Постанова № 35445448, 07.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10779/13-а 2-тома Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменко В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Український теплоенергетичний альянс» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.08.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український теплоенергетичний альянс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Український теплоенергетичний альянс» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просили суд № 0004872260 від 26 червня 2013р. та № 0004882260 від 26 червня 2013р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.08.2013 року в задоволені адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції було не правильно застосовано норми матеріального права, не надано повної оцінки діючому законодавству та обставинам, що мають істотне значення для вирішення справи, не надано належної правової оцінки письмовим запереченням по справі, наданим представником позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Український теплоенергетичний альянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2012 р. під час взаємовідносин з ТОВ «Буд механізація-СВ» та ТОВ «Альтаріон».

За результатами перевірки складено Акт від 07.06.2013 року №16/22.6-34427965.

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: пп.5.3.9 п 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.1997 року із змінами і доповненнями, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-УІ зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 78552 грн., в тому числі за 1-й квартал 2011 р. на суму 68266 грн., II кв. 2011 р. на суму 10286 грн.; .п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 103490 грн.

Відповідно до акту перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 року №0004872260, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 78 553,00 грн. (за основним платежем + 78 552,00 штрафні (фінансові) санкції 1,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 року №0004882260, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 127 144,00 грн. (за основним платежем + 103 490,00 штрафні (фінансові) санкції 23 654,00 грн.).

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем у період з квітня 2010 по грудень 2012 року було укладено договори: з TOB «Будмеханізація-СВ»: договір № 4/11-10 від 01.12.2010р. на поставку обладнання та з TOB «Альтаріон»: договір № 100211 від 10.02.2011 року на поставку устаткування та будівельних матеріалів; договір № 110311 від 09.03.2011 року на поставку устаткування та будівельних матеріалів.

Отже, позивач придбав у TOB «Будмеханізація-СВ» та TOB «Альтаріон» будівельне устаткування, матеріали та обладнання.

Відповідно до Договору №4/11-10 від 01.12.2010р. TOB «Будмеханізація-СВ» зобов'язувалась постачати товар у власність позивачу для використання його у підприємницькій діяльності, а ТОВ «Український теплоенергетичний альянс» зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його.

Відповідно до договору № 100211 від 10.02.2011 року та договору № 110311 від 09.03.2011 року TOB «Альтаріон» зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених вищенаведеними договорами передати у власність позивачу товар, визначений специфікацією, а ТОВ «Український теплоенергетичний альянс» зобов'язується прийняти та оплатити його.

Па виконання вказаних договорів, TOB «Будмеханізація-СВ» та TOB «Альтаріон» виписували позивачу:

- рахунки фактури № 00001212/2 від 15.122010 року, №010313 від 01.03.2011 року, №010314 від 01.03.2011 року, №210304 від 01.03.2011 року, №3/4 від 05.04.2011 року.

- податкові накладні 21.12.2010 року №1012-21/2, від 28.02.2011 року №280222, від 01.03.2011 року №010313, від 01.03.2011 року №010314, від 17.06.2011 року №170602, від 17.06.2011 року №170603, від 05.04.2011 року №050408;

- платіжне доручення від 16.12.2010 року № 1 на загальну суму 243367,34 грн., від 01.03.2011 року № 1 на загальну суму 41500,00 грн., від 09.03.2011 року № 6 на загальну суму 230000,00 грн., від 21.03.2011 року № 5 на загальну суму 28500,00 грн., від 18.05.2011 року № 3 на загальну суму 5832,70 грн., від 18.05.2011 року № 4 на загальну суму 21843,34 грн., від 05.04.2011 року № 1 на загальну суму 28000,00 грн., від 13.04.2011 року № 3 на загальну суму 21000,00 грн., від 18.05.2011 року № 2 на загальну суму 4259,30 грн.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Колегія суддів зазначає, що норми Закону України «Про податок на додану вартість» (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону) кореспондуються із ст. 198, ст. 199, ст. 200 та ст. 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що видаткові та податкові накладні які містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Судом апеляційної інстанції досліджено податкові накладні, виписані контрагентами, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит у перевіряємий період, внаслідок чого судом встановлено, що зазначені документи містять усі необхідні підписи уповноважених осіб, скріплені відповідною печаткою та відповідають формі, затвердженій наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21 грудня 2010 року.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що на час виписки податкових накладних контрагенти були і є зареєстрованими платниками податку на додану вартість та мали і мають свідоцтво платників такого податку.

Отже, сума податку на додану вартість, віднесена позивачем до податкового кредиту на підставі господарських операцій з контрагентами підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та TOB «Будмеханізація-СВ», TOB «Альтаріон», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Отже, позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими судом апеляційної інстанцій, а саме, Договорами поставки товару та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також, позивачем були надані видаткові накладні, відповідно до яких товар, куплений у TOB «Будмеханізація-СВ» та TOB «Альтаріон» було використано для надання будівельних послуг з реконструкції будівлі на замовлення ДП МА «Бориспіль»: договір TOB «Український теплоенергетичний альянс» №02.2-14/3-37 від 21.08.2010 року з ДП МА «Бориспіль» на реконструкцію ОВК № 1, згідно з умовами якого лічильник теплової енергії в комплекті з вимірювальнообчислювальним блоком придбанні у TOB «Будмеханізація-СВ» та ТМЦ, придбані у TOB «Альтаріон», були використані у ході проведеної реконструкції.

Крім того, позивачем були надані акти виконаних будівельних робіт, що є додатками до договору №02.2-14/3-37 від 21.08.2010 року та актів прийому передачі обладнаний, придбаного у TOB «Будмеханізація-СВ» та TOB «Альтаріон».

Так, в матеріалах справи наявні рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, прибуткові накладні, виписані на адресу позивача.

Судом було встановлено, що перелічені вище документи оформлені відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою за товари контрагента на виконання зобов'язань по укладених договорах.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.08.2013 року прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 71, 160, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Український теплоенергетичний альянс» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.08.2013 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.08.2013 року - скасувати.

Постановити по справі нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Український теплоенергетичний альянс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби №0004872260 від 26 червня 2013 року та №0004882260 від 26 червня 2013 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.