Ухвала суду № 35428907, 20.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2013 року м. Київ К/9991/51178/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. , Бухтіярової О. І., Костенко М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 року

у справі № 2а-2199/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ІВК Техніка»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2012 р. товариство з обмеженою відповідальністю фірма «ІВК Техніка» (далі - позивач, ТОВ фірма «ІВК Техніка») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування повністю податкового повідомлення-рішення від 13.10.2011 р. № 0004172302 та податкового повідомлення-рішення № 0004162302 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 76 364 грн., з яких 61 091 грн.-основний платіж, 15 273 грн.- штрафні санкції).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 р. і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Київському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ фірма «ІВК Техніка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки № 3490/235/14062944 від 04.10.2011 р. та встановлено порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ фірма «ІВК Техніка» з ТОВ «ТПК Гранд-С» в липні та серпні 2010 р., п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, з урахуванням п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого донараховано податку на прибуток всього у сумі 61 091 грн., у тому числі за 3 квартал 2010 р. у сумі 63 091 грн., п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 ст. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого донараховано податку на додану вартість всього у сумі 48 873 грн., у тому числі у серпні 2010 р. на 24 004 грн. та у вересні 2010 р. на 24 869 грн.

На підставі акту перевірки № 3490/235/14062944 від 04.10.2011 р. ДПІ у Київському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004162302 від 13.10.2011 р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 186 337 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0004172302 від 13.02.2012 р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму у розмірі 61 901 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку шляхом подання скарг до ДПА у Харківській області та Державної податкової служби України. Вказані скарги відповідними рішеннями були залишення без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з вимогами п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Із аналізу положень п.7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та ТОВ «ТПК Гранд-С» було укладено усний Договір купівлі-продажу, предметом якого була поставка стрічки пакувальної. Кожна поставка вказаної пакувальної стрічки замовлялася позивачем шляхом направлення на адресу ТОВ «ТПК Гранд-С» письмових заявок та узгоджувалася шляхом отримання від постачальника повідомлення, на підставі яких позивачу були виставлені рахунки-фактури та здійснено поставку.

Фактичне отримання позивачем товару підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, копією наказів та товарно-транспортних накладних. Вартість прибданого у ТОВ «ТПК Гранд-С» товару була сплачена позивачем шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «ТПК Гранд-С».

Використання ТОВ фірма «ІВК Техніка» придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, рахунків-фактури тощо, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Отже, посилання відповідача на частину 1 статті 203, 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству у повному обсязі винесеного податкового повідомлення-рішення від 13.10.2011 р. № 0004172302 та частково податкового повідомлення-рішення від 13.10.2011 р. № 0004162302, вимоги щодо їх скасування були обґрунтовано задоволено.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 року у справі № 2а-2199/12/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис І. В. Приходько Судді підпис О. І. Бухтіярова підпис М. І. Костенко