Постанова № 35424789, 22.11.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7547/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2013 року м. Одеса

11:55

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Бойко О.Я.;

за участі:

секретаря судового засідання - Галушка Б.С.;

представника позивача - Пономаренко Ю.П. (за довіреністю від 30.10.2013 року);

представника відповідача - Кочура Ю.О. (за довіреністю від 09.10.2013 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного малого підприємства «Тумен» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання незаконними, протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.10.2013 року №0002532230, №00025252230 та №0002542230, -

СУТЬ СПОРУ :

Позивач звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області в якому просив суд визнати незаконними, протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 21.10.2013 року №0002532230, №00025252230 та №0002542230.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

В період з 25 вересня 2013 року по 01 жовтня 2013 року співробітник Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області Будігай І.Є. провів позапланову невиїзну документальну перевірку Приватного малого підприємства «Тумен» щодо документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Галицька кабельна компанія» їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпень 2012 року.

За результатами цієї перевірки 08.10.2013 року відповідач склав акт № 2003/15-53/22-3/22477547, яким встановлені порушення позивачем п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (зі змінами і доповненнями), що виразилося в завищені податкового кредиту за серпень 2012 року на 448700 грн., чим завищено значення р.24 звітної Декларації з податку на додану вартість (вх.№9057333657 від 20.09.2012 року) на 6277 грн. та занижено сплату податку на додану вартість за серпень 2012 року на 442423 грн.; та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), що виразилося в заниженні позивачем сплати податку на прибуток в розмірі 471135 грн., оскільки в Декларації з податку на прибуток за ІІІ квартал 2012 року безпідставно відображено суму витрат по постачальнику ТОВ «Галицька кабельна компанія» у розмірі 2243500 грн.

На підставі цього акту відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення:

- від 21.10.2013 року № 00025252230, яким позивачу, за порушення п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК, зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6277 грн.,

- від 21.10.2013 року № 0002532230, яким позивачу, за порушення п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК, збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 663635 грн., в тому числі за основним платежем 442423 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 221212 грн.,

- від 21.10.2013 року № 0002542230, яким позивачу, за порушення п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК, збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 706703 грн., в тому числі за основним платежем 471135 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 235568 грн.

Позивач не погоджується з податковими повідомленнями - рішеннями Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області та вважає їх незаконними та протиправними, винесеними з порушенням норм чинного законодавства та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити посилаючись на обґрунтування викладені в позовній заяві (т.1 а.с.3-10).

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову (т.2 а.с.119-127).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне мале підприємство «Тумен» зареєстроване виконавчим комітетом Одеської міської ради 19.12.2012 року за №15561050016015579 (т.2 а.с.107).

Позивач зареєстрований в Державні податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси як платник податків 16.01.1996 року за № ЧП-424 (т.2 а.с.108).

На підставі наказу від 25 вересня 2013 року за №787 (т.1 а.с.36), в період з 25 вересня 2013 року по 01 жовтня 2013 року співробітники Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області провели позапланову невиїзну перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Галицька кабельна компанія», їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпень 2012 року.

За результатами цієї перевірки 08.10.2013 року відповідач склав акт № 2003/15-53/22-3/22477547, яким встановлені порушення позивачем п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), що виразилося в завищені податкового кредиту за серпень 2012 року на 448700 грн., чим завищено значення р.24 звітної Декларації з податку на додану вартість (вх.№9057333657 від 20.09.2012 року) на 6277 грн. та занижено сплату податку на додану вартість за серпень 2012 року на 442423 грн.; та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), що виразилося в заниженні позивачем сплати податку на прибуток в розмірі 471135 грн., оскільки в Декларації з податку на прибуток за ІІІ квартал 2012 року безпідставно відображено суму витрат по постачальнику ТОВ «Галицька кабельна компанія» у розмірі 2243500 грн. (т.1 а.с.16-34).

