Постанова № 35442940, 14.06.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2013 р. Справа № 804/5811/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Рищенко А. Ю., при секретарі судового засідання - Шайді О.В., за участю: представника позивача - представника відповідача - Панишко А.О., Кукурузи В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 15 485 586, 34 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського» на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 15 482 489, 84 грн.;

- стягнути з відповідача на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3 096, 50 грн.

В обґрунтування вимог позивач посилався на положення ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зазначаючи при цьому, що відповідач не працевлаштував інвалідів у 2012 році відповідно до встановленого нормативу. Позивач вказував, що порушення норм Закону підтверджується звітом Форми 10-ПІ, тому наполягав на стягненні з відповідача вищезазначених сум у судовому порядку у зв'язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій та пені відповідачем добровільно.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та пояснив обставини справи таким, чином, як вони викладені вище.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та зазначив, що обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується обов'язком займатися пошуком інвалідів для їх працевлаштування; крім того, підприємство не може сприяти у працевлаштуванні громадянам, які фактично не потребують працевлаштування і не звертаються за допомогою у працевлаштуванні. Відповідач також вказував, що підприємством було здійснено усі необхідні організаційні заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, що полягає в пристосуванні робочого місця конкретній особі (з урахуванням особливостей такої категорії громадян), з урахуванням зазначеного наполягає на тому, що вина Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського» у невиконанні нормативу працевлаштування інвалідів в 2012 році відсутня.

Письмові заперечення, надані відповідачем, долучені до матеріалів справи.

Під час судового розгляду відповідачем заявлено клопотання про заміну сторони його правонаступником. З урахування наданих до суду документів суд на місті ухвалив здійснити правонаступництво, відповідачем у справі є Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського».

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні письмові докази приходить до наступних висновків.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 N 875-ХІІ (далі - Закон № 875). Частинами 1 та 3 ст. 18 Закону № 875 визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установи, організації чи до державної служби зайнятості.

При цьому, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 18 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерством соціального захисту населення України з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. При цьому слід зазначити, що механізм реалізації вищезазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Згідно зі ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У пункті 2 ст. 19 цього Закону визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендації МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

З матеріалів справи вбачається, що середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві відповідача в 2012 році становить 13 941 осіб. З урахуванням вимог ст. 19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач зобов'язаний працевлаштувати в 2012 році 558 інвалідів. За звітом відповідача форми № 10-ПІ у 2012 році штатних працівників, яким встановлена інвалідність, фактично працювало 224 особи. Невиконання відповідачем нормативу в працевлаштуванні ще 334 інвалідів стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій у розмірі 15 482 489, 84 грн. (розрахунок суми позову).

Слід зазначити, що з урахуванням норм ст.ст. 238, 239 Господарського кодексу України заявлена у позові до стягнення сума є адміністративно-господарською санкцією, тому при вирішенні питання про застосування санкцій слід виходити із загальних норм права щодо відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому елементами правопорушення є вина, тобто слід застосовувати принцип вини.

Так, за приписами ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Механізм реалізації обов'язку по працевлаштуванню інвалідів полягає в тому, що підприємства повинні інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, а також вжити передбачених законом заходів для створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу.

Судом враховано виконання відповідачем вимог закону щодо звітності за формою З-ПН до районного центру зайнятості. При цьому, суд не вважає здійснення щомісячного звітування про наявність вакантних місць на підприємстві тими самими діями, які можна характеризувати як здійснення усіх можливих заходів по створенню робочих місць для інвалідів в установленому законом порядку. Окрім того, відповідачем не надано пояснень щодо 334 незайнятих робочих місця на підприємстві.

За таких обставин, підстав вважати відсутньою вину відповідача не вбачається, тому застосування адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені до відповідача за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2012 році є обґрунтованим.

Згідно зі ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті Закону за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. При цьому пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Разом з тим, суд вважає, що розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій та, відповідно, пені вирахувано позивачем невірно.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що даний позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 15 485 586, 34 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (ідентифікаційний код юридичної особи - 05393043) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код юридичної особи - 25005978) адміністративно-господарські санкції у розмірі 46 354, 76 грн. (сорок шість тисяч триста п'ятдесят чотири гривні 76 копійок).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (ідентифікаційний код юридичної особи - 05393043) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код юридичної особи - 25005978) пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 927, 10 грн. (дев'ятсот двадцять сім гривень 10 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення виготовлення постанови в повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкт владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 20.06.2013 року.

Суддя А.Ю. Рищенко