Ухвала суду № 35411666, 12.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 р. Справа № 20558/10

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Гулида Р.М.,

суддів - Улицького В.З., Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання - Гелецького П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2010 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" до Державної податкової інспекції в м.Рівне про визнання податкового повідомлення-рішення нечинним,-

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2009 року ВАТ "Рівнеазот" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівне про визнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення № 0004782342/0 від 14.10.2009 року.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі акту від 30.09.2009 року «Про результати планової виїзної комплексної документальної перевірки з дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року», яким встановлено порушення вимог пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 52088 грн. 00 коп. На підставі акту перевірки відповідачем 14.10.2009 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0004782342/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 52088 грн. 00 коп. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 26044 грн. 00 коп. В акті перевірки зазначено, що вказане порушення виникло внаслідок продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче собівартості фізичним особам та суб'єктам підприємницької діяльності, що сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку ставками, визначеними Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Платник податку неправильно визначив базу оподаткування з таких господарський операцій, за даними перевірки було збільшено валовий дохід у відповідні періоди на 260440 грн 00 коп та визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 52088 грн. 00 коп.

З такими висновками податкового органу позивач не погоджується через їх необґрунтованість та суперечність вимогам податкового законодавства. Свою позицію позивач обґрунтовує нормами пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає базу оподаткування операції з поставки товарів (послуг) виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування. У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами. Звичайні ціни визначаються за правилами пункту 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яку податковий орган не застосував, а прирівняв звичайну ціну до собівартості продукції, на підставі чого зробив висновок, що договірна ціна товару є нижчою за звичайну. Враховуючи, вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайна ціна ототожнюється справедливою ринковою ціною, яку позивач і встановлював у договірних відносинах при реалізації своєї продукції.

Позивач також вказує про порушення відповідачем порядку визначення податкових зобов'язань при застосуванні рівня звичайних цін, оскільки в такому випадку сума податкового зобов'язання має визначатися за непрямим методом згідно з пунктом 4.3. статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Відповідно до рекомендацій Державної податкової адміністрації України, наданих в листі від 30.09.2009 року № 21255/7/15-0217 щодо застосування звичайної ціни, то для застосування звичайної ціни керівник (його заступник) податкового органу має прийняти рішення про застосування звичайних цін при визначенні звичайних цін.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що не допустив порушення податкового законодавства, а тому і застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є неправомірним. Позивач просить визнати недійсним (нечинним) податкове повідомлення-рішення № 0004782342/0 від 14.10.2009 року та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп..

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2010 року, позов задоволено.

Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Рівне №0004782342/0 від 14 жовтня 2009 року.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Державна податкова інспекція в м.Рівне подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволені позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а допущена упереджена оцінка зібраних доказів та довільне трактування законодавства за текстом постанови, не відповідає фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог.

Заслухавши доповідача - суддю Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, мотивуючи це наступним.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Рівне (далі по тексту - податковий орган) було проведено планову виїзну комплексну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПАТ «РІВНЕАЗОТ» (далі - Позивач) за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року.

За результатами даної перевірки складено акт від 30.09.2009р. за №1274/23-100/05607824 (далі - Акт перевірки), зі змісту Акту перевірки вбачається, що ПАТ «РІВНЕАЗОТ» порушено п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997, № 168/97-ВР, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2009 року в розмірі 52 088, 00 грн.

Вказане порушення, виходячи зі змісту Акту перевірки виникло внаслідок, продажу аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче собівартості фізичним особам та суб'єктам підприємницької діяльності тому, платник податку всупереч п.4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» неправильно визначив базу оподаткування. Відтак, податковим органом донараховано валовий дохід за січень 2009 року в сумі 260 440,00 грн. та визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2009 року в розмірі 52 088,00грн.

На підставі висновків Акту перевірки, ДПІ у м. Рівне прийнято податкове повідомлення- рішення від 14.10.2009 року №0004782342/0, яким Позивачу повідомлено про нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 52 088,00 грн. та 26 044,00 грн. штрафних санкцій.

