Постанова № 35384631, 07.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2013 року Справа № 32279/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:P>

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Повного товариства «Ломбард «Україна» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2010 року в справі за позовом Повного товариства «Ломбард «Україна» до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2010 року Повне товариство «Ломбард «Україна» (далі – ПТ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне (далі – ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 12.10.2009 №0002421742/0/17-123, 05.11.2009 №0002421742/1/17-123 та 12.01.2010 №0002421742/2/17-123. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що такі рішення є незаконними, так як за позиковими (кредитними) операціями ломбард не є податковим агентом, оскільки під час видачі позики він не може виконувати обов'язок щодо нарахування, утримання і перерахування до бюджету податку від імені та за рахунок його платника, адже на цей час сума позики не є доходом позичальника, а в разі, коли останній не викупить заставлену річ на день закінчення дії договору, ломбард не має коштів позичальника, з яких належало б утримати податок. Відповідачем було встановлено тільки факт передачі незатребуваних предметів застави з Рівненської філії ПТ до центрального офісу ПТ в м.Києві для їх перевірки, а не факт їх продажу.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2010 року в справі №2а-1122/10/1770 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, постанову оскаржив позивач, який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на обставини наведені в позовній заяві.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити з таких міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності спірних податкових повідомлень-рішень.

Погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи і зроблений з порушенням норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджено матеріалами справи, що відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ПТ належить до фінансових установ та надає фінансові послуги відповідно до вимог чинного законодавства України.

На підставі Акта ДПІ від 25.09.2009 №1247/22-513/25930266 планової виїзної перевірки Рівненської філії ПТ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009 (далі - Акт) було встановлено порушення позивачем вимог п.1.15, п.1.2 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.4.3.23 п.4.3 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.12.3 ст.12, пп. «а» п.19.2 ст.19, пп. «а» пп.20.3.1, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20, п.22.3 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон) в результаті чого не утримано і не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 134608,04грн коли податковим агентом не оподатковувані доходи одержані фізичними особами від незатребуваних товарів зданих під заставу.

Податковим органом встановлено, що у зв'язку з невиконанням фізичними особами договорів позики під заставу ювелірних виробів зазначеною філією ПТ складено акти-відомості передачі незатребуваних предметів закладу по ломбардних відділеннях №60 та №79 в центральне сховище та накази про звернення стягнення на предмети застави цієї філії ПТ.

На думку відповідача, зазначені акти та накази свідчать про те, що платником податку не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб, виплачених фізичним особам за період з 01.07.2006 по 30.06.2009 у вигляді позик (кредитів), не погашених платниками податку.

На підставі Акта ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.10.2009 №0002421742/0/17-123, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 403824,12грн (основний платіж 134608,04грн, штрафні (фінансові) санкції 269216,08грн).

Рішенням ДПІ від 27.10.2009 №47333/17-123 внесено зміни до податкового повідомлення рішення від 12.10.2009 №0002421742/0/17-123 в частині встановленого порушення, яким фактично виправлено описку в назві законодавчого акту.

За наслідками адміністративного узгодження зазначеного податкового повідомлення-рішення відповідачем були прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 05.11.2009 №0002421742/1/17-123 та 12.01.2010 №0002421742/2/17-123, аналогічні за змістом.

Із змісту ст.19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.1.15 ст.1 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Як зазначено у пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст.7 цього Закону.

Відповідно до п.12.3 ст.12 цього ж Закону якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

З огляду на наведені положення Закону ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону.

Статтею 19 Закону України «Про заставу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Згідно з ч.1 ст.20 цього ж Закону заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави вразі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Проте, за змістом пп.4.3.23 п.4.3 ст.4 Закону сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором строку її повернення ця сума не є об'єктом оподаткування. Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов'язання та реалізації заставленого майна виникає об'єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих у позику і не повернутих у встановлений договором строк. При цьому також може виникнути об'єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог - заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться у ломбарду під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що об'єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих від реалізації заставленого майна у спірних відносинах виникає лише після реалізації предмета застави.

У зв'язку з тим, що перевіркою не встановлено факту реалізації ломбардом заставленого майна, як і матеріали справи не містять доказів такого, а наявні лише акти-відомості передачі незатребуваних предметів закладу, відсутнім є об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог Закону, що призвело до заниження суми податку з доходів фізичних осіб в сумі 134608,04грн, є необґрунтованим.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно пп.1, 3, 4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Повного товариства «Ломбард «Україна» задовольнити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2010 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне від 12 жовтня 2009 року №0002421742/0/17-123, від 05 листопада 2009 року №0002421742/1/17-123, від 12 січня 2010 року №0002421742/2/17-123.

Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя А.Р. Курилець

Суддя О.І. Мікула