Ухвала суду № 35431355, 01.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2013 року Справа № 3916/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.,

судді Запотічний І.І.

за участю секретаря судового засідання Коцур В.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 року у справі за адміністративним позовом ПАТ «Промбуд» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «Промбуд» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001182201 та №0001192201 від 16.10.2012 року.

Позовні вимоги Товариство обгрунтовує тим, що оскаржувані рішення податкового органу винесені з порушенням закону, базуються на безпідставних висновках про факт нікчемності правочинів укладених з контрагентом позивача - ПП «Франко-Буд-Інвест», внаслідок чого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання податку на прибуток та податку на додану вартість. Вважає такі податкові повідомлення - рішення необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 року позов задоволено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції ДПІ у м. Івано-Франківську подало апеляційну скаргу. Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його незаконним та необгрунтованим. В апеляційній скарзі посилається на наступне. За результатами невиїзної документальної позапланової перевірки ПАТ «Промбуд» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ПП «Франко-Буд-Інвест» за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року. Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем у даній справі пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 п.п. 5.3.9 п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємства» в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 186292,00 грн. та п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.4, п.п. 7.2.6 п. 7.2; ст.. 7 пп.7.4.1, пп.7.4.54 п.7.4 ст.7 п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року «Про податок на додану вартість, в результаті чого встановлено його заниження на суму 149033,00 грн.

Як зазначено в акті перевірки, згідно даних автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, було встановлено, що ПАТ «Промбуд» мало господарські відносини протягом серпня - грудня 2010 року з ПП «Франко-Буд-Інвест». Вартість товарно-матеріальних цінностей придбаних у ПП «Франко-Буд-Інвест» ПАТ «Промбуд» в ІУ кварталі 2010 року віднесено до складу валових витрат в сумі 745165,00 грн. та податкового кредиту в жовтні 2010 року в сумі 50100,00 грн.; в листопаді 2010 року в сумі 33133,00 грн. та грудні 2010 року в сумі 65800,00 грн. на загальну суму 149033,00 грн.

В порушення норм чинного законодавства, як зазначає апелянт, ПАТ «Промбуд» для перевірки не надало жодних документів, які б підтверджували операції з ПП «Франко-Буд-Інвест». Відтак, оскільки правомірність формування позивачем податкового кредиту в сумі 149033,00 грн. під час проведення перевірки не була підтверджена первинними документами, як це вимагає податкове законодавство, ДПІ у м. Івано-Франківськ прийшли до правомірного висновку про його завищення. Апелянт просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 року у справі № 2а-3640/12/0970.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

В період з 19.09.2012 року по 25.09.2012 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Промбуд» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаєморозрахунках з приватним підприємством «Франко-Буд-Інвест» за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт за №8847/22-1-32/32145510 від 01.10.2012 року (а.с. 16-30). В акті перевірки зазначено, що ДПІ у м. Івано-Франківську здійснено перевірку контрагента позивача, результати якої зафіксовані у акті перевірки №4600/15-2/35764830 від 20.06.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Франко-Буд-Інвест».

В акті перевірки зазначено, що правочини, які виконувались з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2011 року ПП «Франко-Буд-Інвест» та ПП ОСОБА_1 не спричиняють реального настання правових наслідків та не мають реального характеру. Також встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за вказаний період, які підпадають під визначення ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року та вимог Податкового кодексу України, тобто відсутність поставок товарів, робіт (послуг) та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2011 року щодо придбання позивачем товарів (робіт, послуг) у контрагентів - постачальників не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

За результатами проведеної перевірки в зв'язку з встановленими порушеннями, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0001192201 від 16.10.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 232 765,00 грн., та податкове повідомлення - рішення №0001182201 від 16.10.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 186291,00 грн.

Водночас, відповідач не заперечує про наявність у покупця податкових накладних, видаткових накладних та факту сплати коштів, що є безумовним підтвердженням того, що поставка товару робіт (послуг) мала місце.

Спеціальним законом, який визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначав лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом підпункту п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 вищевказаного Закону бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Колегія суддів зазначає, що на момент укладання договору та видачу податкових накладних, сам позивач та контрагент позивача були зареєстровані як платники ПДВ, що висвітлено в актах перевірки №8847/22-1-32/32145510 від 01.10.2012 року та №4600/15-2/35764830 від 20.06.2012 року, на час укладення спірних правочинів позивач та його контрагент були зареєстровані як юридичні особи, що не заперечується представником відповідача, формування податкового кредиту відбувалось на підставі належно оформлених податкових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи.

При здійсненні перевірки податковим органом безпідставно не взято до уваги та не перевірено факт виконання угод між контрагентами. При цьому, висновки податкового органу щодо укладення угод без мети реального настання наслідків ґрунтуються виключно на припущеннях осіб, що здійснювали перевірку та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Крім цього, відповідачем не доведено зв'язку між господарськими операціями ПП «Франко-Буд-Інвест» та приватним підприємцем ОСОБА_1, які висвітлені в акті перевірки №4600/15-2/35764830 від 20.06.2012 року та правочинами укладеними між ПрАТ «Промбуд» та ПП «Франко-Буд-Інвест», на нікчемності яких наполягає відповідач.

Правова позиція щодо укладених договорів викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Матеріалами справи доведено, що позивач на момент вчинення спірних правовідносин здійснював роботи із будівництва житлового будинку із закладами громадського призначення та об'єктами обслуговування за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Б.Хмельницького,53.

04.02.2008 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківської області надала дозвіл позивачу на виконання будівельних робіт .Як підтверджено матеріалами справи - під час виконання робіт позивачем, як Забудовником, здійснювалось залучення підрядних організацій. Однією з них виступало ПП «Франко-Буд-Інвест».

Долучені позивачем до матеріалів справи документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Виконання вказаних робіт контрагентом позивача підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в), довідками про вартість виконаних робіт, відповідними податковими накладними та іншими первинними документами. Між контрагентами здійснювались розрахунки за виконані послуги, що підтверджує відомість про рух коштів по рахунку позивача (а.с. 200-223) та не заперечується відповідачем, а також підтверджено довідкою АТ «УкрСиббанк» №137-437/1493 від 07.12.2012 р. (а.с. 189).

Доводи викладені в апеляційній скарзі, а також обставини, на які посилається відповідач, та зафіксовані в акті перевірки №4600/15-2/35764830 від 20.06.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Франко-Буд-Інвест» не спростовують факту виконання робіт останнім. Крім цього, слід зазначити, що податковий орган не наділений повноваженнями визнавати угоди (правочини) нікчемними чи недійсними.

Виходячи зі змісту п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 даного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті ( пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Так, положеннями п. 5.3 - 5.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено певні обмеження або пряма заборона щодо включення деяких витрат до складу валових витрат. Заборони щодо включення до складу валових витрат сум, які сплачені, як оплата вартості послуг в даних пунктах Закону законодавцем не встановлено.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону визначено, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З матеріалів справи вбачається, що усі спірні витрати, здійснені позивачем за період, що перевірявся, підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі, а тому суд апеляційної інстанції вважає висновок суду першої інстанції, що такі витрати позивач мав право включити до складу валових витрат правильним.

Таким чином, позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, та на законних підставах задоволені судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 року у справі № 2а-3640/12/0970 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.