Постанова № 35426374, 24.11.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6702/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Катаєвої Е.В.

суддів Балан Я.В.

Юхтенко Л.Р.

секретаря Сербіної О.Д.

за участю перекладача ОСОБА_5

адвоката ОСОБА_4

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом городянина Сирії ОСОБА_6 до Державної міграційної служби України про визнання рішення нечинним та зобов'язання прийняти певне рішення,

В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся ОСОБА_6 з позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМСУ) про скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки, мешканцем міста м.Хомс. Під час перебування в Україні з метою навчання, в країні походження почався внутрішній озброєний конфлікт, який на теперішній час тільки загострюється. Оскільки він не підтримує дії уряду, а також інших угрупувань, що беруть участь у протистоянні, є загроза бути примусово призваним або рекрутованим з боку повстанців, так як він призивного віку. Проте він є лікарем і не бажає приймати участь у бойових діях проти власного народу, побоюється жорстоких репресивних заходів, які застосовуються до призовників, які відмовляються стріляти по мирному населенню.

Про наявність загрози переслідування за вказані політичні переконання зазначено у багатьох звітах міжнародних організацій, які підтверджують постійне зростання ступеню використання зброї масового знищення органами влади, та той факт, що велика кількість солдат були вбиті через спробу дезертирства або відмови стріляти по населенню.

Позивач також у позові зазначив, що родинний будинок зруйновано, батьки та брати з сестрами живуть в палатках, які розбили в пустелі. Рідне місце зруйноване, проте після завершення конфлікту бажає повернутись на батьківщину.

Побоюючись за власне життя змушений був звернутись до органів міграції, оскільки вважав себе особою, яка потребує міжнародного захисту. Однак 16.09.2013 року його повідомлено, що рішенням №485-13 від 12.08.2013 року йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як він вважає, безпідставно.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та пояснив, що обставини щодо політичної ситуації, яка склалася в Сирії, є загальновідомими, що підтверджується Позиціями УВКБ ООН за березень і червень 2012 року. Також в останніх рекомендаціях УВБК ООН відносно осіб, що залишають Сірійську Арабську Республіку зазначено, що після грудня 2012 року конфлікт в Сирії подовжував загострюватись, в результаті чого сталась масштабна гуманітарна криза. Військові дії постійно розширяються, тому на теперішній час не залишилось місця не охопленого конфліктом та його масштабними гуманітарними наслідками.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, оскільки орган міграції при прийнятті рішення про відмову у надані статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту виходив з того, що позивач є громадянином Сирії, і його виїзд з цієї країни не пов'язаний із побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а обумовлений виключно економічними мотивами. Крім того, зазначила, що під час розгляду заяви та матеріалів позивачем не надано жодного доказу на підтвердження фактів ризику переслідування його або членів його родини. Вважає звернення до органів міграції лише спробою легалізуватись в Україні

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирії, уродженцем села Дар Алькабіра, обл Хомс. За національністю араб, сповідує іслам, мусульманин-суніт, неодружений.

Вперше приїхав до України 31.08.1996 року на підставі національного паспорту. Навчався: 1996-1997 роки на підготовчому факультеті Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, відділення російської мови; 1997-2003 роки - Одеський державний медичний університет, лікарський факультет (отримав диплом з загальної медицини); 2008-2012 роки - Одеський національний медичний університет, клінічна ординатура (спеціалізація з загальної медицини та фізичної терапії), отримав диплом.

21.01.2013 року при зверненні до органу міграції позивач зазначив, що після закінчення навчання в Україні не бажає повертатись в Сірію через бойові дії (а.с. 17-18)

12.02.2013 року заява позивача прийнята до розгляду згідно Наказу управління у справах біженців та іноземців ГУДМС в Одеській області №13 «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (а.с.38).

При цьому у Висновку від 11.02.2013 року щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Управління зазначило, що приймаючи до уваги, що Сирія перейшла у стан громадської війни, а уряд практично втратив контроль над великими частинами території; масові антиурядові колихання переросли у відкрите озброєне протистояння, доцільно прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.36-37).

За результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло до висновку, що громадянин Сирії ОСОБА_6 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності статті 1 Закону, що оформлено Висновком від 20.06.2013 року про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту.

Вказане рішення Управління обґрунтоване тим, що результатом розгляду встановлено, що заявник не є біженцем в конвенційному розумінні, оскільки жодної обставини щодо переслідування за ознаками раси, національності, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичними переконаннями іноземець не навів. На думку міграційної служби звернення позивача з заявою є спробою тимчасово легалізуватись, оскільки він бажає проживати у більш фінансово стабільної країні з метою покращення життєвих умов (а.с. 59-64).

