345, 23.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/50161/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенко М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 року

у справі № 2а/1270/740/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-фінансова компанія «Донбасвугілля

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмежено відповідальністю «Торгово-фінансова компанія «Донбасвугілля» (далі - позивач, ТОВ «ТФК «Донбасвугілля») звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.01.2012 р. № 0000052360.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2012 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 р. постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2012 р. скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим апеляційною інстанцією судовим рішенням, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведена позапланова невиїзна перевірка позивача щодо правомірності формування податкового кредиту та нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Арикон» за період з 01.07.2011 р. по 31.08.2011 р., за результатами якої складено акт № 17/23-616/36486163 від 10.01.2012 р. та встановлено порушення позивачем вимог п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акту відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення: № 0000052360, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 209 905 грн., з яких 167 924 грн. - основний платіж, 41 981 грн. - штрафні санкції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанцій виходив з того, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податкові зобов'язання з ПДВ визначені відповідачем позивачу у порушення норм діючого законодавства, а відтак й штрафні (фінансові) санкції нараховані позивачу не правомірно. Крім того, матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарської діяльності, наявність належним чином оформлених податкових накладних, подальша реалізація отриманої продукції від ПП «Арикон».

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності уклав з ПП «Арикон» договір поставки вугільної продукції № 03/07 ДУ від 01.07.2011 р.

Судом апеляційної інстанції з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначеного правочину та за наявності доказів: видаткових накладних, актів приймання-передачі продукції, податкових накладних тощо, судом апеляційної інстанції вірно встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій з ПП «Арикон».

Вказаним спростовуються висновки суду першої інстанції щодо відсутності належних доказів реальності виконання сторонами спірної угоди. Вказані первинні документи підтверджують фактичне отримання позивачем продукції, що були предметом вказаного договору та обсяг цих товарів. При цьому податкові накладні містили усі вказані реквізити передбачені нормативними актами, були скріплені печаткою ПП «Арикон», що свідчить про те, що вони мають силу первинного документу.

Як вбачається із акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію щодо нікчемності/недійсності зазначених правочинів як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність, майна та інших матеріальних ресурсів, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущення.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Отже, зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, а посилання відповідача на частину 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України є юридично неспроможними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 10.01.2012 р. №0000052360, вимоги щодо його скасування були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 р. у справі № 2а/1270/740/2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. Бухтіярова Помічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська