Рішення № 35336630, 04.10.2013, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/6888/13-ц

Провадження №2/761/4195/2013

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04 жовтня 2013 року

Шевченківський районний суд м. Києвау складі головуючого суддіМальцева Д.О.при секретаріЖигня І.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», Севастопольський Національний Університет ядерної енергетики та промисловості, третя особа ОСОБА_4, про встановлення факту укладення договору та зобов'язання внести зміни до пункту договору,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 (далі позивач) звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ДП НАЕК «Енергоатом» (далі відповідач-1), Севастопольський Національний Університет ядерної енергетики та промисловості (далі відповідач-2), третя особа ОСОБА_4 про встановлення факту укладення відповідачем-1, відповідачем-2 договору про підготовку фахівця за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр» № 1668/07-88-х від 01.09.2007р. з позивачем; зобов'язати відповідача-1, відповідача-2 внести зміни до п.6.1. шляхом викладення п.6.1 договору у редакції, а саме: «Договір набирає чинності з дня підписання всіма сторонами і діє до 2017 року». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 вересня 2007 року з метою отримання вищої базової освіти з відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено трьохсторонній договір про підготовку фахівця за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр» (далі договір). Предметом даного договору є проведення навчання позивача на денній формі навчання за спеціальністю атомна енергетика за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр.

В порушення умов договору виконавець договору - відповідач-2 не вжив жодних дій щодо належного виконання умов договору. Замовник - відповідач-2 здійснив згідно умов договору оплату навчання, але не зважаючи на це, всупереч покладених обов'язків не проконтролював дії позивача, внаслідок чого відповідач-1 не виконав своїх обов'язків передбачених розділом 4 договору.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився про дату час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав письмові заперечення проти позову та просив розглядати справу за його відсутність.

Третя особа у судове засідання не з'явилась, про дату час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, вважає що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2007 року між відповідачем-1, відповідачем-2 та позивачем укладено договір про підготовку фахівця за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр». При цьому в преамбулі договору, особа яка укладає договір, вказано: «ОСОБА_5 (син ОСОБА_4).

Відповідно до ст.4 Закону України «Про вищу освіту» в редакції із змінами та доповненнями станом на 20 грудня 2006 року (далі закон про вищу освіту) громадяни України мають право на здобуття вищої освіти.

Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності.

Відповідно до ст.44 закону про вищу освіту, до вищих навчальних закладів здійснюється на конкурсній основі відповідно до їх здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел його фінансування.

Умови конкурсу мають забезпечувати дотримання прав громадян у галузі освіти.

Поза конкурсом, а також за цільовими направленнями до вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності особи зараховуються у випадках і у порядку, передбачених законодавчими актами. Прийом на навчання до вищого навчального закладу для підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів проводиться відповідно до умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів.

Правила прийому на навчання до вищого навчального закладу затверджуються його керівником за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Відповідно до Умов прийому до вищих навчальних закладів України затверджених наказ Міністерства освіти і науки України від 5 лютого 2007 року N 84, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 р. за N 118/13385, (які діяли станом на день укладення договору), пунктом 5 встановлено, що прийом до вищих навчальних закладів на всі освітньо-професійні програми підготовки молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста, магістра здійснюється за конкурсом на підставі результатів вступних випробувань незалежно від форми власності вищого навчального закладу та джерел фінансування навчання.

Крім цього, для вступу до ВНЗ від абітурієнта вимагається подання особисто або через представника певний перелік документів який розробляється кожним ВНЗ окремо.

За таких обставин, твердження представника позивача про те, що укладення договору про підготовку фахівця за освітньо-каліфікаційним рівнем «бакалавр» є доказом про зарахування позивача до ВНЗ судом до уваги не приймаються та спростовуються вищенаведеним.

Крім цього, суд приймає до уваги заяву позивача від 07.03.2013р. як на доказ який засвідчує те, що позивач, якій вважаючи себе студентом ВНЗ не цікавився проходженням свого навчання та здобуття вищої освіти, оскільки з моменту укладення договору 01.09.2007 року, на адресу ВНЗ було направлено лише один вищевказаний лист.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а як вбачається з матеріалів справи позивачем було надано суду достатньо доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Крім того, судом приймається до уваги визнання відповідачем позовних вимог в повному обсязі.

Представником позивача протягом всього часу розгляду справи не надано жодного належного та допустимого доказу та не заявлялось клопотання про витребування таких доказів які б вказували на зарахування позивача до ВНЗ.

Судом встановлено та не заперечується представником позивача, що на дату укладення спірного договору ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. народження, виповнилось повних 17 років, а отже він був неповнолітньою особою.

Відповідно до ст.32 ЦК України неповнолітні самостійно мають право вчиняти дрібні побутові правочини, розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Під "іншими доходами" слід розуміти кошти або інше майно, отримане від участі у підприємницькій діяльності, у спадщину, за виконання договору підряду, від здачі майна в оренду тощо. При цьому самостійно розпоряджатися такими доходами неповнолітній має право не у будь-який спосіб, а лише у межах дій, передбачених ст. 31, пунктами 2 - 4 ч. 1 ст. 32 ЦК.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що якщо особа являється неповнолітньою, договір підписується одним із батьків або іншим законним представником. По досягненні повноліття особа переукладає договір з виконавцем.

В подальшому, при досягненні повноліття ОСОБА_4 останнім було укладено додаткову угоду щодо вартості навчання за 2008 рік до договору про підготовку фахівця за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр».

Згідно з наказом № 1368 від 31 липня 2007 року ОСОБА_4 був зарахований в Університет.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що договір про навчання було підписано ОСОБА_5 в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_4

Згідно положень ст.651 ЦК України договір може бути розірвано за загальним правилом за згодою його сторін. Про зміну та розірвання договору сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд незалежно від наявності підставі порушення договору.

Відповідно до ст. 652 ч.1 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. За відсутності згоди (домовленості) сторін про зміну він може бути змінений на вимогу однієї із сторін лише за рішенням суду за наявності певних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.651ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 4 ст.652 ЦК України зміна умов договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить внести зміни до п.6.1 договору і викласти його в новій редакції, а саме «Договір набирає чинності з дня підписання всіма сторонами і діє до 2017 року.»

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а як вбачається з матеріалів справи позивачем було надано суду достатньо доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Крім того, судом приймається до уваги визнання відповідачем позовних вимог в повному обсязі.

Протягом усього часу розгляду справи представником позивача не доведено та не надано доказів, які б вказували на наявності одночасно умов, необхідних для змінення умов договору, а тому позовні вимоги про зобов'язання відповідача внести зміни до п.6.1 договору не підлягають задоволенню.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.32, 651, 652 ЦК України, ст.ст.10, 59, 60, 88, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_5 до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», Севастопольський Національний Університет ядерної енергетики та промисловості, третя особа ОСОБА_4, про встановлення факту укладення договору та зобов'язання внести зміни до пункту договору залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене через Шевченківський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