12 серпня 2013 року Державна міграційна служба України своїми рішеннями №485-13 підтримала висновок управління міграційної служби в Одеській області та відмовила громадянину Сирії ОСОБА_6 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.67).

16.09.2013 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.8).

Відповідач Державна міграційна служба України відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 року, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням.

Згідно п.7 Положення ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Стаття 9 КАС України визначає необхідність використовування принципу законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Перевіряючи законність рішеня ДМСУ про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачу необхідно було з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Суд вважає правильним висновок міграційної служби, що зазначені позивачем у матеріалах особової справи факти не дають підстав вважати, що він переслідувався в Сирії, як конвенційний біженець. Позивач не був причетний до подій, через які б мав обґрунтований страх утисків, переслідувань, погроз, нелюдського поводження, чи дискримінації.

Разом з тим, в рішенні відповідача відсутні доводи, які б спростували можливість стати жертвою переслідувань в разі повернення позивача до Сирії, в зв'язку з чим порушена ст.3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Так, ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Станом на час прийняття міграційною службою рішення щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме у серпні 2013р., офіційною позицією УВКБ ООН від грудня 2012 року в зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і по теперішній час, закликає держави-члени ООН приймати громадян Сирії та інших осіб, що залишають країну в пошуках безпеки та захисту. Міжнародний Комітет Червоного Хреста вважає конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. В результаті напруженої ситуації, яка склалася в Сирії, УВКБ ООН вважає, що більшість її громадян, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття "біженець" за Конвенцією про статус біженців 1951р., інші мають право на додатковий захист (http:// unhcr.org.ua/).

Згідно до Рекомендацій УВКБ ООН по питанню міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку у ІІ редакції від 22 жовтня 2013 року, після грудня 2012 року озброєний конфлікт у Сирії продовжував загострюватись, у результаті чого набув глобальну гуманітарну кризу. Військові дії постійно розширяються, у результаті чого в Сирії не залишилось місця не охоплюваного конфліктом та його наслідками. Як повідомляється лінії фронту у цілому стабільні, і любі зміни співвідношення у контролі над територією між проурядовими силами та військовими опозиційними групами вимагає значних військових зусиль, які тягнуть за собою масові людські втрати. ООН, правозахисні організації та засобі масової інформації продовжують повідомляти про насильства і масові вбивства, які не припиняються в Сирії. Більшість громадян Сирії та інших осіб, що її залишають можуть бути піддані переслідуванню у сенсі «вибору», тобто піддані загрозі переслідування за ознаками приписаних політичних переконань в залежності хто саме контролює район або місцевість, де вони звичайно жили, або за належністю до релігійної меншини, яке пов'язане або вважається пов'язаним з конкретної стороною конфлікту.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії, ситуація в якій в корні змінилась під час перебування позивача в Україні.

Суд не приймає до уваги позицію представника відповідача щодо відсутності підстав визнання позивача біженцем, оскільки відсутні докази переслідування його особисто, при цьому враховує наступне.

Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, визначено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

В рішенні Європейсього Суду з прав людини у справі Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства (8319/07 та 11449/07, рішення від 28.06.2011р.) суд зазначив, що повернення особи у ситуацію громадської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Рішенням Європейсього Суду з прав людини у справі Аль-Хусін проти Боснії та Герцоговини (3727/08 рішення від 07.02.2012р.) суд визнає, що повернення особи в Сирію, враховуючи ситуацію з правами людини і те, що ситуація в граїні погіршується з початку політичного протесту і громадських заворушень в березні 2011р., призведе до порушення ст. 3 Конвенції.

Таким чином, норми міжнародного права передбачають надання особі міжнародного захисту, а саме надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, враховуючи ситуацію в Сирії.

Аналіз наведених обставин дає підстави для висновку, що ДМС України, прийняла рішення на підставі лише формального застосування норм Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", проте суд вважає, що при прийнятті рішення слід керуватися також чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та які є частиною національного законодавства України відповідно до ст.9 Конституції України.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що позивач довів ті обставини, на які посилався в обґрунтування позовних вимог, проте приймаючи до уваги, що під час вирішення справи не встановлено достатньо підстав для зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_6 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання рішення відповідача протиправним та його скасування; а також зобов'язання повторно розглянути заяву ОСОБА_6 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86, 159-164 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_6 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №485-13 від 12.08.2013 року про відмову ОСОБА_6 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_6 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України №485-13 від 12.08.2013 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання постанови у порядку ст.160,167,185-187 КАС України.

Головуючий Катаєва Е.В.

Судді Балан Я.В.

Юхтенко Л.Р.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №485-13 від 12.08.2013 року про відмову ОСОБА_6 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_6 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України №485-13 від 12.08.2013 року.

24 листопада 2013 року