За наслідками перевірки позивача, податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення:

- від 21.10.2013 року № 00025252230, яким позивачу, за порушення п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК, зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6277 грн. (т.1 а.с.13),

- від 21.10.2013 року № 0002532230, яким позивачу, за порушення п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК, збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 663635 грн., в тому числі за основним платежем 442423 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 221212 грн. (т.1 а.с.14),

- від 21.10.2013 року № 0002542230, яким позивачу, за порушення п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК, збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 706703 грн., в тому числі за основним платежем 471135 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 235568 грн. (т.1 а.с.15).

Суд вважає, що вказані висновки про наявність зазначених порушень податкового законодавства позивачем є необґрунтованими.

Так, впродовж судового розгляду справи суд встановив, що в періоді, який перевірявся, позивач (Покупець) уклав договір купівлі продажу з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Галицька кабельна компанія» (Продавець) від 01.03.2012 року №11 за яким продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти та оплатити його (т.1 а.с.38).

Товаром за цим договором є катанка КМ-ЛП 8, струмопровідна мідна жила різних діаметрів, дріт мідний м'який різних діаметрів, дріт мідний твердий різних діаметрів, дріт алюмінієвий м'який різних діаметрів, дріт алюмінієвий твердий різних діаметрів, катанка алюмінієва різних марок і діаметрів, пластикат ПВХ, поліетилен.

Згідно з п.2.1 ч.2 вищевказаного договору передбачає, що оплата товару за цим договором здійснюється на умовах 100% попередньої оплати товару.

Суд встановив, що позивач здійснив 100% попередню оплату за цим договором, що свідчить про реальність здійснення господарських операцій (т.1 а.с.70).

Суд критично ставиться до доводів відповідача, що позивач не мав ділової мети при проведенні операції з постачальником ТОВ «Галицька кабельна компанія» і, як наслідок, отримання виключно податкової вигоди без здійснення реальної господарської операції.

Варто зазначити, що згідно з довідкою АА №729948 позивач має право займатися, згідно з КВЕД-2010, виробництво інших видів електронних і електричних проводів та кабелів, оптовою торгівлею іншими машинами й устаткуванням, діяльністю посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, вантажним автомобільним транспортом, оптовою торгівлею металами та металевими рудами (т.2 а.с.107).

З огляду на те, що за договором купівлі - продажу, укладеним позивачем з ТОВ «Галицька кабельна компанія» позивач придбав матеріали ( катанку КМ-ЛП 8, струмопровідну мідну жилу різних діаметрів, дріт мідний м'який різних діаметрів, дріт мідний твердий різних діаметрів, дріт алюмінієвий м'який різних діаметрів, дріт алюмінієвий твердий різних діаметрів, катанку алюмінієва різних марок і діаметрів, пластикат ПВХ, поліетилен), суд робить висновок, що вказана господарська операція реально пов'язана з його господарською діяльністю.

Іншими словами, на думку суду, придбання перелічених матеріалів позивачем за договором укладеним з ТОВ «Галицька кабельна компанія», повністю узгоджується, є логічним та відповідає тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача .

Крім того, як було встановлено судом впродовж судового розгляду справи, придбані матеріали позивач використав для власного виробництва кабельної продукції. Вироблена продукція була поставлена (продана) покупцям ПАТ «Нова лінія», ТОВ «Торговий дім «Катех», ТОВ «Електрокабель», ПКВ «Мастер - А», ТОВ «ТД «Олді».

Дані факти підтверджуються копіями договорів постачання з зазначеним контрагентами, які містяться в справі.

Також суд встановив, що за отримання, зазначених вище, матеріалів позивач з своїм контрагентом розрахувався, тобто сторони договору зазнали змін майнового стану. Даний факт підтверджується податковими накладними, які були включені позивачем у податкову звітність з ПДВ у періоді, що перевірявся, а також копіями відповідних документів про оплату продавцю вартості матеріалів, які є в матеріалах справи.

На підставі викладених обставин, суд вважає, що витрати за договором укладеним з ТОВ «Галицька кабельна компанія» позивач правомірно включив до складу витрат.

Так, відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України: «Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)».

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2. ст.138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.138.6 цієї статті собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

З сукупного аналізу вказаних норм закону суд робить висновок, що до складу валових можуть бути віднесені будь-які витрати, здійснені (нараховані) як компенсація за отримані платником товари (послуги), пов'язані з його господарською діяльністю.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що вказаним контрагентом надавалися позивачу послуги з продажу та поставки товару, а позивач свою чергу здійснював оплату за ці послуги, що підтверджується матеріалами справи.

Крім цього, як убачається з матеріалів справи, за наслідками цих господарських операцій вказаний контрагент видав податкові накладні, які були включені ним у податкову звітність з ПДВ у періоді, що перевірявся.

Також суд звертає увагу, що згідно з п.183.1 ст.183 ПК будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

Позивач та його контрагент ТОВ «Галицька кабельна компанія на момент здійснення вказаних господарських операцій були платниками ПДВ, що підтвердив представник позивача, а відповідач не заперечував.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.4 п.198.2 ст.198 цього Кодексу, датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Відповідно до п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до зазначених правових норм, з моменту отримання позивачем зазначеної податкової накладної від контрагента у позивача виникло право на віднесення ПДВ по операціях з цим контрагентом до складу свого податкового кредиту з ПДВ.

При цьому факт виконання вказаним контрагентом позивача передбачених укладеним договором послуг підтверджується наданими суду первинними документами, а саме: видатковими, податковими та товарно-транспортними накладними, банківськими виписками, договорами та інше (т.1 а.с.38-74).

Суд вважає хибним висновок відповідача про те, що той факт, що при проведенні ланцюгової перевірки постачальників - контрагентів податкові органи зняли суму з податкового зобов'язання одного з попередніх в ланцюзі постачальників є беззаперечною підставою вважати, що господарські операції з позивачем не мали реального характеру.

Як вже було зазначено судом вище, Позивач та його контрагент ТОВ «Галицька Кабельна компанія» на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Більше того, позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Таким чином, суд вважає, що позивач не порушував податкове законодавство.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 р. в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі "Інтерсплав проти України".

Так, у п. 37 рішення вказується: "Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови".

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

Під час судового розгляду представник відповідача не надав доказів, які б вказували про безпосереднє відношення позивача до зловживань у системі відшкодування ПДВ.

У відповідності до ч.2 ст.72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд встановив, що відповідач всупереч нормам Податкового кодексу України безпідставно прийняв спірні податкові повідомлення-рішення.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч.1 статті 94 КАС України: "Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідно місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його службова або посадова особа".

Відповідно до п.п. 3 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, орган Державної казначейської служби України зобов'язаний стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

В даному випадку стягнення судових витрат необхідно провести шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.19 Конституції України, Податковим кодексом України, ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 27, 69-71, 86, 94, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 21.10.2013 року № 00025252230, яким Приватному малому підприємству «Тумен» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 6277,00 (шість тисяч двісті сімдесят сім) грн.

3. Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 21.10.2013 року № 00025352230, яким Приватному малому підприємству «Тумен» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 663 635,00 (шістсот шістдесят три тисячі шістсот тридцять п'ять) грн., у тому числі за основним платежем 442 423,00 (чотириста сорок дві тисячі чотириста двадцять три) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 221 212,00 (двісті двадцять одна тисяча двісті дванадцять) грн.

4. Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 21.10.2013 року № 00025452230, яким Приватному малому підприємству «Тумен» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 706 703,00 (сімсот шість тисяч сімсот три) грн., в тому числі за основним платежем 471 135,00 (чотириста сімдесят одна тисяча сто тридцять п'ять) грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 235 568,00 (двісті тридцять п'ять тисяч п'ятсот шістдесят вісім) грн.

5. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь Приватного малого підприємства «Тумен» суму сплаченого судового збору в розмірі 458,81 (чотириста п'ятдесят вісім),81 грн.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через адміністративний суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення

Повний текст постанови складений 22 листопада 2013 року.

Суддя: О.Я.Бойко