Постанова № 35382342, 07.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2013 року Справа № 25703/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Курильця А.Р., Мікули О.І.,

за участю секретаря – Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області Державної податкової адміністрації України (правонаступник Золочівська об’єднана Державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2010 року в справі за позовом Міського комунального підприємства «Золочівтеплоенерго» до Державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області Державної податкової адміністрації України про скасування податкового повідомлень-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

27.11.2009 (здано на пошту) Міське комунальне підприємство «Золочівтеплоенерго» (далі – КП) звернулось до суду з позовом у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області Державної податкової адміністрації України (далі – ДПІ) від 24.09.2009 №0000161600/0, нарахований штраф в розмірі 15718,00 грн вважати неузгодженим до закінчення процедури судового розгляду. Позов обґрунтовує тим, що податкове повідомлення рішення відповідача, яким встановлено порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання за податком на додану вартість є незаконним, оскільки відповідно до п.4.1.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон №2181-III) платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації. Податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації (п.5.1 ст.5 цього Закону) Також зазначає, що податковим органом неправильно зараховані дані оплати у погашення боргів минулих чи майбутніх періодів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2010 року позов задоволено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов’язань, передбаченого п. 7.7 ст.7 Закону №2181-III, податковий орган не наділений правом чи обов’язком самостійно змінювати призначення платежу, визначене платником податку, тому за таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку суми у розрахунок податкового боргу або тих податкових зобов’язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету є неправомірним.

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ, яка в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Апеляційну скаргу, обґрунтовує тим , що суд першої інстанції не дослідив всіх обставин справи, чим порушив норми матеріального та процесуального права. Вказує, що в платіжних дорученнях позивач нечітко вказує призначення платежу, що не дозволяє його ідентифікувати належними чином, а тому ДПІ правомірно зарахував надходження у погашення боргу, що з'явився раніше.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з таких міркувань.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем 16.09.2009 проведено невиїзну документальну перевірку МКП з питань дотримання вимог п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181-III, про що складено акт № 13/15-213/20808336 від 16.09.2009.

Перевіркою встановлено, що згідно податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2008 року (вх.№28136 від 19.01.2009), поданої позивачем до ДПІ, задекларовано суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет (р.27 декларації) в розмірі 31436 грн.

У акті перевірки відповідачем констатовано, що згідно даних картки особового рахунку платника, МКП «Золочівтеплоенерго» проводило сплату узгодженої суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з порушенням граничного терміну встановленого пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181-III та ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування».

Оскільки п.7.7 ст.7 Закону №2181-III передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, відповідачем зроблено висновок, що МКП сплатило узгоджену суму податкового зобов'язання, визначеного у вказаній вище декларації із затримкою, що є більшою 90 календарних днів. Розрахунок наведено у додатку № 1.

На підставі вказаного акту ДПІ було надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення від 24.09.2009 № 0000161600/0 про обов'язок сплатити штраф у розмірі 50% за прострочення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 15718,00 грн, яке вручене позивачу 29.09.2009.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що зазначена позиція відповідача суперечить законодавчим нормам України з огляду на наступне.

Виходячи зі змісту пп.4.1.1. п.4.1 ст.4, пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181-III платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме копій платіжних доручень, узгоджені податкові зобов'язання було оплачено позивачем за грудень 2008 року, №11 від 16.01.2009 в сумі 1000,00 грн, №23 від 19.01.2009 в сумі 1000,00 грн, №24 від 20.01.2009 в сумі 1000,00 грн, №34 від 20.01.2009 в сумі 3000,00 грн, №35 від 21.01.2009 в сумі 2000,00 грн, №54 від 22.01.2009 в сумі 5000,00 грн, №57 від 23.01.2009 в сумі 2000,00 грн, №65 від 26.01.2009 в сумі 2500,00 грн, №66 від 26.01.2009 в сумі 2500,00 грн, №79 від 27.01.2009 в сумі 5000,00 грн, №90 від 28.01.2009 в сумі 3000,00 грн, №95 від 29.01.2009 в сумі 3000,00 грн. Разом оплачено в повному обсязі без прострочення платежу в загальній сумі 31000,00 грн.

Спір між сторонами виник щодо правомірності застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій з огляду на п.7.7 ст.7 Закону №2181-III: відповідно до якого, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Спростовуючи твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п.7.7 ст. 7 Закону №2181-ІІІ податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.

Підпунктом 16.3.3 п.16.3 ст.16 Закону №2181-ІІІ визначено, що при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання. Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Виходячи із аналізу вказаних вище правових норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що норми Закону №2181-ІІІ дійсно передбачають пріоритет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов'язань по відповідному податку. Разом з тим, зазначені вище норми цього ж Закону не встановлюють порядок та черговість (а також право) зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

При цьому слід звернути увагу на те, що згідно положень пп.16.3.3 п.16.3 ст.16 Закону №2181-ІІІ податковим органам надається право розподілу суми, сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до пункту 1.3 статті 1 цього Закону включає суму пені), на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовуються на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу, або якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.

Разом з тим, Законом №2181-ІІІ, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що податковий орган не мав права самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків при сплаті податкових зобов'язань з податків.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Зі змісту ст.162 КАС України (у редакції, що діяла на час розгляду справи) , що визначає повноваження суду при вирішенні справи при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не дотримано вимог ч.ч.1,2 ст.159 та ст.162 КАС України, оскільки ним не визначено способу захисту порушеного права передбаченого цим Кодексом, а лише зазначено в резолютивній частині постанови про задоволення адміністративного позову.

Більше того, окрім вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення, позивачем було заявлено позовну вимогу про визнання штрафу нарахованого на підставі податкового повідомлення-рішення до закінчення процедури судового оскарження неузгодженим.

Така позовна вимога, на думку апеляційного суду не підлягає задоволенню, оскільки задоволення вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення фактично скасовує і саме податкове зобов'язання платника податків.

Відповідно до ч.4 ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Золочівської об’єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2010 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Золочівському районі Львівської області Державної податкової адміністрації України від 24 вересня 2009 року №0000161600/0.

В задоволенні решти позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя А.Р. Курилець

Суддя О.І. Мікула