Рішення № 35336612, 15.11.2013, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 2610/30414/2012

Провадження №2/761/999/2013

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 листопада 2013 року року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Пономаренко Н.В.

при секретарі: Клим Т.О.

з участю позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд, -

в с т а н о в и в :

в листопаді 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за Договором позики в розмірі 125814,38 грн., що включає в себе суму боргу позики із врахуванням передбачених ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних витрат і 3% річних від простроченої суми, а також суми сплачених судових витрат.

Свої позовні вимоги позивач обгрунував тим, що за договором позики від 15.07.2007 року позивач передав відповідачу 6940 доларів США, які відповідачка зобов'язалась повернути після продажу об'єкта незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 у м. Києві. Відповідачка уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки 10.12.2007 року, але позичені гроші йому не повернула. Крім того, ОСОБА_2 ще неодноразово позичала у позивача грошові кошти, а саме: 01.08.2007 року - 700 доларів США, 07.08.2007 року - 270 доларів США, в серпні-вересні 2007 року - 1640 доларів США, 19.10.2007 року - 150 доларів США, та 300 грн., 25.10.2007 року - 690 доларів США.

Станом на 25.10.2007 року борг відповідача ОСОБА_2 перед позивачем становить 10470,00 доларів США та 300 грн. Не зважаючи на звернення позивача та письмову вимогу нотаріуса щодо повернення позивачу коштів в розмірі 11500 доларів США до 07.08.2009 року, відповідачка не повернула вказані кошти до теперішнього часу.

Відповідачка в судовому засіданні категорично заперечила проти задоволення позову і, зокрема, хоча і визнала факт складання власноручно вищевказаних розписок (а.с.9-10), однак просила застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, так як розписка укладена ще 5.07.2007 року, а також посилалась на фальшивість і нікчемність договору від 20.03.2007 року (т.1 а.с.43) про надання послуг між нею та позивачем, оскільки саме на його виконання вона та в рахунок майбутньої оплати зазначених послуг ОСОБА_1. і брала у нього в борг кошти тільки в розмірі 1300 доларів США в строк до продажу об»єкту незавершеного будівництва майна, а пояснити чому в розписках нею зазначені інші суми позики - не змогла. Однак, оскільки обставина зазначена в розписці від 15.07.2007 щодо продажу об»єкту незавершеного будівництва не наступила, тому строк виконання договору по розпискам не наступив і не наступить, так як відсутній таких об»єкт через його знесення іншою особою, і грошові кошти по розпискам вона повертати не збирається.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.05.2011 року було частково задоволений вищевказаний позов в заочному провадженні (т1 а.с.57-58).

Однак, на задоволення заяви відповідача про перегляд вищевказаного заочного рішення, його було скасовано ухвалою суду від 17.12.2012 року та призначено справу до розгляду (т.1 а.с.110).

При розгляді вказаної справи встановлено, що відповідно до наданих розписок (оригінали яких оглянуті в судовому засіданні) 15.07.2007 року ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 6940 доларів США, які зобов'язалась повернути після продажу незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 (а.с.9).

На продовження розписки від 15.07.2007 року - 01.08.2007 року відповідачка ОСОБА_2 додатково отримала від позивача 780 доларів США, а також 07.08.2007 року - 270 доларів США, протягом серпня-вересня 2007 року - 1640 доларів США; 19.10.2007 року - 150 доларів США та 300 грн., 25.10.2007 року - 690 доларів США (а.с.10).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим, однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно положень ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Разом із тим, суд прийшов до висновку, оскільки відповідач заперечувала, що розписки (а.с.10) є продовженням попередніх розписок від серпня-вересня 2007 року оскільки викладені на окремих аркушах та являються предметом зовсім інших правовідносин (а.с.9) а стороною позивача не надано жодного доказу на підтвердження зворотного - тому суд вважає доведеною суму боргу за позикою: розписками від 15.07.2007 на суму 6940,00 доларів США., від 1.08.2007 на суму 780 доларів США; від 7.08.2007 на суму 270 доларів США; від 23.09.2007 на суму 1640 доларів США, а разом - 9630 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 76972,59 грн.

При цьому, суд звертає увагу, що на питання суду відповідач ОСОБА_2 безпосередньо в судовому засіданні відповіла про відсутність доказів тому, що вона вказані у розписках кошти у зазначених розмірах фактично не отримувала.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч. 1,3 ст.212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 повідомила, що об»єкт незавершеного будівництва на її земельній ділянці по АДРЕСА_1 у Солом'янському районі м. Києва було знесено іншою особою, яка не являється стороною у вказаній справі, і це сталося до укладення нею нищезазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Знесення незакінченого будівництвом об»єкта унеможливлює його продаж, тому обставину, передбаченою договором позики, суд вважає такою, що настала.

Таким чином, оскільки 10.12.2007 року між відповідачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0579 гектарів, що розташована на АДРЕСА_1 у Солом'янському районі м. Києва (а.с.48), тому вказаною подією, з настанням якої повинно було бути виконано зобов'язання щодо повернення коштів відповідачкою, суд визнає укладення 10.12.2007 року вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, позивач направив відповідачці через нотаріуса вимогу про повернення суми позики в строк до 7.08.2009, яку ОСОБА_2 отримала, про що не заперечувала в суді (а.с.11).

Суд окремо зазначає, що відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності за заявою відповідача, оскільки він не пропущений позивачем, так як його перебіг розпочинається із грудня 2007 року, а вказаний позов поданий до суду 8.11.2010 року - до спливу визаченого трирічного строку.

При цьому, суд вважає безпідставним посилання відповідача ОСОБА_2, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог - на нікчемність та односторонність договору від 20.03.2007 року укладеного між сторонами про надання послуг, відповідно до умов якого позивач зобов»язався надати юридичні послуги щодо відчудження об»єкта незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 в м.Києві та земельної ділянки за вказаною адресою, а також надавати юридичні та інші послуги стосовно вказаних об»єктів нерухомого майна (а.с.43-46), - оскільки стороною відповідача не надано жодного належного і допустимого доказу щодо його нікчемності та односторонності, тому і відсутні підстави для застосування наслідків нікчемного правочину.

Також, слід враховувати і те, що на вказаний договір, як на підставу своїх позовних вимог, позивач ОСОБА_1. і не посилається. Суд також не пов»язує виконання договору позики з умовами договору про надання послуг.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов»язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦПК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги позивача щодо стягнення із відповідачки за прострочення грошового зобов»язання на підставі ч.2 ст.625 ЦПК України 4343,95 доларів США - суму інфляційних коштів, задоволенню не підлягають, оскільки офіційний індекс інфляції, який розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, що, в будь якому випадку, унеможливлює урахування відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов»язаних із знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті.

Оскільки розмір процентів за користування грошима не вказаний і вказана позика являється безпроцентною в розумінні ст.1048 ЦК України, тому позивач правомірно просить відповідно до вимог ст.625 ЦК України стягнути суму за весь час прострочення виплат і трьох відсотків річних.

Виходячи із вищевказаного, суд прийшов до висновку про наявність у відповідачки грошового зобов»язання перед відповідачем і вся сума, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача за прострочення грошового зобов»язання за період з 11.12.2007 року (наступний день після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки) по 08.11.2010 року (день подання вказаного позову до суду), складає: 9630,00 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 76972,59 грн.(сума боргу) + в еквіваленті по курсу НБУ 6731,41 грн. (сума нарахованих 3 % відсотків за прострочення грошового зобов»язання) = 83704,00 грн., тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Судові витрати суд покладає на відповідачку пропорційно до задоволених позовних вимог відповідно до правил ст.88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.129 Конституції України, ст. ст. 212, 524, 525, 526, 530, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 179, 209, 212-215, 218, 219, 233 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 9630 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 76972,59 грн., а також 3% річних в розмірі 6731,41 грн.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 837,04 грн.та витрати по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120, 00 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя :