Постанова № 35320872, 12.11.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2013 р. Справа № 914/925/13-г

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Гриців В.М., суддів Кордюк Г.Т., Юрченко Я.О.

при секретарі судового засідання Швець О.В.

за участі представників позивача Бекерська О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення господарського суду Львівської області від 15 травня 2013 року у справі №914/925/13-г за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до товариства з обмеженою відповідальністю «Товари для Львівщини» про стягнення 11112,73 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

У березні 2012 року Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Товари для Львівщини" про стягнення 11 112,73 грн., з яких 10865,37 грн. становить сума основного боргу, 206,88 грн. - пеня та 40,48 грн. - три проценти річних.

Господарський суд Львівської області (суддя Сухович Ю.О.) рішенням від 15 травня 2013 року у справі №914/925/13-г у позові відмовив.

Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» подало апеляційну скаргу, просить Львівський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду Львівської області від 15 травня 2013 року у справі №914/925/13-г і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Позивач (скаржник) з посиланням, зокрема, на приписи ст.ст. 11, 632 Цивільного кодексу України, ст. 13 закону України «Про теплопостачання», п. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 1, 2, 6, 19 закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" вважає, що рішення суду не відповідає висновкам, викладеним у ньому та прийняте з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що судом не було враховано умови договору № 889/ш про постачання теплової енергії в гарячій воді щодо проведення розрахунків між сторонами, порядку встановлення тарифів на теплову енергію, суд не з'ясував правової природи двоставкового тарифу, який складається із річної вартості обслуговування одиниці приєднаного теплового навантаження та вартості одиниці спожитої теплової енергії, яка була розподілена на рік виходячи із періоду дії договору № 889/ш про постачання теплової енергії в гарячій воді, у даному випадку з 01 жовтня 2011 року до 01 жовтня 2012 року.

Відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права та з урахуванням фактичних обставин справи, просить рішення господарського суду Львівської області залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач стверджує, що у 2009-1011 роках зайво сплатив позивачу 123022,44 грн. у зв'язку із завищенням позивачем тарифів. Крім того відповідач стверджує, що не одержував від позивача гарячого водопостачання, що підтверджує паспортом на вузол обліку тепла магазину «Товари Львівщини» по вул. 700-річчя Львова, 1997 рік. Пояснює, що відповідно до п. 6.3 договору передбачено сплачувати лише вартість фактично спожитої теплової енергії, проте в неопалювальний сезон позивач таких послуг не надавав. Однак позивач відмовляється повернути відповідачеві безпідставно отримані кошти.

Надалі відповідач подав апеляційному суду докази його звернення до позивача 29 липня 2013 року із заявою про зарахування зустрічної однорідної вимоги та додатковий відзив на апеляційну скаргу. Стверджує, що у жовтні, листопаді та в грудні 2011 року відповідач переплатив позивачеві 14822,10 грн. за надані послуги теплопостачання, оскільки позивач безпідставно виставляв рахунки за завищеними тарифами. На цей час орган місцевого самоврядування не приймав рішень щодо зміни тарифів на теплопостачання. Лише 01 січня січні 2012 року набрало чинності рішення Львівської міської ради № 1083 від 28 грудня 2011 року. Однак позивач не повернув безпідставно отриманих коштів у жовтні-грудні 2011 року, тому сума 10865,37 грн. повинна бути зарахована, як зустрічна однорідна вимога, а зобов'язання припиненими. На думку відповідача, сам факт його заяви про зарахування зустрічної однорідної вимоги в силу ч.3 ст.203 Господарського кодексу України припиняє господарське зобов'язання.

Згідно з ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Львівський апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін і вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 15 травня 2013 року у справі №914/925/13-г слід скасувати частково і прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступних підстав і обставин.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність нарахування і стягнення 10865,37 грн. плати за приєднане теплове навантаження за відсутності самого факту споживання теплової енергії у липні, серпні, вересні 2012 року. Крім того, суд вказав, що позивач у жовтні, листопаді й грудні 2011 року незаконно виставляв відповідачу рахунки про плату за підвищеними тарифами, які відповідач оплатив на суму 14822,10 грн. А оскільки сума заборгованості відповідача перед позивачем 10 865,37 грн. є меншою, ніж сплачена у жовтні-грудні 2011 року, то позовні вимоги є безпідставними.

Однак такий висновок господарського суду Львівської області не ґрунтується на законі та фактичних обставинах справи, є помилковим.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення» вказано, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі (п.2.). Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили (п.4.).

Згідно з матеріалами справи 01 жовтня 2002 року сторони уклали договір № 889/ш про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - договір) за умовами якого енергопостачальна організація (позивач) зобов'язується постачати споживачу (відповідач) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (ст. 1 договору). Об'єктом споживача є приміщення ТОВ «Товари для Львівщини» в будинку № 101 по вул. Чорновола в м. Львові (Додаток № 1 до договору).

Відповідно до п. 4.2.3. енергопостачальна організація зобов'язана повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації про зміну тарифів.

