Рішення № 35450097, 24.11.2013, Заводський районний суд міста Луганська (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Луганська)

Справа № 437/8099/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 рокуЛенінський районний суд м. Луганська у складі:

головуючого: судді Кравченко Н.О.,

при секретарі Савченко Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Надра» про стягнення заборгованості по інфляційним витратам, 3% річних та упущеної вигоди за користування грошовими коштами, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості по інфляційним витратам, 3% річних та упущеної вигоди за користування грошовими коштами, в обґрунтування якого зазначив, що 10.10.2011 року Ленінським районним судом м. Луганська було винесено рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» про стягнення боргу за договором банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди, яким було задоволено частково та було стягнуто з відповідача неповернуту суму вкладу з нарахованими процентами згідно договору від 18.09.2008 № 618761 в розмірі 876, 82 грн., від 18.09.2008 року № 618766 в розмірі 86 258, 47 грн., упущену вигоду у розмірі 2 620, 02 грн., а загальна сума стягнення 89 755, 31 грн., загальна сума 89755, 31 грн. Рішення набрало законної сили. На підставі рішення було видано виконавчий лист. 21.05.2012 року державною виконавчою службою Шевченківського районного управління юстиції у м. Київ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. В ході виконавчих дії від боржника лише 02.07.2012 року надійшли кошти на депозитний рахунок у сумі 86 258, 47 грн. та на 2620, 02 грн. і 05.07.2012 року у сумі 876, 82 грн. У звязку з простроченням виконання грошового зобовязання позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних витрат по заборгованості, яка складає 357, 93 грн. за період з листопада 2011 року по червень 2012 року, 3% річних за користування грошовими коштами у розмірі 5 259, 90 грн. за період з 21.07.2010 року по 01.07.2012 року. Також позивач вважає, через неправомірні дії відповідача ним була упущена вигода, яка полягала у тому, що позивач мав наміри у подальшому скористатись послугами відповідача та покласти свої кошти на депозитний рахунок, якщо б відповідач сплатив зобовязання добровільного у оговорений у договорі час по сумам вкладу з нарахованими процентам згідно договорів, які були стягнути на його користь у судовому порядку та отриманні позивачем лише 02.07.2013 року. Таким чином позивач має бажання стягнути з відповідача упущену вигоду за період з 21.07.2010 року по 02.07.2012 року у сумі 13 276, 55 грн.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму інфляційних витрат по заборгованості, яка складає 357, 93 грн. за період з листопада 2011 року по червень 2012 року, 3% річних за користування грошовими коштами у розмірі 5 259, 90 грн. за період з 21.07.2010 року по 01.07.2012 року та суму упущеної вигоди у розмірі 13 276,55 грн. Крім того стягнути судовий збір сплачений при подачі позовної заяви.

Позивач у судове засідання не зявився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача, у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, надав суду заперечення, які були долучені до матеріалів справи, в яких зазначив, щодо вимоги про стягнення заборгованості по інфляційним витратам та 3% річних, звернув увагу суду на те, що позивачем було неправильно застосовано норми закону, внаслідок чого не розрізнено правовідносини, що виникають на стадії примусового виконання рішення суду. Отже після набуття законної сили рішенням суду про стягнення грошових коштів, прострочення грошового зобовязання як таке місця не має. Виконавче провадження є завершальною стадіє судового провадження, сторонами якого на відміну від спірного зобовязання не є боржник та кредитор, а стягувач та боржник, які мають інше процесуальне становища. Таким чином застосування правовідносин які виникають під час здійснення виконавчого провадження, правових норм, які стосуються прострочення грошового зобовязання є необґрунтованими. Є необґрунтованим рахунок 3% річних з простроченої суми, так як рішення суду набрало чинності з 20.10.2011 року, тому є невірним нарахування 3% річних за період з 21.07.2010 року по 01.07.2012 року, оскільки початок зазначеного періоду грошового зобовязання був відсутній. Стосовно стягнення упущеної вигоди, позивач не надав суду належних доказів та розрахунків, заявленої до стягнення упущеної вимоги.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Надра» про стягнення заборгованості по інфляційним витратам, 3% річних та упущеної вигоди за користування грошовими коштами, підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Виходячи з вимог статті 61 ЦПК України, випливає, що вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, що 10.10.2011 року Ленінським районним судом було винесено рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» про стягнення боргу за договором банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди, яким було позовні вимоги задоволено частково та було стягнуто з відповідача неповернуту суму вкладу з нарахованими процентами згідно договору від 18.09.2008 року № 618761 в розмірі 876, 82 грн. та за договором від 18.09.2008 року № 618766 в розмірі 86 258, 47 грн., також було стягнуто упущену вигоду у розмірі 2 620, 02 грн. Крім того з відповідача на користь позивача було стягнуто витрати на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 120 грн. та на користь держави державне мито у розмірі 898, 66 грн. (а.с. 9-13).

Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається, з вищезазначеного рішення 18.09.2008 року між позивачем та відповідачем були укладені договори № 618761 на суму вкладу та № 618766 строкового банківського вкладу (Депозиту) «Мій вибір» оформлені в рамках пакету послуг «ПП «Базовий +» № 1301642(а.с. 19-20, 22-23). Відповідно до вказаних договорів ОСОБА_1 передав, а відповідач прийняв грошові кошти по договору № 618761 в сумі 100, 00 доларів США, що в еквіваленті на момент укладення договору складало 485, 11 грн., а по договору № 618766 9 900 доларів США, що в еквіваленті на момент укладення договору складало 48 025, 89 грн. на строк шість місяців з датою повернення 19.03.2009 року.

19.03.2009 року до договору строкового банківського вкладу № 618761 була укладена додаткова угода №1, згідно з якої строк вкладу було продовжено на 9 місяців, тобто строк повернення вкладу 19.12.2009 року під проценту ставку 7,8% річних (а.с. 21).

19.03.2009 року до договору строкового банківського вкладу № 618766 була укладена додаткова угода №1, відповідно до якої строк вкладу було продовжено на 9 місяців, тобто строк повернення вкладу 19.12.2009 року під проценту ставку 7,2% річних (а.с. 18).

На підставі рішення, яке набрало законної сили, були видані виконавчі листи № 2-1014 від 24.04.2012 року, на підставі яких були відкрити виконавчі провадження, про що державною виконавчою службою Шевченківського районного управління юстиції у м. Київ було винесено постанову.

З листа Головного управління юстиції у м. Києві № К-1557 від 09.04.2013 року вбачається, що в ході проведених виконавчих дій, 02.07.2012 року на депозитний рахунок Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Київ надійшли кошти від ПАТ КБ «Надра» у сумі 86 258, 47 грн., 120, 00 грн., 2 620, 02 грн. та 05.07.2012 року кошти у сумі 876, 82 грн. 07.07.2012 року державним виконавцем було підготовлено розпорядження спеціалісту сектору обліку депозитних сум для перерахування вищезазначених коштів на рахунок позивача. Згідно платіжного доручення від 08.10.2012 року № 12678 кошти у сумі 86 258, 47 грн., платіжного доручення від 08.10.2012 року № 12677 кошти у сумі 2620, 02 грн., платіжного доручення 08.10.2012 року № 12676 кошти у сумі 876, 82 грн., платіжне доручення від 08.10.2012 року № 12675 кошти у сум 120 грн. перераховані на рахунок позивача (а.с.7-8).

28.12.2012 року на підставі п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі провадження №32648247, №32540792, № 32648052, №32648366, були закінченні (а.с.14-17).

Позивач при розрахунку інфляційних витрат та 3% річних за період з 20.10.2011 року, тобто з моменту набрання рішенням законної сили та по 02.07.2013 року, тобто по дату перерахування боржником коштів на депозитний рахунок виконавчої служби, виходячи з суми, яка була стягнуто рішенням Ленінського районного суду м. Луганська 89 755, 31 грн. Але суд не може погодитись з зазначеною сумою вказаною позивачем, так як відповідно до рішення суду на користь позивача було стягнуто за договором № 618761 876, 82 грн. та договір № 618766 86 258, 47 грн., тобто загальна сума складає 87 135, 29 грн. На стягнуту судом, на користь позивача суму упущеної вигоди у розмірі 2 620, 02 грн., не може бути нараховані інфляційні витрати, так як дана сума не входить до складу грошового зобовязання, а є наслідком невиконання зобовязань, а саме збитками у результаті порушення цивільного права позивача, а тому ст.625 ЦК України в даному випадку застосована бути не може.

Відповідно до ч.1,2 ст.509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

У відповідності до п.п.2,5 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Виходячи з зазначеного суд приходить до висновку, що основний борг за договорами банківських вкладів, який стягнений з відповідача рішенням Ленінського районного суду складає за договором № 618761 876, 82 грн. та договір № 618766 86 258, 47 грн., який був перерахований боржником на депозитний рахунок виконавчої служби 02.07.2012 року у сумі 86 258, 47 грн. та 05.07.2012 року у сумі 876, 82 грн.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Так, аналіз ст. 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. У зв'язку з цим, дія мораторію відповідно до ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на інфляційне нарахування на суму боргу та 3% річних на них не поширюється. Та підлягає стягненню сума 3% річних з відповідача за період з 20.10.2011 року (моменту набрання чинності рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 10.10.2011 року) по 01.07.2012 року (повернення стягненої суми) в розмірі 1888 гривень 00 копійок (89755,31грн.*3%:365дн.*256дн.:100%).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки упущеної вигоди в розмірі 13 276, 55 грн. на підставі ст. 22 Цивільного кодексу України слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Тобто, ідеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Як видно з матеріалів справи, позивач не довела запланованого одержання вигоди від розпорядження на свій розсуд спірними грошовими коштами (зокрема, шляхом отримання процентів за іншим банківським вкладом) і не подала жодних доказів про вжиті нею заходи для одержання такої вигоди.

Доводи позивач про те, що нею могли бути отримані доходи від розміщення суми повернутих коштів на інших вкладних рахунках не вказують на реальну можливість отримання таких доходів за звичайних обставин, а вказують лише на припущення такої можливості.

Отже, оскільки, зазначені позивачем вимоги не підтверджуються жодним належним та допустимим доказом, а також враховуючи те, що в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження та обставини, що вказаних збитків завдано позивачу з вини відповідача, то суд вважає, що в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки відсутні правові підстави для задоволення цих вимог.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача 3% річних в розмірі 1888 гривень.

Керуючись ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Надра» про стягнення заборгованості по інфляційним витратам, 3% річних та упущеної вигоди за користування грошовими коштами задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Надра» на користь ОСОБА_3 3% річних від простроченої суми за період з 20.10.2011 року по 01.07.2012 року 1888 (одна тисяча вісімсот вісімдесят вісім) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено 19 листопада 2013 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Н.О. Кравченко