Постанова № 35374295, 11.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 06» листопада 2013 р. Справа №917/1000/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Лакіза В.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Лисокобилка А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Новік В.М., за довіреністю №19-11/172 від 23.11.2012 року; Денков Д.І., за довіреністю №19-11/75 від 04.07.2013 року;

відповідача - Китманова К.С., за довіреністю №4 від 03.01.2013 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», м.Київ (вх.№2412П/2-7) та апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ», м.Кременчук (вх.№2413П/2-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 09.07.2013 року у справі №917/1000/13,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», м.Київ,

до Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ», м.Кременчук,

про стягнення 684836063,30 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ», заборгованість по договору відновлювальної кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року у розмірі 684836063,30 грн., з яких: 294336000,00 грн. - заборгованість за простроченим кредитом, 221330646,84 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 105226146,09 грн. - пені, 44854307,90 грн. - 3% річних, 19088962,42 грн. - інфляційних за період з 28.12.2010 року по 19.05.2013 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.07.2013 року по справі №917/1000/13 (суддя Сірош Д.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за простроченим кредитом у сумі 294336000,00 грн., заборгованість за простроченими відсотками в сумі 221330646,84 грн., 52613073,05 грн. - пені, 44854307,90 грн. - 3% річних, 19088962,42 грн. - інфляційних за період з 28.12.2010 року по 19.05.2013 року включно,68820,00 грн. судового збору.

В частині стягнення пені в сумі 52613073,05 грн. - в позові відмовлено.

Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 09.07.2013 року по справі №917/1000/13 в частині зменшення розміру стягуваної пені. Прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» в частині стягнення з ПАТ «АвтоКрАЗ» пені в сумі 105226146,09 грн. в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не обґрунтовано, в чому полягає значне перевищення розміру пені, розміру збитків, та не доведено факту такого перевищення. Суд безпідставно взяв до уваги невірно зазначену відповідачем відсоткову долю пені від суми самої заборгованості та вважає її обґрунтованої, адже пеня в розмірі 105226146,09 грн. від загальної суми заборгованості складає 18,16%, а не 24,7%, як зазначив відповідач. Твердження місцевого господарського суду про те, що банк не зазнав будь-яких збитків є безпідставним, оскільки не повернення кредитних коштів та платежів свідчить про наявність збитків.

Апелянт вказує, що господарський суд Полтавської області при прийнятті рішення не зазначив об'єктивно, в чому полягає винятковість випадку непогашення заборгованості відповідачем перед банком, враховуючи інтереси не тільки відповідача, а й ПАТ «Державний ощадний банк України» як сторони у справі. Не надано судом належної оцінки ступеню виконання ПАТ «АвтоКрАЗ» своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором. Зокрема, не надано оцінки факту невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором на протязі майже двох з половиною років. Не наведено обґрунтувань, в чому саме полягає незначність прострочення виконання ПАТ «АвтоКрАЗ» своїх зобов'язань перед ПАТ «Ощадбанк», в той час, коли сума заборгованості без врахування пені складає 579609917,21 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 року апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» прийнято до провадження та її розгляд призначено на 23.09.2013 року.

Публічне акціонерне товариство «АвтоКрАЗ» з рішенням суду першої інстанції також не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 09.07.2013 року по справі №917/1000/13 повністю та прийняти нове судове рішення, яким в задоволені позовної заяви відмовити у повному обсязі. Крім того, апелянт просить судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги ПАТ «АвтоКрАЗ» вказує, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме, неповно з'ясував факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів. Відповідач зазначає, що місцевий господарський суд не дослідив того факту, що договір кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року, на підставі якого позивач просить стягнути заборгованість, є недійсним в силу закону - ст. 228 та ст. 215 Цивільного кодексу України, адже він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Крім того, відповідач вважає, що договір кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року є нікчемним, оскільки він порушує публічний порядок і його нікчемність встановлена ст. 228 Цивільного кодексу України. Договір не містить істотних умов, передбачених ст. 345 Господарського кодексу України, а саме, в ньому відсутні умови, що передбачають відповідальність Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Тобто, вимога закону про обов'язковість внесення до умов кредитного договору умови про відповідальність сторін, і, зокрема, умови про відповідальність кредитодавця, не виконана.

Апелянт вказує, що пунктами 2.6 та 3.3 кредитного договору передбачено право банку в будь-який момент строку дії цього договору в односторонньому порядку відмовитись від свого зобов'язання за цим договором щодо надання позичальнику кредиту. Отже, банк (позивач) надає собі право відмовитися від зобов'язань, але позичнику (відповідачу) таке право не надається. Таким чином, на думку скаржника, договір не відповідає вимогам ст. 629 Цивільного кодексу України. Не застосування судом першої інстанції приписів ст. 3 Цивільного кодексу України в сукупності зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та в сукупності зі ст. ст. 203, 206 Цивільного кодексу України призвело до неправильного вирішення справи та необґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача боргу відповідно до недійсного договору, умови якого є несправедливими. При цьому, пункти договору щодо страхування, можливості підвищення процентної ставки в односторонньому порядку свідчать про посягання на свободу волевиявлення сторони, в даному випадку відповідача, при укладені договору.

Як вказує відповідач, якщо припустити, що договір, невиконання якого позивач назвав підставою для пред'явлення позовних вимог, не є недійсним, то його слід було б вважати неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди щодо усіх його істотних умов, а саме, строку дії договору.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 року апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» прийнято до провадження та її розгляд призначено на 23.09.2013 року.

Враховуючи, що ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПАТ «АвтоКрАЗ» оскаржують в апеляційному порядку одне й те ж саме рішення місцевого господарського суду, а саме - рішення господарського суду Полтавської області від 09.07.2013 року у справі №917/1000/13, колегія суддів ухвалою від 23.09.2013 року об'єднала апеляційні скарги позивача та відповідача в одне апеляційне провадження по справі №917/1000/13.

Крім того, ухвалою суду від 23.09.2013 року розгляд справи було відкладено з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, а також у зв'язку із заявленими позивачем та відповідачем клопотаннями про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача 23.10.2013 року надав через канцелярію суду письмові пояснення до своєї апеляційної скарги (вх.№10066), в яких зазначає, що судом невірно застосовано положення чинного законодавства щодо стягнення пені за несвоєчасне погашення кредиту та несвоєчасну сплату процентів за період з 28.12.2010 року по 15.05.2013 року, оскільки період заявлений до стягнення є на два роки більшим, ніж передбачено законом.

23.10.2013 року ПАТ «Державний ощадний банк України» надав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача (вх.№10069), в якому просить залишити її без задоволення.

ПАТ «Державний ощадний банк України» вказує, що в матеріалах справи наявні виписки позивача, які свідчать про отримання відповідачем відповідних траншів кредиту та погашення відповідачем заборгованості саме по кредитному договору №205/31/2 від 09.10.2008 року. Крім того, факт отримання відповідачем кредитних коштів від позивача за кредитним договором №205/31/2 від 09.10.2008 року було встановлено рішенням господарського суду Полтавської області від 26.07.2011 року по справі №18/41/11, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2011 року, та рішенням господарського суду Полтавської області від 19.07.2011 року по справі №19/193, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2011 року, де, зокрема, зазначено, що доказом перерахування грошових коштів за кредитним договором №205/31/2 від 09.10.2008 року являються заяви відповідача на видачу кредитних коштів та виписки банку з рахунків відповідача.

Щодо обов'язку списання позивачем безнадійної заборгованості відповідача відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25.01.2012 року №23, позивач зазначає, що вказаним Порядком не передбачено обов'язкового відшкодування банками безнадійної заборгованості позичальників. Крім того, навіть якщо безнадійна заборгованість списується банками, то сам лише факт списання не є підставою для припинення вимог банку до позичальника, більш того, банки зобов'язані продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Позивач вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що кредитний договір є нікчемним правочином, оскільки рішенням господарського суду м.Києва від 07.02.2011 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 року у справі №22/36 у позові відповідача до позивача про визнання кредитного договору №205/31/2 від 09.10.2008 року недійсним відмовлено. При цьому, судами встановлено відповідність вказаного кредитного договору вимогам законодавства та спростовані твердження відповідача щодо нікчемності даного правочину.

Як вказує позивач, договір кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року (зі змінами) повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки в ньому визначено всі істотні умови та його підписано і скріплено печатками.

У судовому засіданні 23.10.2013 року оголошувалася перерва.

04.11.2013 року позивач надав до суду детальний розрахунок заборгованості (з новим розрахунком пені) за договором відновлювальної кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року (вх.№10444), який долучено до матеріалів справи.

Відповідач 06.11.2013 року надав через канцелярію суду контррозрахунок пені за кредитом та пені за процентами (вх.№10506), який також долучено до матеріалів справи.

06.11.2013 року розгляд справи продовжено після оголошеної перерви та представник позивача пояснив, що підтримує доводи та вимоги апеляційної скарги у повному обсязі та просить її задовольнити. Представник відповідача проти позиції позивача заперечує та просить задовольнити його апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 09.10.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (позивач), тип якого відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» на підставі змін до статуту, зареєстрованих державним реєстратором Печерської районної в м.Києві держадміністрації 07.06.2011 року змінено на Публічне акціонерне товариство та Публічним акціонерним товариством «АвтоКрАЗ», яке є новим найменуванням Холдингової компанії «АвтоКрАЗ» у формі відкритого акціонерного товариства, заснованої згідно наказу Фонду державного майна України від 24.10.95р. №33-АТ «Про створення холдингової компанії «АвтоКрАЗ» у відповідності до Закону України «Про господарські товариства» та Указу Президента України від 11.05.1994 р. №224/94 «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» шляхом об'єднання в статутному капіталі контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств та інших активів (відповідач), укладено договір відновлюваної кредитної лінії №205/31/2.

Відповідно до п. 2.1 договору кредитної лінії банк зобов'язався надати на умовах цього договору, а позичальник зобов'язався отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 2.2 кредитного договору в редакції додаткового договору №9 від 18.12.2009 року кредит надається у вигляді мультивалютної відновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 25.12.2012 року.

Сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 40000000,00 доларів США (п. 2.3 кредитного договору).

Згідно з п. 2.4 кредитного договору кредит надається траншами з позичкового рахунку в безготівковому порядку на поповнення обігових коштів з погашенням кожного траншу не пізніше 365 днів з дати його надання.

У подальшому, до договору відновлюваної кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року вносилися зміни та доповнення, які оформлені додатковими договорами: №1 від 28.10.2008 року, №2 від 13.02.2009 року, №3 від 24.02.2009 року, №4 від 23.04.2009 року, №5 від 27.04.2009 року, №6 від 03.06.2009 року, №7 від 12.06.2009 року, №8 від 13.10.2009 року, №9 від 18.12.2009 року, №10 від 22.04.2010 року.

Згідно з п.п. 2.3.5 п. 2.3 кредитного договору в редакції додаткового договору №9 від 18.12.2009 року сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з наступним графіком:

ПеріодДіючий ліміт кредитування09.10.2009 р.- 23.02.2009 р.40 000 000,00 доларів США24.02.2009 р.- 22.04.2009 р.56 000 000,00 доларів США23.04.2009 р.- 02.06.2009 р.57 850 000,00 доларів США03.06.2009 р.- 29.02.2012 р.500 759 150,00 грн.01.03.2012 р.- 31.03.2012 р.500 000 000,00 грн.01.04.2012 р.- 30.04.2012 р.450 000 000,00 грн.01.05.2012 р.- 31.05.2012 р.400 000 000,00 грн.01.06.2012 р.- 30.06.2012 р.350 000 000,00 грн.01.07.2012 р.- 31.07.2012 р.300 000 000,00 грн.01.08.2012 р.- 31.08.2012 р.250 000 000,00 грн.01.09.2012 р.- 30.09.2012 р.200 000 000,00 грн.01.10.2012 р.- 31.10.2012 р.150 000 000,00 грн.01.11.2012 р.- 30.11.2012 р.100 000 000,00 грн.01.12.2012 р.- 25.12.2012 р.50 000 000,00 грн.

Відповідно до п.п. 2.7.1 п. 2.7 додаткового договору №9 від 18.12.2009 року, починаючи 1 грудня 2009 року, проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 15% річних, яка може бути змінена в порядку, визначеному цим договором.

Згідно з п.п. 2.7.3 п. 2.7 додаткового договору №9 від 18.12.2009 року сплата нарахованих процентів за період з 01.12.2009 року по 31.12.2010 року (включно) проводиться позичальником щомісячно у сумі процентів, яка розраховується з використанням процентної ставки на рівні 7% річних. Залишок несплачених процентів, нарахованих за період з 01.12.2009 року по 31.12.2010 року підлягає до сплати, починаючи з 01.01.2012 року щомісячно, рівними частинами у строк разом з процентами, нарахованими за користування кредитними коштами за грудень 2011 року та протягом 2012 року.

Відповідно до п.п. 5.3.2 п. 5.3 кредитного договору позичальник взяв на себе зобов'язання точно в строки, обумовлені цим договором, погашати кредит та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати плату (проценти) за користування кредитом, а у випадку неналежного виконання взятих зобов'язань за цим договором на першу вимогу сплатити штрафні санкції, як це передбачено в договорі, а також у повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати завдані збитки.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем взяті на себе зобов'язання за договором відновлюваної кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року виконані, а саме, надано позичальникові грошові кошти, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками.

Проте, позичальник (відповідач) свої зобов'язання за договором відновлювальної кредитної лінії з урахуванням додаткових договорів до нього належним чином не виконував, а саме, не повертав суми траншів кредиту та у відповідності до встановленого договором графіку, у зв'язку з чим у позичальника утворилась прострочена заборгованість за кредитом та за процентами.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного Кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного Кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором.

Статтею 1050 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 та частиною 2 статей 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже зазначалося, відповідач кредит не повернув, зобов'язання, передбачені договором відновлювальної кредитної лінії з урахування додаткових угод до нього не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на момент розгляду справи не погашена і позивач звернувся до суду з позовною заявою та просив стягнути з відповідача заборгованість позичальника за кредитом та заборгованість по відсотках за користування кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із невиконанням відповідачем належним чином умов договору відновлюваної кредитної лінії 205/31/2 від 09.10.2008 року, позивач звертався до відповідача з вимогою від 03.02.2011 року №26-10/106-751 про повернення всієї суми кредиту, здійснення платежів по нарахованих процентах за користування кредитом та інших нарахованих сум, які підлягають сплаті (т. 1, а.с. 75-78).

Згідно з поданим розрахунком станом на 20.05.2013 року заборгованість позичальника за кредитом становить 294336000,00 грн., а заборгованість по відсотках за користування кредитом становить 221330646,84 грн. за період з 28.12.2010 року по 19.05.2013 року включно.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів в підтвердження належного виконання умов договору відновлюваної кредитної лінії 205/31/2 від 09.10.2008 року з урахуванням додаткових угод до нього щодо своєчасної сплати суми кредиту та відсотків за користування кревними коштами у встановленому порядку та розмірі. Також, відповідачем не надано до суду доказів на спростування пред'явленого позивачем розрахунку сум заборгованості та заявлених сум до стягнення по кредиту та процентам.

Таким чином, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку у відповідності до приписів Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 294336000,00 грн. - заборгованості за простроченим кредитом та 221330646,84 грн. - заборгованості за простроченими процентами.

Статтею ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором, зокрема, неустойкою.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 611 Цивільного Кодексу України передбачено сплату неустойки як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених договором.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 5.3 договору кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року позичальник зобов'язаний належним чином виконувати всі умови цього договору та взяті на себе за цим договором зобов'язання; точно в строки, обумовлені цим договором погашати та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати плату (проценти) за користування кредитом, а у випадку невиконання взятих на себе зобов'язань за цим договором на першу вимогу сплатити штрафні санкції, як це передбачено в договорі, а також у повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати завдані збитки.

Розділом 7 кредитного договору регулюється відповідальність сторін. Згідно з п. 7.1.1 договору, за порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту, комісійних винагород та своєчасної сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу, за кожний день прострочення.

Враховуючи умови договору відновлювальної кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року з урахуванням додаткових угод до нього, позивачем здійснено розрахунок суми пені заявленої до стягнення з відповідача. Так, позивач просив стягнути 105226146,09 грн. пені за період з 28.12.2010 року по 19.05.2013 року, з яких: 30250300,91 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів, 74975845,18 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту.

Здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення з відповідача, суд першої інстанції визнав вірним та обґрунтованим, однак, задовольнивши заяву відповідача зменшив розмір нарахованої до стягнення пені на 50% і стягнув 52613073,05 грн.

Проте, колегія суддів зазначає, що частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено порядок нарахування штрафних санкцій, а саме, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При винесені оскаржуваного рішення суд першої інстанції не застосував вказану норму чинного законодавства, визнавши обґрунтованими позовні вимоги позивача про сплату нарахованої пені по кредиту та процентам за період з 28.12.2010 року по 15.05.2013 року, що на два роки є більше строку, передбаченого чинним законодавством.

У суді апеляційної інстанції позивачем надано розрахунок пені за несвоєчасне погашення кредиту та за несвоєчасну сплату процентів з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Згідно наданого розрахунку пеня за несвоєчасне погашення кредиту складає 34711113,61 грн. та за несвоєчасну сплату процентів становить 16038418,25 грн.

Відповідач також надав до суду апеляційної інстанції контррозрахунок пені, згідно якого пеня за кредитом становить 38442161,96 грн., а пеня за процентами - 15485186,53 грн.

Перевіривши надані розрахунки, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що розрахунок пені за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасне повернення процентів здійснений позивачем відповідно до вимог чинного законодавства, а саме, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», і відповідає фактичним обставинам справи. Натомість, розрахунок відповідача здійснено з помилками та не відображає вірний результат, який би відповідав обставинам справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені, однак неповно з'ясував обставини справи щодо порядку нарахування пені та невірно визначив суму пені, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки, вірною сумою пені до стягнення є 50749531,86 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, у зв'язку із простроченням виконання та неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року з урахуванням додаткових угод до нього позивачем нараховані та заявлені до стягнення 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 34348797,20 грн., інфляційні за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 2318812,47 грн. та інфляційні за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 16770150,00 грн. за період з 28.12.2010 року по 19.05.2013 року.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вони не суперечать нормам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача у повній мірі.

Щодо доводів ПАТ «АвтоКрАЗ», що договір кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року, на підставі якого позивач просить стягнути заборгованість, є недійсним, колегія суддів зазначає, що в силу приписів ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Рішенням господарського суду м.Києва від 07.02.2011 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 року у справі №22/36 у позові ХК «АвтоКраз» про визнання кредитного договору №205/31/2 від 09.10.2008 року недійсним відмовлено. При цьому, судами встановлено відповідність вказаного кредитного договору вимогам законодавства та спростовано твердження ХК «АвтоКраз» щодо нікчемності даного правочину.

Колегія суддів також не приймає до уваги твердження ПАТ «АвтоКрАЗ» щодо нікчемності договору кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року, оскільки вказаним договором з урахуванням додаткового договору №9 від 18.12.2009 року до нього сторони погодили всі істотні умови, зокрема, предмет договору і строк його дії.

Щодо посилань відповідача на відсутність доказів отримання ним кредиту, колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи наявні виписки банку, які свідчать про отримання відповідачем відповідних траншів кредиту та погашення відповідачем заборгованості саме по кредитному договору №205/31/2 від 09.10.2008 року. Відповідачем в порушення вимог ст. 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено, що виписки банку є неналежними доказами в підтвердження виконання позивачем своїх зобов'язань за договором кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року.

Посилання відповідача на необхідність обов'язкового внесення до кредитного договору положень щодо відповідальності кредитодавця є безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Разом з тим, главою 51 Цивільного кодексу України (ст.ст. 610-625) передбачено правові наслідки порушення зобов'язання та відповідальність за порушення зобов'язання.

Зокрема, статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Таким чином, відповідальність сторони за порушення зобов'язання за будь-яким договором (в т.ч. і за кредитним договором) передбачена Законом.

З аналізу вищенаведеної правової норми вбачається, що сторони при укладенні кредитного договору не зобов'язані обов'язково до умов такого договору включати всі наведені у частині першій статті 611 Цивільного кодексу України правові наслідки порушення зобов'язання, оскільки вони вже передбачені законом.

Зазначене свідчить про те, що в разі порушення відповідачем своїх зобов'язань за спірним кредитним договором, позивач має право вимагати застосування наслідків, передбачених відповідними статтями, які містить глава 51 Цивільного кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, ПАТ «АвтоКрАЗ», укладаючи договір кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року та додаткові угоди до нього, погоджуючи всі істотні умови, погодився із умовами договору щодо порядку страхування та можливості підвищення процентної ставки. Підстави вважати, що волевиявлення ПАТ «АвтоКрАЗ» при укладені договору кредитної лінії №205/31/2 від 09.10.2008 року та додаткових угод до нього у відповідача було обмежене у колегії суддів відсутні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, з огляду на вищевикладене та на те, що місцевий господарський суд, дійшовши правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за простроченим кредитом, за простроченими процентами, пені; 3% річних; інфляційних, неповно з'ясував обставини справи щодо порядку нарахування пені та невірно визначив суму пені, що підлягає стягненню з відповідача, рішення господарського суду Полтавської області від 09.07.2013 року по справі №917/1000/13 в частині стягнення пені підлягає зміні. Проте, апеляційні скарги позивача та відповідача задоволенню не підлягають, з огляду на те, що обставини, які можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду - відсутні.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 63252,46 грн. Натомість, судовий збір за подання апеляційних скарг відшкодуванню не підлягає, з огляду на відмову в їх задоволенні.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 4 ст. 103, п.1, п.4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 09.07.2013 року по справі №917/1000/13 змінити.

Викласти пункт 2 та пункт 3 резолютивної частини рішення господарського суду Полтавської області від 09.07.2013 року по справі №917/1000/13 в наступній редакції:

«Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» (39631, Полтавська обл., м.Кременчук, вул. Київська, 62, код ЄДРПОУ 05808735) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (01601, м. Київ, вул.Госпітальна, 12г, р/р 3739905058 в АТ «Ощадбанк», код банку 300465, код ЄДРПОУ 00032129) заборгованість за простроченим кредитом у сумі 294336000,00 грн., заборгованість за простроченими процентами в сумі 221330646,84 грн.; 34711113,61 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 16038418,25 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів; 44854307,90 грн. - 3% річних; 19088962,47 грн. інфляційних за період з 28.12.2010 року по 19.05.2013 року включно; 63252,46 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.»

Повний текст постанови складено 11 листопада 2013 року.

Головуючий суддя Пуль О.А.

Суддя Лакіза В.В.

Суддя Хачатрян В.С.