Постанова № 35366032, 13.11.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2013 р. Справа № 909/286/13-г

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Бойко С.М.,

суддів Марко Р.І.

Костів Т.С.,

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився;

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія",

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.05.2013 року, суддя Т. Е. Валєєва

у справі за №909/286/13-г

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Південна промислова компанія", м.Івано-Франківськ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія", м.Івано-Франківськ

про стягнення 779 559,59 грн., з яких 762 386,21 грн. основного боргу, 2 862,24 грн. суми 3% річних , 14 311,14 грн. пені,

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16.05.2013 року позовні вимоги ТзОВ "Південна промислова компанія" задоволено частково та стягнено з ТзОВ "Станіславська торгова компанія" на користь ТзОВ "Південна промислова компанія" 632 386,21 грн. заборгованості, 2 862,24 грн. - 3% річних, 14 311,14 грн.- пені та 15 575,41 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено факт поставки обладнання відповідачем, а доказів оплати заборгованості за поставлений товар не надано, відповідно суд дійшов висновку про стягнення основної заборгованості, а також пені та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в зв'язку з неповним з'ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що судом не взято до уваги заперечення відповідача в яких він просив відкласти справу з метою складання сторонами акту про дефекти поставленого позивачем обладнання, встановлення збитків у зв'язку з недоліками обладнання. При цьому скаржник зазначає, що сума боргу не є остаточною.

Скаржник вказує на те, що судом першої інстанції всупереч ст.32,34 та 43 ГПК України прийнято як доказ існування заборгованості за договором акт звірки взаєморозрахунків між сторонами, що також суперечить Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що рішення місцевого господарського суду прийнято з дотриманням вимог законодавства та вважає його законним, а апеляційну скаргу відповідача - необґрунтованою.

Скаржником 19.09.2013 року подано письмову заяву про затвердження мирової угоди сторін, в якій відповідач просить суд затвердити мирову угоду, укладену 30.08.2013 року між ТОВ «Південна промислова компанія» та ТОВ «Станіславська торгова компанія» на умовах, що викладені в додатку до вказаної заяви та припинити провадження у справі 909/286/13-г.

Скаржником також подано до суду повідомлення про виконання мирової угоди сторін від 30.08.2013 року, відповідно до якого долучені платіжні доручення про сплату суми боргу на загальну суму 632 386,21 грн.

Суд, розглянувши вказані заяви, відмовив в їх задоволенні, у зв'язку з тим, що затвердження апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі апеляційного провадження, не узгоджується із господарсько-процесуальним законодавством, оскільки це потягло б за собою скасування рішення місцевого господарського суду з відповідної справи, що допускається виключно з підстав, передбачених статтею 104 ГПК України. Окрім цього, суд апеляційної інстанції переглядає правильність рішення станом на момент його прийняття. Оскільки сторонами укладено та виконано умови мирової угоди на стадії апеляційного провадження, то це не створює жодних правових наслідків для суду апеляційної інстанції.

В судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, а тому суд розцінює їх неявку як без поважних причин та вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов'язки сторін.

Суд, дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається із матеріалів справи, 24.05.2012 р. між ТОВ "Південна Промислова Компанія" (підрядник) та ТОВ "Станіславська торгова компанія" (замовник) укладено договір підряду № 28-0412 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого підрядник зобов'язався поставити електрообладнання та виконати електромонтажні та пусконаладочні роботи, згідно з специфікацією (додаток № 1 до договору), за адресою: село Східне Білозерського району Херсонської області, Україна, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити поставлене обладнання.

Загальна вартість обладнання та робіт, відповідно до п. 4.3 договору, становить 2 050 306,10 грн.

Передача обладнання від підрядника до замовника здійснюється за видатковою накладною, податковою накладною, сертифікатом відповідності та технічним паспортом якості виробника (п. 2.2 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору позивачем передано електромонтажне обладнання на загальну суму 1 937 744,00 грн., що підтверджується видатковими накладними від 01.08.2012 р. № Ю-00005142; від 16.08.2012 р. № Ю-00005608, від 16.08.2012 р. № Ю-00005575; від 04.09.2012 р. № Ю-00006010 та довіреностями на отримання ТМЦ (а.с. 29-36), а також наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі змонтованого устаткування №№ 1 - 3 (а.с. 43-45).

Крім того, факт поставки зазначеного електромонтажного обладнання на суму 1 937 744,00 грн., а також факт виконання підрядником у відповідності до умов договору робіт на загальну суму 112 562,10 грн. підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками сторін актами №№ 1 - 6 приймання виконаних робіт за грудень 2012 р. за формою № КБ-2в від 31.12.2012 р. (а.с. 49-66, 68-789) та довідками про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3 від 31.12.2012р. (а.с. 67, 79).

У пункті 4.4 договору сторони погодили порядок розрахунків за договором наступним чином.

Згідно із п. 4.4 договору сторони встановили, що кошти у розмірі 820 122,44 грн. у вигляді авансу платіжним дорученням перераховується протягом п'яти банківських днів після підписання договору на поточний рахунок підрядника, що вказаний в договорі.

Матеріалами справи встановлено, що платіжним дорученням від 23.04.2012 р. № 417 замовником перераховано підряднику 780 000,00 грн., які сторони зарахували в рахунок авансового платежу відповідного до п. 4.4 договору (а.с. 40).

Однак, в порушення договірних зобов'язань замовником не проведено доплату авансового платежу в строк до 31.05.2012 р. на суму 40 122,44 грн., а сплачена 08.08.2012 р. шляхом перерахування позивачу 157 919,89 грн. платіжним дорученням від 08.08.2012 р. № 26 (а.с. 39).

За приписами п. 4.4 договору сторони встановили, що кошти у розмірі 317 797,45 грн. перераховуються протягом п'яти банківських днів на поточний рахунок підрядника, що вказаний в договорі, після письмового повідомлення підрядником замовника про готовність обладнання до відвантаження.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з тим, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення підрядником замовника про готовність обладнання до відвантаження, в суду відсутні підстави вважати про направлення позивачем письмового повідомлення відповідно до вимог п. 4.4 договору та наявність факту прострочення відповідачем сплати цієї суми заборгованості.

Водночас залишок заборгованості у розмірі 200 000,00 грн. (з урахуванням часткової сплати заборгованості на суму 117 797,45 грн. платіжним дорученням від 08.08.2012 р. № 26) був сплачений відповідачем платіжним дорученням від 09.08.2012 р. № 953 (а.с. 41).

Відповідно до п. 4.4 договору кошти у розмірі 492 073,46 грн. перераховуються протягом п'яти банківських днів на поточний рахунок підрядника, що вказаний в договорі, після підписання акта виконаних електромонтажних робіт (додаток № 4 до договору).

Як вбачається з матеріалів справи, акт виконаних електромонтажних робіт (додаток №4 до договору) підписаний сторонами та скріплений печатками сторін, однак не містить дати його підписання (а.с. 25).

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідно до п. 4.4 договору, акти приймання виконаних робіт за формою № КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3 підписані сторонами 31.12.2012 р., то кошти у розмірі 492 073,46 грн. повинні бути перераховані замовником підряднику не пізніше п'яти днів після підписання зазначених документів.

Платіжним дорученням №511 від 23.11.2012 р. відповідачем на рахунок позивача перераховано кошти на загальну суму 150 000,00 грн. (а.с. 42).

У відповідності до п. 4.4 договору кошти у розмірі 420 312,75 грн. перераховуються протягом п'яти банківських днів на поточний рахунок підрядника, що вказаний в договорі, після підписання акта введення в експлуатацію (додаток №5 до договору), акта приймання виконаних робіт за формою № КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3.

З матеріалів справи вбачається, що як акти приймання виконаних робіт за формою № КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3, так і акт введення в експлуатацію (додаток №5 до договору) (а.с. 26) були підписані сторонами.

При цьому, згідно із актом виконаних електромонтажних робіт (додаток №4 до договору) та актом введення в експлуатацію (додаток №5 до договору) якість робіт задовольняє замовника і сторони претензій один до одного не мають. Також, згідно з актами прийому-передачі змонтованого устаткування №№ 1 - 3 претензій по якості і комплектності змонтованого устаткування немає.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У відповідності до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином.

За приписами ч. 1 ст. 530 цього кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що відповідач прийняв виконані позивачем роботи без жодних зауважень, він зобов'язаний був оплатити їх вартість в строки та на умовах встановлених договором, а саме до 09.01.2013 р.

Зважаючи на вищевикладене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача основної суми заборгованості у розмірі 632 386,21 грн. (відповідно до заяви про зменшення позовних вимог), враховуючи часткову оплату відповідачем заборгованості на суму 130 000,00 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.4 договору передбачено, що за порушення строків оплати, передбачених п. 4.4 договору, замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який нараховується пеня від несвоєчасно виплаченої суми за договором.

За таких обставин, 13 653, 61 грн. пені (за період з 01.06.2012 р. по 07.08.2012 р. в розмірі 1 121,23 грн. та за період з 10.01.2013 по 18.02.2013 р. у розмірі 12 532,38 грн.), а також 2 730,73 грн. суми 3% річних (за період з 01.06.2012 р. по 07.08.2012 р. у розмірі 224,25 грн. та за період з 10.01.2013 по 18.02.2013 р. у розмірі 2 506,48 грн.) правомірно нараховані судом першої інстанції.

Оскільки позивачем не доведено факт направлення відповідачу повідомлення про готовність обладнання до відвантаження та необхідність сплати 317 797,45 грн., а відтак і факт прострочення відповідачем оплати за договором в цій частині, місцевий господарський суд законно відмовив в частині стягнення 131,51 грн. суми 3% річних та 657,53 грн. пені, нарахованих за період з 01.08.2012 р. по 08.08.2012 р. на суму 200 000,00 грн.

Доводи скаржника щодо неналежної якості поставленого обладнання не беруться судом до уваги, оскільки ч. 1 ст. 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ч. 2 зазначеної статті).

Зважаючи на те, відповідач прийняв виконані позивачем роботи без жодних зауважень, що також підтверджується актами прийому-передачі змонтованого устаткування, останній втрачає право посилатися на недоліки товару.

Щодо доводів скаржника, що судом першої інстанції всупереч ст.ст.32,34 та 43 ГПК України як доказ існування заборгованості за договором прийнято акт звірки взаєморозрахунків між сторонами, то суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи містять первинні документи, а саме: видаткові накладні, акти приймання виконаних робіт, що свідчать про суму виконаного зобов'язання, а також і платіжні доручення, що свідчать про часткову оплату відповідачем заборгованості за договором.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Станіславська торгова компанія", витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, залишаються на скаржнику.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.05.2013 року в справі №909/286/13 - залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" б/н від 21.06.2013 року - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С. М. Бойко

Судді: Т.С.Костів

Р.І.Марко

Повний текст постанови

виготовлено 20.11.2013р.