Перевіряючи правомірність висновків суду першої інстанції шляхом всебічного та об'єктивного дослідження матеріалів справи, колегія суддів погодилась з такими з огляду на наступне:

Відповідно до п 4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що з метою оподаткування, доход, отриманий платником податку від реалізації товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такої реалізації.

Положення підпункту 7.4.1 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками (підпункт 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 вказаного Закону).

Відповідно до п.п. 1.20.1. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994, № 334/94-ВР, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставиш умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обгрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

В силу наведених норм законодавства, колегія суддів зазначає, що при визначенні рівня звичайних цін податковий орган діяв не у спосіб, визначений пунктом 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а прирівняв звичайну ціну до собівартості продукції, оскільки як встановлено з матеріалів справи, а саме з додатку до акту перевірки «Розрахунок оподаткованого обороту при реалізації аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче собівартості, реалізація аміачної селітри за січень 2009 року» вбачається, що позивач 05.01.2009 року продав аміачну селітру фізичним особам ОСОБА_2 -6, 5 тони, ОСОБА_3 -2,1 тони. ОСОБА_1 -4,5 тони, ОСОБА_4 -5 тон (особам, визначеним в підпункті 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») по ціні 1266 грн. 75 коп. без ПДВ за тону. В цей же день проведено реалізацію добрив юридичним особам, які є платниками податку на прибуток, ПОСП ім. Івана Франка -18 тон, ЗСАТ «Плодорозсадник» - 60 тон по аналогічній ціні 1266 грн. 75 коп. без ПДВ за тону, а також ПП «Сіагрус»- 40 тон, ТОВ «Радехів-цукор»- 48 тон, ФГ «Рівне-лан»- 9.5 тон по ціні 1208 грн. 25 коп. за тону. В січні 2009 року середня ціна, яку визначив позивач, на внутрішньому ринку з продажу аміачної селітри склала 1355 грн. 29 коп., на зовнішньому -1375 грн. 76 коп., при цьому ціни на таку продукцію на ринках України становили 1400 грн. 00 коп., на зовнішньому -1200 грн. 00 коп.

Звідси випливає висновок, що податковий орган при визначенні рівня звичайної ціни не використав жодної з наведених інформацій, не порівняв інформацію про реалізацію мінеральних добрив позивачем з інформацією про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, з врахуванням таких умов договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що п. 1.20.8. п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлюється, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відтак, судом першої інстанції вірно встановлено, що під час перевірки на запит податкового органу ПАТ «РІВНЕАЗОТ» надав інформацію в обґрунтування рівня звичайних цін листом від 23.09.2009 року № 3964. Однак, ДПІ у м. Рівне безпідставно не враховано надані відомості, а також не проаналізовано всі угоди протягом січня 2009 року (накладні, видаткові накладні, товаротранспортні накладні) на реалізацію виробником аміачної селітри іншим суб'єктам господарювання, надані під час перевірки і описані в додатку до акту перевірки «Розрахунок оподаткованого обороту при реалізації аміачної та вапняно-аміачної селітри за цінами нижче собівартості, реалізація аміачної селітри за січень 2009 року». Відповідач в порушення порядку визначення звичайної ціни, прирівняв звичайну ціну до ціни собівартості аміачної селітри, при тому не надав жодної правової норми, яка передбачала б можливість визначити рівень звичайної ціни продукції при співставленні її з собівартістю такої продукції.

А тому, апеляційний суд прийшов до переконання про те, що висновок податкового органу стосовно того, що собівартість продукції відповідає звичайній ціні цієї продукції є незаконним і необгрунтованим, відтак неправомірно відповідачем визначено базу оподаткування податком на додану вартість при продажу продукції позивачем особам, вказаним в підпункті 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з різниці між собівартістю продукції та ціною її реалізації.

Згідно із п 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

При цьому, колегія суддів зазначає, що позивачем при визначенні бази оподаткування за січень 2009 року не було допущено порушень податкового законодавства, що в свою чергу виключає можливість застосування штрафних санкцій до платника податків.

А тому, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.200 КАС України, правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Рівне - залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2010 року у справі № 2а-6763/09/1770- без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий : Гулид Р.М.

Судді : Улицький В.З.

Каралюс В.М.

Повний текст ухвали виготовлено і підписано 18.11.2013 року