Рішення № 35381541, 19.11.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

5

Справа № 344/10269/13-ц

Провадження № 22ц/779/2731/2013

Категорія 27

Головуючий у І інстанції Бойчук О.В.

Суддя-доповідач Васильковського В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Вакарук В.М., Меленко О.Є.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю представників ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 02 жовтня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

в липні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNH4КS20910153 від 17.08.2005 року, посилаючись на те, що відповідач зобов'язання за умовами договору не виконує, суму кредиту та нараховані проценти за користування кредитними коштами у встановлені договором строки не сплачує, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 84 252,40 грн., яку просив стягнути з боржника.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02 жовтня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DNH4КS20910153 від 17.08.2005 року в сумі 84252 грн. 40 коп. та судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, та на порушення норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що судом не враховано, що виходячи з вимог ст. ст. 256, 257, 258 ЦК України позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором за межами встановлених строків позовної давності. Так, кредитний договір № DNH4КS20910153 був укладений 17.08.2005 року строком до 17.02.2009 року, проте позов подано лише 05.07.2013 року. Крім того, наданий позивачем розрахунок пені не відповідає дійсним обставинам справи та не міг братися до уваги судом як доказ, оскільки він проведений всупереч ст. 258 ЦК України. Також, подана позовна заява підписана особою, яка не має належних на те повноважень, оскільки особа, від імені якої підписана довіреність на представництво інтересів в суді, відсутня в переліку осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності. З цих підстав оскаржуване рішення просила скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримала. Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» доводи апеляційної скарги не визнала, рішення суду вважає законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позов, виходячи із загальних положень ст. ст. 526, 1050, 1054 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь банку заборгованості за кредитним договором № DNH4КS20910153 від 17.08.2005 року в сумі 84252 грн. 40 коп. та судових витрат.

Однак погодитись з таким висновком суду колегія суддів не може виходячи з наступного.

На порушення вимог ст. ст. 213-215 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п. п. 2, 10, 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 "Про судове рішення у цивільній справі", суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не встановив факти, які підлягають встановленню, ухвалене рішення не обґрунтував, у зв'язку з чим неправильно застосував норми матеріального права, не застосував закон, який підлягав застосуванню.

Установлено, що 17.08.2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № DNH4КS20910153, згідно умов якого позичальник ОСОБА_4 отримала строковий кредит в сумі 6570,76 грн. для придбання побутової техніки на термін 42 місяців по 17.02.2009 року включно, із сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 2,09 % в місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту.

Таким чином, термін користування кредитними коштами встановлений договором по 17 лютого 2009 року включно.

Отримані за кредитним договором кошти ОСОБА_4 не повернула, в результаті чого в неї виникла заборгованість станом на 04.06.2013 року на загальну суму 84252 грн. 40 коп.

Тому 05 липня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної заборгованості з відповідача, посилаючись на те, що кредитним договором обумовлено термін його дії до повного виконання зобов'язань сторонами.

Однак, такі доводи позивача не відповідають положенням матеріального права щодо перебігу строку позовної давності.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За положеннями ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Отже, за системним аналізом зазначених норм матеріального права строки та терміни дії договору мають визначатись роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, календарною датою або подією, яка має неминуче настати.

Вказівка на строк дії договору до його повного виконання не є тою подією, яка має неминуче настати, а тому строк або термін дії договору не може визначатись у такий спосіб.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Тобто після спливу терміну договору почався перебіг строку позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № DNH4КS20910153 між сторонами було укладено 17 серпня 2005 року, на термін 42 місяців по 17 лютого 2009 року включно. З позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду 05 липня 2013 року, тобто поза межами встановленого чинним цивільним законодавством строком позовної давності.

Крім того, як видно зі змісту кредитного договору № DNH4КS20910153 від 17.08.2005 року, укладений сторонами договір є споживчим.

Відповідно до положень п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Як роз'яснено у п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про стягнення із ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявленого позову та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом першої інстанції постановлене з порушенням вимог процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, а тому воно підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316 , 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 02 жовтня 2013 року та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Вакарук В.М.

Меленко О.Є.