Рішення № 35359930, 19.11.2013, Крюківський районний суд м. Кременчука

Справа № 537/3692/13-ц

Провадження 2/537/1127/2013

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.11.2013 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі: головуючого судді Хіневич В.І., при секретарі Таранець Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 35 044 грн. 12 коп..

На обґрунтування своїх вимог вказав, що 10.07.2006 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № DNH4KP87900708, за яким відповідачу надавався кредит в розмірі 2600,00 грн. зі сплатою відсотків за користування в розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитним договором. Відповідач умови договору у встановлений термін не виконав, в звязку з чим станом на 04.06.2013 року виникла заборгованість в сумі 35 044 грн. 12 коп., що складається з наступного: 2600,00 грн. заборгованість за кредитом; 11220,74 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 19078,42 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до умов договору: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1644,96 грн. штраф (процентна складова).

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 позов підтримав та просив його задовольнити з підстав викладених у позові, не заперечував, щодо заочного порядку розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не зявився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, відповідно до вимог ст. 74 ЦПК України.

Згідно ч.1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

На підставі ч.1 ст. 224 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу заочно за відсутності відповідача, оскільки позивач не заперечував щодо такого розгляду справи.

Судом встановлено, що 10.07.2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та відповідачем було укладено кредитний договір № DNH4KP78900708, за яким відповідачу надавався кредит на придбання мобільного телефону в розмірі 2600,00 грн. з кінцевим терміном повернення до 10.07.2008 року.

Договір укладений у формі заяви позичальника до банку про видачу кредиту, що узгоджується з вимогами до письмової форми правочину, передбаченими ч. 1 ст. 207 ЦК України.

На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року тип Банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» змінено на Публічне акціонерне товаристо комерційний банк «ПриватБанк», який є правонаступником всіх прав та обовязків ЗАТ КБ «ПриватБанк».

Як встановлено судом, позивач взяті на себе зобовязання за договором кредиту виконав в повному обсязі, а відповідач порушив виконання свої зобовязань в частині повернення кредиту в строк передбачений договором у звязку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість.

Згідно довідки розрахунку заборгованості станом на 04.06.2013 року заборгованість складає 35 044 грн. 12 коп., що складається з наступного: 2600,00 грн. заборгованість за кредитом; 11220,74 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 19078,42 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до умов договору: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1644,96 грн. штраф (процентна складова).

При цьому, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач після отримання кредиту жодного разу не вніс кошти на його повернення.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.ст. 530, 631 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ст.. 525, ст..526 КЦПК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або закону, належними сторонами та у встановлений строк. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Таким чином, судом встановлено, що позивачу достовірно було відомо про порушення відповідачем зобовязань з 11.07.2008 року (встановлений договором строк виконання зобовязання), а тому у останнього саме з цього часу виникло право на звернення до відповідача з вимогою про виконання кредитного зобовязання.

Норми ст. 256 Цивільного кодексу України визначають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Заява позичальника до банку про видачу кредиту, що і є кредитним договором, не містить умови про збільшення строку позовної давності.

Надані представником позивача ОСОБА_3 надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» згідно яких строк позовної давності встановлюється 5 років не можуть слугувати доказом на підтвердження того що строк позовної давності був продовжений, оскільки дані ОСОБА_3 не узгоджуються з вимогами ч.1 ст. 259 ЦК ч.2 ст. 207 та України, крім того з них неможливо встановити коли вони були прийняті та чи діяли на момент укладення договору взагалі.

Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що строк позовної давності був продовжений, зокрема окремого договору про збільшення строку позовної давності чи ін.. позивачем до суду надано не було.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

А тому, за таких обставин, суд приходить до висновку, що на дані правовідносини розповсюджується саме загальний строк позовної давності, який встановлений положеннями ст. 257 ЦК України.

Відповідно 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Однак даний кредит по своїй природі, згідно п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», є споживчим, так як наданий відповідачу, як споживачеві, для придбання продукції, зокрема мобільного телефону, що вбачається з заяви позичальника та акту прийому передачі товару № DNH4KP78900708 від 10.07.2006 року.

Згідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 31 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

За наявності двох конкуруючих норм, передбачених ст. 267 ЦК України, яка передбачає застосування позовної давності виключно за заявою сторони, та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою така заява не вимагається, судом вбачаються підстави застосування саме ст. 11 Закону, як спеціальної по відношенню до ст. 267 ЦК України норми.

На підставі вищевикладеного суд, приходить до висновку що до спірних правовідносин застосовуються положення ЗУ "Про захист прав споживачів", згідно положень якого позивач втратив право вимагати від відповідача повернення споживчого кредиту, як основної вимоги по сумі боргу так і додаткових вимог (стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та ін..) строк давності якого минув, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 207, 256, 257, 261, 267, 525, 526, 530, 631, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 31 Постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В.І. Хіневич