Ухвала суду № 35338690, 19.11.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/4852/13-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С. Провадження № 22-ц/780/6085/13 Доповідач у 2 інстанції ІгнатченкоКатегорія 26 19.11.2013

УХВАЛА

Іменем України

19 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Поліщука М.А., Малорода О.І.,

при секретарі : Дмитренко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 23 травня 2008 року між ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 28808С104, за яким відповідачу надано кредит на придбання земельної ділянки та домоволодіння в сумі 360 000 дол. США зі сплатою процентів та з кінцевим терміном повернення 15 травня 2033 року. В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, цього ж дня між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 28808Р9, згідно якого останній зобов'язався солідарно відповідати перед банком за виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань, що виникли із кредитного договору в повному обсязі, в тому числі за повернення основної суми боргу, процентів за користування кредитними коштами, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених кредитним договором.

Позивач вказав, що свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, однак відповідач ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки. У зв'язку з чим ОСОБА_2 за період з 1 квітня 2010 року по 19 квітня 2013 року має заборгованість 153 058,15 дол. США та 632 338,36 грн., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України», а також понесенні судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 223 393,79 грн., 632 338,36 грн. та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 через адвоката ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині стягнення заборгованості з нього як солідарного боржника за кредитним договором, з мотивів порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача вказав, що між банком та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду, якою збільшено обсяг відповідальності поручителя за зобов'язаннями, забезпеченими договором поруки та доповнено кредитний договір. Крім того, внесення змін та доповнень до кредитного договору вимагало погодження з поручителем, проте цього зроблено не було.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 порушив умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та відсотків за його користування в порядку і на умовах зазначених в кредитному договорі, при цьому відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором поруки також не виконав.

Разом з тим, суд вважав, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. 526, 599 ЦК України.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться звичайно.

Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 травня 2008 року між ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 28808С104, за яким відповідачу надано кредит в сумі 360 000 дол. США з кінцевим терміном повернення 15 травня 2033 року для оплати придбання нерухомого майна, а саме земельної ділянки площею 0,1517 га та розташованого на ній домоволодіння по АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 2.2.1 вказаного договору відповідач ОСОБА_2 щомісячно повинен сплачувати позивачу проценти за користування кредитом у валюті кредиту у розмірі річної процентної ставки, яка визначається наступним чином: LIBOR (12m) + 13,08 %. В разі невиконання зобов'язання, зазначеного в п. 3.1.1.7, розмір річної процентної ставки, починаючи з 23 травня 2009 року визначатиметься наступним чином: LIBOR (12m) + 16,08 %.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 28808Р9, згідно якого останній зобов'язався солідарно відповідати перед банком за виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань, що виникли із кредитного договору в повному обсязі, в тому числі за повернення основної суми боргу, процентів за користування кредитними коштами, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених кредитним договором.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частинами 1-2 ст. 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

З матеріалів справи убачається, що позичальник порушив умови кредитного договору та вимоги цивільного законодавства, не забезпечив своєчасне погашення кредиту, внаслідок чого у період з 1 квітня 2010 року по 19 квітня 2013 року у нього виникала заборгованість у розмірі 153 058,15 дол. США, що за курсом НБУ скаладає 1 223 393,79 грн. та 632 338,36 грн., що складається з заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 153 058,15 дол. США, пені, нарахованої на прострочену заборгованість за процентами - 203 473,95 грн. та пені, нарахованої на прострочену заборгованість за кредитом (основним боргом) - 428 864,41 грн., що також підтверджується розрахунком заборгованості наданим позивачем (а.с. 37-38).

Судова колегія погоджується із зазначеними розрахунками, вони грунтуються на вимогах закону та підтверджуються матеріалами справи, при цьому даний порядок нарахування узгоджується із ст. 549 ЦК України та порядком, передбаченим кредитним договором № 28808С104 від 23 травня 2008 року.

При порушенні встановлених кредитним договором строків погашення кредиту, процентів та платежів, відповідач згідно п.п. 2.4.2, 2.4 ст. 2, п. 5.2 ст. 5 кредитного договору зобов'язаний сплатити позивачу пеню. Пеня нараховується на суму прострочених платежів починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості до дати повного погашення такої заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалася пеня.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1049 Цивільного кодексу передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, та самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

З урахуванням того, що ОСОБА_2 порушено зобов'язання за кредитним договором, а ОСОБА_1 не виконує обов'язок відповідати перед банком за виконання ОСОБА_2 кредитних зобов'язань, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України належним чином з'ясував фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору щодо вимог ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України», яка правова норма підлягає застосуванню для правовідносин, що виникли між сторонами.

Як убачається з матеріалів справи, 15 липня 2009 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 28808С104, згідно якої змінено редакцію п.п. 2.2.1, п.п. 3.1.1.7 та доповнено п.п. 2.5.1, п.п. 3.3.1 кредитного договору (а.с. 26-27).

Судом встановлено, що заочним рішенням Васильківського міськрайоного суду Київської області від 13 вересня 2010 року стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором станом на 1 квітня 2010 року в розмірі 3 137 043,28 грн. та 35 528,25 грн.; в рахунок погашення заборгованості звернено стягнення на предмет іпотеки та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вказане рішення переглядалося судами апеляційної та касаційної інстанції і в решті решт було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 липня 2013 року, однак не виконане відповідачами.

Апеляційний суд, виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, встановив, що додатковою угодою № 1 від 15 липня 2009 року укладеною між позивачем та відповідачем ОСОБА_2, якою внесено зміни та доповнення до кредитного договору № 28808С104, обсяг відповідальності ОСОБА_1, як поручителя не змінився, а отже і немає підстав вважати укладений договір поруки припиненим.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України - обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином судом чітко встановлено, що укладена 15 липня 2009 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та відповідачем ОСОБА_2 додаткова угода № 1, якою внесено зміни та доповнення до кредитного договору № 28808С104, ніяким чином не збільшено обсяг відповідальності ОСОБА_1, як поручителя.

За таких обставин докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи, які спростовували б законність і обґрунтованість ухваленого судом заочного рішення, апеляційна скарга не містить.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: