Ухвала суду № 35361143, 05.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/78434/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Маринчак Н. Є. Рибченко А. О. Малюги Ю. В. Пазюк В. М. Кирюхіна Я. М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя Державної податкової служби на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.06.2012 року Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2012 рокуу справі№ 2а-8406/10/9/0170за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Салтівський хлібзавод» до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя Державної податкової службипровизнання протиправними дій, визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.06.2012 року у справі № 2а-8406/10/9/0170, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2012 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя від 22.06.2010 року № 0000142301/0.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2, п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. п. 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, п. п. 2, 5, 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, ст. ст. 69, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами поведеної Державною податковою інспекцією у Балаклавському районі м. Севастополя планової виїзної перевірки ТОВ «Салтівський хлібзавод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.09.2008 року по 31.12.2009 року складено акт від 10.06.2010 року № 298/23-130/36165787, в якому зафіксоване порушення пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми податкового кредиту у березні 2009 року на 6 399 806,00 грн., та заниження податку на додану вартість у березні 2009 року на загальну суму 6 399 806,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.06.2010 року № 0000142301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 9 509 709,00 грн., у тому числі 6 339 806,00 грн. основного платежу та 3 169 903,00 із штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для прийняття спірних рішень слугував висновок відповідача про те, що виходячи з фактичних обставин ТОВ «Южсаппорт» не міг приймати участь в операціях з поставки товарів (робіт, послуг) на адресу ТОВ «Салтівський хлібзавод», а також документи, що оформлені від імені вказаного контрагента є такими, що не відповідають сутності й не несуть доказовості по змісту здійснюваної операції, тобто не є документами, як можуть бути підставою для відображення в регістрах бухгалтерського й податкового обліку, а тому позивач відобразив в податковому обліку зазначені операції в порушення пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми податкового кредиту у березні 2009 року на 6 399 806,00 грн., та заниження податку на додану вартість у березні 2009 року на загальну суму 6 399 806,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що надання спірних послуг підтверджується наявними у справі первинними документами (договорами, актами виконаних робіт, податковими накладними), які містять достатню інформацію про зміст та обсяг цих послуг, їх вартість. Податковим органом не наведено достатньо переконливих доводів щодо недостовірності вказаних первинних документів.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні вимоги визначені ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України для ухвали суду апеляційної інстанції.

Оскаржувані рішення не відповідають вказаним вимогам.

В акті перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми податкового кредиту у березні 2009 року на 6 399 806,00 грн.

Відповідно до п. п. 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, при цьому, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту), а право на податковий кредит виникає або з дати розрахунку платника податку за товари (роботи послуги), або з дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Правомірність формування податкового кредиту визначається фактом придбання товарів (робіт, послуг, основних фондів) з метою їхнього використання у власній господарській діяльності платника податків.

На думку судів першої та апеляційної інстанцій факт використання в господарській діяльності товару, отриманого по договору від 01.03.2009 року № 1/Т-Б з ТОВ «Южсаппорт», підтверджується рішенням Господарського суду Харківської області від 22.09.2010 року у справі № 47/253-10 за позовом ТОВ «Салтівський хлібзавод» до ЗАТ «Хлібозавод «Салтівський» про стягнення 14 500,00 грн., яким позов задоволено повністю. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2011 року апеляційне провадження відносно рішення у цій справі припинено. Під час розгляду справи № 47/253-10 судом встановлено, що на виконання укладеного між ТОВ «Салтівський хлібзавод» та ЗАТ «Хлібозавод «Салтівський» договору купівлі-продажу № З/Т від 01.02 2009 року, позивачем були передані ЗАТ «Хлібозавод «Салтівський» у власність етикетки-наклейки.

Загальна ціна товару, переданого відповідачеві за договором купівлі-продажу від 01.02.2009 року № З/Т, складає 98 417 399,05 грн., у тому числі ПДВ 16 402 899,84 грн.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки висновки суду щодо виконання умов договору № З/Т від 01.02 2009 року є лише оціночними судженнями, що зроблені на підставі наявних у справі № 47/253-10 доказів.

Відповідно до ст. 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності

Отже, посилаючись на договір № З/Т від 01.02 2009 року, як на підтвердження пов'язаності отриманого товару з господарською діяльністю позивача, судам необхідно було дослідити обставини його виконання на підставі первинних бухгалтерських документів, в тому числі встановити яким чином ТОВ «Салтівський хлібзавод» здійснювало поставку товару, що є його обов'язком в силу п. 2.1 цього договору з посиланням на відповідні докази.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В порушення зазначених положень накладні, надані в підтвердження реальності виконання договору № З/Т від 01.02 2009 року, не містять місця складання, в них не зазначено прізвище та посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції.

Крім, того в матеріалах справи відсутні довіреності на отримання матеріальних цінностей по договору № З/Т від 01.02 2009 року.

Враховуючи положення статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Суди першої та апеляційної дійшли висновку про реальність господарських операцій по виконанню договору купівлі-продажу від 01.03.2009 року № 1/Т-Б, договору про надання юридичних послуг від 01.03.2009 № 2/Ю, договорів на інформаційне та консультаційне-довідкове обслуговування від 01.03.2009 року № 01/0309-И, від 19.02.2009 № У-19/02, укладених ТОВ «Салтівський хлібзавод» з ТОВ «Южсаппорт», що підтверджується наданими позивачем договорами, видатковими накладними, актами приймання-здачі виконаних робіт.

Колегія суддів такий висновок вважає передчасним, оскільки судами не враховано, що зазначені документи складені з порушенням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже не містять прізвище та посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що окремі недоліки при складанні первинних документів самі по собі не можуть свідчити про нереальність господарських операцій, проте в даному випадку, враховуючи значний обсяг надання послуг та товару, вони підлягають дослідженню в сукупності з іншими наявним у справі доказами.

Крім того, судам слід було витребувати та дослідити докази на підтвердження фактів надання послуг за зазначеними договорами на предмет пов'язаності таких послуг з діяльністю платника податків.

Згідно з п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

З акта перевірки вбачається, що оплата за договорами з ТОВ «Южсаппорт» здійснювалась у вексельній формі. Спірними договорами також передбачена можливість розрахунків у такій формі.

Вирішуючи спір, судами залишено поза увагою положення п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та взагалі не досліджено питання здійснення оплати за надані послуги та поставлений товар, що стали підставою для формування податкового кредиту за березень 2009 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.06.2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2012 року у справі № 2а-8406/10/9/0170 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді Н. Є. Маринчак

А. О. Рибченко