Ухвала суду № 35358748, 11.06.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2013 р. справа № 1170/2а-2400/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Олефіренко Н.А.

суддів: Суховарова А.В. Головко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року

у справі за позовом Малого приватного підприємства "Тарон"

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Мале приватне підприємствао "Тарон" звернулось до суду з позовом про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ від 02.07.2012 року № 0000470222, яким Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби, товариству визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 216 537 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі 149 983 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 66 554 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року адміністративний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 02.07.2012року № 0000470222.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову суду та винести нове рішення, яким у задоволенні вимог відмовити.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені такі обставини.

Відповідно до наказу Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» від 07.06.2012 року № 531 посадовими особами податкової проведено документальну позапланову невиїзну перевірку МПП «Тарон» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року валютного та іншого законодавства.

За результатами перевірки складено акт № 50/22-2/13758371 від 15.06.2012 року, в якому зафіксовано, що взаємовідносини між МПП «Тарон» та контрагентами ФОП ОСОБА_1, ПП «Белвас», ТОВ «Іта-баніо» та ПП «Техноснаб» за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року не створюють юридичних наслідків відповідно до положень ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України та є нікчемними, а також пп.7.4.1,7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану сумі 149 983 грн.

Висновки зазначені у акті ґрунтуються на зустрічних актах перевірки ФОП ОСОБА_1 № 98/1710/НОМЕР_1 від 10.06.2011 року, акту перевірки ПП «Белвас» від 26.12.2011 року №197/23-1/32222453, акту перевірки ПП «Техноснаб» від 10.02.2012 року №294/231/32513727 та акту перевірки ТОВ «Іта-баніо»№1019/22-3/33498270 від 25.04.2012 року, в яких не підтверджено реальність здійснення господарських операцій даних контрагентів з платниками податків при здійсненні операцій придбання ТМЦ у підприємств та подальшої їх реалізації по ланцюгу постачання.

На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.07.2012 року № 0000470222, яким МПП «Тарон» визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем: в сумі 149 983 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 66554грн.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийнятого акта перевірки, полягає в тому, що у названих контрагентів відсутні основні фонди (транспортні засоби, складські приміщення тощо), об'єктивно необхідні для виконання спірних поставок в адресу Підприємства та надання послуг.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального придбання позивачем товару та послуг, зокрема судом досліджено умови поставки, і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: договору, податкових накладних, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акта здачі-приймання, довіреності, належного відображення придбання та оприбуткування товару у бухгалтерському обліку, встановлена реальність здійснення господарських операцій, за наслідками якої та на підставі податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит із сум сплаченого податку на додану вартість, а також валові витрати, пов'язані з придбанням товару з метою подальшого використання у власній господарській діяльності.

Актами перевірок та судом не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту (п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. у редакції чинній на момент існування правовідносин).

Податковим органом не доведено суду те, що усі досліджені судом первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару та послуг.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Посилання ДПІ на фіктивність спірних операцій з огляду на відсутність у названих контрагентів (постачальників) основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень, необхідної чисельності штату працівників для провадження будівельної діяльності є необґрунтованими. Крім того, податковим органом не доведено неможливість залучення контрагентами до виконання спірних робіт сторонніх осіб.

Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання підрядних робіт; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка робіт постачальником. Будь-які фактичні дані, які б свідчили про виконання спірних робіт іншою особою, ніж зазначеними контрагентами, у матеріалах справи відсутні.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платнику визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

При цьому, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку є передумовою для висновків про наявність порушень податкового законодавства.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано посилався на наявність таких первинних документів як податкові накладні, акти завдання-приймання, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, як на докази реальності операцій, а також було надано належну правову оцінку питанням розрахунків за отримані послуги та виконані роботи та подальшого використання результатів вказаних послуг та робіт, що дає підстави стверджувати про правильність висновків суду.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби -- залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Н.А. Олефіренко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: О.В. Головко