Ухвала суду № 35469320, 20.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2013 р. м. Київ К/800/46594/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представників позивача Западнюка М.А., Степура В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 року

у справі № 826/2509/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства «Перший Інвестиційний Банк» (далі - позивач, ПАТ «Перший Інвестиційний Банк»)

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» звернулось у лютому 2013 року до суду з позовом до ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000932231, № 0000922231 від 27.11.2012 року.

Постановою окружного адміністративного суду від 21.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 08.11.2012 року № 912-22-3-26410155.

На підставі висновків акту перевірки 27.11.2012 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000932231, яким встановлено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за III-IV квартал 2011 року в розмірі 33 859 670,00 гривень і за 1 півріччя 2012 року в розмірі 8 222 622,00 гривні та податкове повідомлення-рішення № 0000922231, яким встановлено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій (код платежу 30 11020600) 1 169 124,50 гривні, з якого за основним платежем 1 156 403,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями 12 721,50 гривня.

За наслідками процедури адміністративного оскарження, вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, скарги без задоволення.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги повністю, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.12.2010 року між ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» (первісний кредитор) та ТОВ «Нова фінансова компанія» (новий кредитор) були укладені договори відступлення права вимоги, а саме:

договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 52/0711-КФ від 05.12.2007 року (далі - договір 1), предметом якого є те, що первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор приймає право вимоги первісного кредитора та стає кредитором за кредитним договором № 52/0711-КФ від 05.12.2007 року зі всіма змінами та доповненнями до нього, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_4. Згідно з п. 3 договору 1 сторони досягли згоди, що вартість права вимоги, що відступається за кредитним договором № 52/0711-КФ від 05.12.2007 року, складає 20 196 397,46 гривень;

договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 53/0711-КФ від 05.12.2007 року (далі - договір 2), предметом якого є те, що первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор приймає право вимоги первісного кредитора та стає кредитором за кредитним договором № 53/0711-КФ від 05.12.2007 року зі всіма змінами та доповненнями до нього, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_5. Згідно з п. 3 договору 2 сторони досягли згоди, що вартість права вимоги що відступається, за кредитним договором № 53/0711-КФ від 05.12.2007 року, складає 12 898 621,55 гривня.

Згідно з абз. 3 п. 1 договору 1 та договору 2 сторони передбачили, що з моменту належного виконання Новим кредитором зобов'язання, вказаного в п. 4.1. Договору, первісний кредитор втрачає будь-які права вимоги до Боржника та перестає бути стороною за кредитним договором.

Судами встановлено, що зобов'язання по оплаті вартості відступлення права вимоги за договором 1 та договором 2, виконані ТОВ «Нова фінансова компанія» 30.12.2010 року шляхом перерахування на рахунок Банку частину грошових коштів в розмірі 306 497,46 гривень та 838 521,55 гривня відповідно, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Крім того, судами встановлено, що згідно з умовами договору 1 та договору 2 сторони погодили, що право вимоги вважається відступленим первісним кредитором та, відповідно, набутим новим кредитором, з моменту отримання первісним кредитором від нового кредитора частини грошових коштів, зазначених у п. 4.1 договорів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 06.09.2011 року у справі № 6-715/11 за позовом ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 52/0711-КФ від 05.12.2007 року, (що набрала законної сили 08.12.2011 року) було здійснено заміну сторони виконавчого провадження - стягувача ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» на правонаступника ТОВ «Нова фінансова компанія».

В свою чергу, зміна сторони у зобов'язанні за договором про відступлення права вимоги за кредитним договором № 53/0711-КФ від 05.12.2007 року підтверджується дослідженою судами ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.03.2011 року у справі № 6-236/11 та № 6/233/11 (2-682-1/10) за позовом ПАТ «Перший Інвестиційний Банк», (що набрала законної сили 12.03.2011 року), згідно з якою відбулася зміна сторони виконавчого провадження - стягувача ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» на правонаступника ТОВ «Нова фінансова компанія».

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, що встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що данні обставини мають для суду преюдиційне значення, оскільки, з заявою про зміну сторони, як до Печерського районного суду м. Києва, так і до Солом'янського районного суду м. Києва звертався, саме позивач. Тобто їх преюдиційність застосована на юридичному механізмі набрання судовим рішенням законної сили. Відповідно до якого виникає заборона оспорювати в іншому процесі встановлені у цих ухвалах факти.

Таким чином, оскільки між ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» та ТОВ «Нова фінансова компанія» було вчинено господарські операції щодо дій спрямованих на відступлення права вимоги за кредитними договорами № 52/0711-КФ від 05.12.2007 року та № 53/0711-КФ від 05.12.2007 року, а саме, перерахування ТОВ «Нова фінансова компанія» частини грошових коштів, у відповідності до договору 1 та договору 2, тому судами вірно зазначено, що і права, за вищезазначеними договорами, у повному обсязі перейшли до ТОВ «Нова фінансова компанія» в день перерахування коштів.

На час укладення договору 1 та договору 2 був чинний Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що право вимоги боргу за договором 1 та договором 2 перейшло до Нового кредитора (ТОВ «Нова фінансова компанія») в момент виконання ним умов п. 4.1 Договорів, а саме, 30.12.2010 року. Отже, судами вірно зазначено, що відступлена сума заборгованості за основним боргом та процентами списана з рахунків обліку такої заборгованості у первісного кредитора (позивач) та на підставі пп. 7.9.7 п. 7.9 ст. 7 та п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включена до валових витрат платника.

Відповідно до п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» включив до складу валового доходу вартість права вимоги, що відступлена у сумі 33 095 019,01 гривень.

Крім того, ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено податкові періоди, а також дату збільшення валових доходів та витрат, але нічого не вказано про те, що відноситься до розрахункових, платіжних документів. Оскільки, чинним податковим законодавством не встановлено ні переліку, ні вимоги до первинних документів податкового обліку, то звертаючись до норм бухгалтерського обліку, а саме Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 року № 966-ХІV, приписами п. 2 ст. 3 якого зазначено, що «Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку».

Враховуючи загальну економічну сутність договорів про відступлення права вимоги, договір 1 та договір 2 є первинними документами, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, а отже мають, всі ознаки здійснення господарської операції, яка повинна бути відображена в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому була здійснена. Дані договори не передбачають обов'язкового складання додаткових первинних документів, а саме акту передавання права вимоги.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про те, що позивачем податковий облік операцій з відступлення права вимоги вівся у відповідності до пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.9.7 п. 7.9 ст. 7, п. 11.2, п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР із змінами і доповненнями.

Крім того, судами зазначено, що перевіркою було встановлено, що 31.05.2011 року між позивачем, ТОВ «Нова фінансова компанія» та ОСОБА_6 було укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 07/0811-КФ від 25.01.2008 року (далі - договір 3), предметом якого є те, що первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор приймає право вимоги первісного кредитора та стає кредитором за кредитним договором № 07/0811-КФ від 25.01.2008 року зі всіма змінами та доповненнями до нього, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_6 Згідно з п. 3 договору 3 сторони досягли згоди, що вартість права вимоги що відступається, за кредитним договором № 07/0811-КФ від 25.01.2008 року, складає 21 040 320,16 гривень. Згідно з абз. 3 п. 1 договору 3 сторони передбачили, що з моменту належного виконання Новим кредитором зобов'язання вказаного в п. 4 Договору, первісний кредитор втрачає будь-які права вимоги до Боржника та перестає бути стороною за кредитним договором.

Судами встановлено, що зобов'язання по оплаті вартості відступлення права вимоги за договором 3 виконані ТОВ «Нова фінансова компанія» 31.05.2011 року шляхом перерахування на рахунок Банку грошових коштів в розмірі 21 040 320,16 гривень, що підтверджується дослідженими судами матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Крім того, судами встановлено, що згідно з умовами договору 3, сторони погодили, що право вимоги вважається відступленим первісним кредитором та, відповідно, набутим новим кредитором, з моменту отримання первісним кредитором від нового кредитора грошових коштів, зазначених у п. 4 договору 3.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, що висновки про те, що право вимоги за договором 3 було фактично передано новому кредитору лише після підписання акту прийому-передачі оригіналів документів не можуть бути прийнятими, оскільки такий висновок не відповідає приписам ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України, де зазначено, що кредитор у зобов'язані може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами досліджені наявні в матеріалах справи документи та встановлено, що право вимоги боргу за договором 3 перейшло до Нового кредитора в момент виконання ним умов п. 4 Договору 3, а саме 31.05.2011 року, а отже відступлена сума заборгованості за основним боргом та процентами списана з рахунків обліку такої заборгованості у первісного кредитора (позивач) та на підставі ст. 138 та п. 153.5 ст. 153 ПК України, включена до валових витрат позивача.

Операції з відступлення права вимоги відносяться до операцій особливого виду.

Враховуючи загальну економічну сутність договору про відступлення права вимоги та ґрунтуючись на умовах конкретного договору (абз.3 п. 1, п. 4, п. 5), договір 3 є первинним документом, який викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, а отже має всі ознаки здійснення господарської операції, яка повинна бути відображена в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому була здійснена.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Банком правомірно відображено доходи в сумі 21 040 320,16 гривень та витрати в сумі 22 327 858,00 гривень.

Крім того, у відповідності до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, судами вірно зазначено, що для підтвердження включення відповідних витрат понесених платником податків до складу його валових витрат, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Судами попередніх інстанцій досліджені первинні документи (договори) по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Нова фінансова компанія» та встановлено, що вони оформлені належним чином, а тому суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про те, що відповідачем були неправомірно винесені податкові повідомлення-рішення № 0000932231 та № 0000922231 від 27.11.2012 року.

Отже, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів касаційної інстанції підтверджує, що при їх прийнятті суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 року у справі № 826/2509/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько