Ухвала суду № 35349934, 14.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2013 р.Справа № 2а/1570/4582/2011

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Федусик А. Г.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Кіль» до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Кіль» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби № 0000792350 від 13.05.2011 року, яким Товариству зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 451 747 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства проведено податковим органом за відсутності законних підстав та з порушенням порядку її проведеня, а викладені в акті перевірки висновки не відповідають фактичним обставинам. Товариством відповідно до вимог чинного податкового законодавства сформовано податковий кредит, відображені в податковій звітності господарські операції мали реальний характер та підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для проведення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача став наказ Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби № 419 від 21.04.2011 року.

На підставі зазначеного наказу посадовими особами відповідача проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Кіль» з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01.03.2010 року по 31.01.2011 року, результати якої відображені в акті перевірки від 27.04.2011 року №1040/23-0304/36804706.

Перевіркою встановлено порушення п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, 7.4.2, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 4 276 000 грн., завищено суму податкового кредиту на 4 672 269 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту на кінець перевіряє мого періоду на 451 747 грн.;

п.1, п.5 ст.203, п.1 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.650, ст.655, ст.658, ст.662 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала в тому, що у періоді, який перевірявся, за результатами аналізу документів, які є в обліковій справі ПП, даних податкової звітності, встановлено відсутність у позивача необхідного виробничого обладнання, транспортних засобів, торгівельного обладнання та інших основних фондів, трудових ресурсів, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, що свідчить про неможливість ПП фактично здійснювати господарську діяльність та укладання ним господарських угод без мети настання юридичних наслідків, передбачених цими угодами, у зв'язку з чим усі угоди позивача з усіма контрагентами за перевіряємий період є нікчемними. З урахуванням вказаних обставин ДПІ прийшло до висновку про безпідставність формування ПП податкових зобов'язань та податкового кредиту по ПДВ у вказаному періоді та відповідно про завищення від'ємного значення ПДВ на суму 451 747 грн.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.05.2011 року № 0000792350, яким Підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 451 747 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що проведення перевірки здійснено відповідачем необґрунтовано, без належних правових підстав та з порушенням пп.78.1.1. п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79ПК України.

Крім цього, суд зазначив, що оскільки податковим органом в ході судового розгляду не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих позивачем на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, не доведено неможливості та безтоварності проведення господарських операцій з урахуванням характеристик наданих послуг, просторових та часових факторів, економічних чинників, прийняте на підставі хибних висновків про наявність порушень повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Колегія суддів висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вважає правильним, з огляду на наступне.

Згідно ст.13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХІІ (далі - ЗУ № 509-ХІІ), посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Право на проведення перевірок органів ДПС визначено п.1 ч.1 ст.11 ЗУ № 509-ХІІ. Згідно цієї норми органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Згідно п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК, яку зазначено в акті перевірки як підставу для її проведення, документальна позапланова перевірка проводиться у разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно п.73.3. ст.73 ПК органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі, коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не було надано жодного доказу виконання вказаних вимог та надіслання на адресу ПП відповідного запиту, а також доказів виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих цим платником податків.

Крім цього, відповідно до п.79.2. ст.79 ПК документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

З аналізу вказаних норм вбачається, що документальна позапланова невиїзна перевірка може бути проведена лише за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Між тим, як вірно встановив суд першої інстанції в ході розгляду справи, відповідачем не було надано жодного доказу направлення або вручення ПП копії наказу про призначення перевірки та повідомлення його про дату та місце її проведення. Не містить таких доказів і спірний акт перевірки.

Більш того, зі спірного акту перевірки вбачається, що вона була розпочата саме в день видання наказу про її проведення і закінчена на наступний день, що фактично унеможливлювало своєчасне повідомлення ПП про проведення цієї перевірки, та свідчить про відсутність наміру ДПІ повідомляти позивача відповідно до вимог п.79.2 ст.79 ПК.

Згідно п.83.1. ст.83 ПК для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.85.2 ст.85 ПК платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що невиїзні документальні перевірки проводяться податковим органом на підставі наданих платником податків не тільки декларацій, а й шляхом витребування у платника та вивчення інших документів, в тому числі регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а висновок такої перевірки є наслідком аналізу вказаних документів. У такому випадку лише платник податків, тобто особа, яка проводила нарахування та сплату податків, може надати документи первинного бухгалтерського обліку у повному обсязі, без чого неможливо зробити обґрунтовані та правильні висновки.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем при здійсненні перевірки від ПП не витребовувалися, та відповідно, і не вивчалися, будь-які бухгалтерські та інші первинні документи по його господарським операціям у перевіряємому періоді, що підтверджується і актом спірної перевірки.

Зі спірного акту перевірки вбачається, що у ПП відсутні необхідне виробниче обладнання, транспортні засоби, торгівельне обладнання та інші основні фонди, трудові ресурси, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, що свідчить про неможливість ПП фактично здійснювати господарську діяльність та про укладання ним господарських угод без мети настання юридичних наслідків, передбачених цими угодами, у зв'язку з чим усі угоди позивача з усіма контрагентами за перевіряємий період є нікчемними.

Колегія суддів відхиляє ці доводи податкового органу, та зазначає, що укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання договору; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості поставки позивачем товарів наявними у нього силами та засобами.

В свою чергу, згідно п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

З 01.01.2011р. набув чинності Податковий кодекс України, п. 187.1 ст. 187 якого також передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Як вбачається з матеріалів справи, судом пешої інстанції досліджено первинні бухгалтерськи документи позивача, на підставі яких останнім сформовано податковий кредит, зокрема, податкову звітність підприємства, договори оренди офісних та складських приміщень, договори про надання послуг по зберіганню товарів на складах та транспортно-експедиційних послуг, договори купівлі-продажу та поставки товарів, договори на виконання послуг зі зберігання та утилізації тари та інших відходів, сертифікації товарів та державних експертиз, зовнішньоекономічні договори на поставку товарів, договори про надання послуг з митного оформлення, акти приймання-передачі товарів та виконання робіт, товарно-транспортні, видаткові та податкові накладні, платіжні документи, вантажні митні декларації та інвойси, документи бухгалтерського обліку, висновок судово-економічної експертизи та інші.

Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що викладені в акті спірної перевірки висновки відповідача не відповідають дійсності, а реальність господарських операцій позивача з контрагентами-покупцями не спростована під час судового розгляду справи.

Стосовно твердження податкового органу щодо нікчемності угод, укладених ПП «Кіль» з іншими контрагентами, як таких, що не спричиняють реального настання правових наслідків, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним.

Нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок, та вважається таким, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Однак, акт перевірки не містить посилань на вищезазначені обставини, не доводить умислу сторін спірного правочину на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Правочин, який не має на меті створення реальних наслідків є фіктивним (ст. 234 Цивільного кодексу України) та визнається судом недійсним, але жодних судових рішень про визнання спірного правочину недійсним під час перевірки судом не встановлено, а відповідачем під час розгляду справи не наведено.

Вказані у акті перевірки дані не ґрунтуються на фактичних даних та жодним чином не відображають неможливості виконання позивачем та його контрагентами - покупцями договорних зобов'язань, оформлення первинної бухгалтерської документації та виписки податкових накладних, за якими було сформовано від'ємне значення з податку на додану вартість.

Таким чином, зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 451 747 грн. по деклараціям за березень 2010 року - січень 2011 року не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту за перевіряємий період, визначено суму від'ємного значення, а твердження податквого органу про порушення при цьому норм податкового законодавства грунтуються на хибних висновках, що спростовані у ході судового розгляду справи.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Кіль» до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.