Постанова № 35463303, 24.10.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2013 р. справа № 2а-12068/10/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Багатопрофільної фірми «Мадем» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року у справі № 2а-12068/10/0470 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Багатопрофільної фірми «Мадем» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Багатопрофільна фірма «Мадем» 29 вересня 2010 року звернулось до суду з позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська, правонаступником якої є Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно якого, з урахуванням заяви про уточнення позову, просить суд визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0000132335/0, № 00001422335/0 від 29.07.2010 року, № 0000132335/1, № 00001422335/1 від 27.08.2010 року, № 0000132335/2, № 00001422335/2 від 17.09.2010 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що зазначені податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті № 6043/23-3/30421341 від 19 липня 2010 року (далі - акт перевірки), на підставі якого їх було прийнято, є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що позивачем не доведено факт придбання товарів згідно договору від 01.05.2008 року у ТОВ «Содес», тому витрати понесені ТОВ БФ «Мадем» згідно вказаного договору, який не був фактично виконаний сторонами, не є витратами в розумінні п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Таким чином висновки податкового органу про заниження ТОВ БФ «Мадем» податку на прибуток на суму 2 671 грн., та про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у травні-вересні 2008 року на загальну суму 2137 грн., відповідають нормам законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин (складання акту перевірки та винесення оскаржуваних рішень).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду у зв'язку порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про невірність висновку суду: який було здійснено з аналізу положень 7.4.1, 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; відносно того, що договір між позивачем та ТОВ «Содес» від 01.05.2008 року не був укладений та фактично виконаний сторонами; відносно того, що невірне обґрунтування акту перевірки не тягне за собою скасування прийнятих на його підставі оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача, який заперечував щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем 19.07.2010 року було проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Содес» за травень-вересень 2008 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт № 6043/23-3/30421341 від 19.07.2010 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- ст. ст. 203, 215, 228, 662, 665, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог закону, та укладення правочину, не спрямованого на реальне настання наслідків, обумовлених правочином.

- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР в редакції від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, що призвело до завищення скоригованих валових витрат у перевіряємому періоді на суму 2 671 грн., а також порушення платником податків п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, що призвело до завищення суми податкового кредиту на суму 2 137 грн. (т. 1 а.с. 166-184).

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж) визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту за травень-вереснь 2008 року податку на додану вартість в сумі 2 671,00 грн. за податковими накладними на загальну суму 12 821,07 грн. виданими ТОВ «Содес» (т.1 а.с.84-151).

Згідно акту перевірки відповідач вважає, що вказані податкові накладні виписано за господарською операцією, яка здійснена позивачем на підставі нікчемного правочину з ТОВ «Содес», без мети реального настання правових наслідків, так як вказаний договір не був фактично виконаний сторонами.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.07.2010 року :

- № 0000132335/0 про донарахування ТОВ БФ «Мадем» податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств в сумі 2 671 грн., та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 335 грн. 50 коп. (т. 1 а.с. 160);

- № 0000142335/0 про донарахування ТОВ БФ «Мадем» податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 2 137 грн., та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 068 грн. 50 коп. (т. 1 а.с. 161).

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями від 29.07.2010 року, позивач, оскаржив їх в адміністративному порядку до Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська, та до Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області (т. 1 а.с. 186-195), рішеннями яких від 27.08.2010 року № 29367/10/23-3, та від 17.09.2010 року № 25347/10/25-008, відповідно, скарги платника податків були залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення -без змін (т. 1 а.с. 152-159), внаслідок чого, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення № 0000132335/1, № 00001422335/1 від 27.08.2010 р., № 0000132335/2, № 00001422335/2 від 17.09.2010 р. (т. 1 а.с. 162-165).

Внаслідок застосування позивачем процедури узгодження податкових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 29.07.2010 року № 0000132335/0, № 0000142335/0, прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000132335/1, № 00001422335/1 від 27.08.2010 року, № 0000132335/2, № 00001422335/2 від 17.09.2010 року сума податкового зобов'язання в яких, залишилася незмінною.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність висновків відповідача про заниження ТОВ БФ «Мадем» податку на прибуток на суму 2 671 грн., та про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у травні-вересні 2008 року на загальну суму 2137 грн., таким чином позивачем безпідставно сформовані валові витрати та податковий кредит за вказаний період.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Предметом доказування у даному спорі є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Відповідно з п.п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.04.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; - або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином ознакою валових витрат є їх пов'язаність із власною господарською діяльністю платника та підтвердженість первинними документами.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), який був чинним на час виникнення спірних відносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг). При цьому факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля, яка здійснюється в магазині, який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Літєйна, буд. 13 (т.1 а.с. 10-28, 166-184, 185, т.2 а.с. 59).

У межах своєї господарської діяльності позивач уклав договір поставки з ТОВ «Содес» (поставщик) від 01.05.2008 року, згідно якого поставщик зобов'язався передати у власність, а позивач (покупець) прийняти та оплатити «товар» (т.1 а.с. 29-30). Підпунктом 3.1 пункту 3 вказаного договору передбачено, що «поставщик» обов'язується відпускати «Покупцю» «Товар» який відповідає вимогам діючих ТУ та ДСТУ, ветеринарним та санітарним нормам. Отже зазначені умови договору свідчать, що сторонами було визначено предмет договору, яким може бути будь-який товар, що відповідає зазначеним в п.п.3.1 умовам.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи те, що позивачем та його контрагентом було погоджено усі істотні умови договору поставки, висновок суду першої інстанції щодо неможливості визначення предмету договору між позивачем та ТОВ «Содес» є помилковим.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що суд не може підміняти державний орган, на який законом покладений контроль щодо дотримання платником податкового законодавства зокрема шляхом вивчення та перевірки первинних документів, та здійснювати будь-які висновки за такий орган, що свідчило б про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Між тим суд першої інстанції замість податкового органу зробив висновок про те , що сторонами спірного договору не було досягнуто згоди щодо предмета договору, тобто договір не було фактично укладено.

Між тим, з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обставини реальності вчинення позивачем з ТОВ «Содес» правочину підтверджується первинними документами та іншими письмовими доказами, копії яких містяться в матеріалах справи.

Так на виконання умов зазначеного договору, ТОВ БФ «Мадем» отримано від ТОВ «Содес» накладні та податкові накладні на загальну суму 12 821 грн. 07 коп., у тому числі ПДВ -2 136 грн. 87 коп. (т. 1 а.с. 84-151) в яких зазначено придбаний позивачем товар. Розрахунки за товар проведено у безготівковій формі у повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення на загальну суму 12 821 грн. 07 коп. (т.1 а.с. 31-49).

У подальшому вказаний товар позивачем було реалізовано, що підтверджується даними книги обліку розрахункових операцій № 04640001066/8 (т.2 а.с. 46-55).

Згідно додаткам 5 декларацій з ПДВ за травень-вересень 2008 року, до розділу ІІ «Податковий кредит» включено суму ПДВ у розмірі 2 136 грн. 85 коп. по контрагенту «Содес», а саме у травні - 408 грн. 77 коп., червні - 428 грн. 72 коп., липні - 408 грн. 96 коп., серпні - 446 грн. 21 коп., вересні -444 грн. 19 коп.

Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій зі своїм контрагентом, за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про отримання позивачем товару, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Між тим відповідачем не було надано суду першої інстанції доказів анулювання реєстрації ТОВ «Содес» на час здійснення господарських операцій з позивачем, або доказів в підтвердження фіктивності первинних документів позивача, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Сумніви суду першої інстанції щодо їх достовірності не підкріплені належними доказами по справі.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Отже, колегія судів апеляційної інстанції вважає, що при визнанні договору нікчемним податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення. Доказів того, що вищевказаний договір було визнано судом недійсними, відповідачем суду також не надано.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення безпідставно не врахував пояснень свідка ОСОБА_1 з приводу обставин здійснення поставки позивачу товару від ТОВ «Содес» та його подальшого використання позивачем.

Крім того, не є вірними висновки суду першої інстанції щодо безтоварності господарської операції між позивачем та ТОВ «Содес» які мотивовані відсутністю таких документів як сертифікати якості на товар, оскільки зазначені документи в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є первинними документами, тому їх відсутність не може свідчити про безтоварність господарської операції.

Отже, судом першої інстанції зроблено не обґрунтований висновок про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Содес».

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову. Між тим зазначений обов'язок відповідачем не виконано.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Багатопрофільна фірма «Мадем» - задовольнити. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року у справі № 2а-12068/10/0470 - скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська №0000132335/0, № 00001422335/0 від 29.07.2010 року, № 0000132335/1, № 00001422335/1 від 27.08.2010 року, № 0000132335/2, № 00001422335/2 від 17.09.2010 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко

Повний текст постанови виготовлений 1 листопада 2013 року.