Відповідно до п. 6.3. договору споживач до 15-го числа місяця, - наступного за звітним, сплачує енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії.

Згідно із п. 7.2.3. договору споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Додатком № 2 до договору є Схема розмежування балансової належності теплових мереж, у якій об'єктом споживача зазначено магазин Товари Львівщини на пр. Чорновола, 101.

Слід зазначити, що в силу положень ст. 10 договору № 889/ш, такий набув чинності з дати його підписання та діяв до 01 жовтня 2003 року, а надалі неодноразово пролонговувався на кожний наступний рік. Однак 30 вересня 2012 року договір № 889/ш про постачання теплової енергії в гарячій воді припинив свою дію і 16 жовтня 2012 року проведено відключення від системи теплоносія приміщення ТОВ «Товари для Львівщини» в будинку № 101 по вул. Чорновола в м. Львові та складено відповідний акт, який підписали члени комісії, у тому числі й представники сторін. Цей факт сторони не оспорюють.

За змістом ст.ст. 275, 276 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

За приписами статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

У підпункті 2 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (із змінами, внесеними 22 липня 2010 року) зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Як визначено частиною 1 статті 2 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" (у редакції, чинній з 07.07.2011 року), органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Згідно з абзацом 5 пункту 2 частини першої та пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

Із приписів ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" слідує, що з 22 липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у цій справі. Ці повноваження законодавець передав Національній комісії регулювання ринку комунальних послуг України.

Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є суб'єктом природних монополій у сфері теплопостачання і включене Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг у галузевий реєстр таких суб'єктів господарювання. Тому Національна комісія регулювання ринку комунальних послуг 30 вересня 2011 року прийняла постанову N 155, якою Львівському міському комунальному підприємству «Львівтеплоенерго» було установлено тарифи на теплову енергію, у тому числі умовно-змінну частину двоставкових тарифів на теплову енергію для централізованого опалення та на інші потреби (вартість одиниці теплової енергії), зокрема для потреб інших споживачів (до цієї категорії відноситься відповідач) - 650,37 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

Згідно з пунктом 2 ця постанова набрала чинності з 1 жовтня 2011 року.

Постанова Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг від 30 вересня 2011 року N 155 була опублікована в газеті «Ратуша» число 39 (1552) за 6-12 жовтня 2011 року.

Надалі Національна комісія регулювання ринку комунальних послуг 27 грудня 2011 року прийняла постанову N 238, якою Львівському міському комунальному підприємству «Львівтеплоенерго» установила умовно-постійну частину двоставкових тарифів на теплову енергію для централізованого опалення та вентиляції (місячна плата за одиницю теплового навантаження), зокрема для потреб інших споживачів (крім населення) - 17403,82 грн. за 1 Гкал (без ПДВ). Ця постанова набрала чинності з 1 січня 2012 року.

На виконання Постанови Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг від 27 грудня 2011 року N 238 позивач листом від 16 січня 2012 року за № 25/1-47 повідомив відповідача про зміну з 01 січня 2012 року тарифів на теплову енергію для опалення та інші потреби (двоставковий тариф). Відповідач цей факт підтверджує (а.с. 31, 119-140).

У листі від 16 січня 2012 року позивач повідомив про скориговані тарифи на теплову енергію для опалення та інші потреби (двоставковий тариф), у тому числі плата за одиницю фактично спожитої теплової енергії та плата за приєднане теплове навантаження за 1 кв.м. опалювальної площі у місяць упродовж року. Двоставковий тариф складається із річної вартості обслуговування одиниці приєднаного теплового навантаження та вартості одиниці спожитої теплової енергії, яка була розподілена на рік виходячи із періоду дії договору, у даному випадку з 01 жовтня 2011 року до 01 жовтня 2012 року.

Отже, позивач належним чином у визначеному п. 4.2.3. договору № 889/ш порядку повідомив відповідача (споживача) про зміну тарифів.

Відповідно до вимог ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Предметом цього спору є стягнення з відповідача на користь позивача 11112,73 грн., з яких 10865,37 грн. становить сума боргу, що виникла у липні, серпні, вересні 2012 року внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором № 889/ш про постачання теплової енергії в гарячій воді. За прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 10865,37 грн. упродовж 16 серпня - 31 жовтня 2012 року позивач на підставі п. 7.2.3. договору нарахував 206,88 грн. пені, а також та на підставі ст. 625 ЦК України 40,48 грн. 3% річних.

Вартість послуг з теплопостачання за липень-вересень 2012 року (приєднане теплове навантаження) визначена з урахуванням тарифів, установлених постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг від 27 грудня 2011 року за N 238, про що позивач листом від 16 січня 2012 року за № 25/1-47 повідомив відповідача (а.с. 31). Як зазначено вище, відповідач цей факт підтверджує. Тому невірними є висновки суду першої інстанції про безпідставне нарахування плати за приєднане теплове навантаження.

У матеріалах справи відсутні й докази того, що відповідач не отримував послуг теплопостачання до припинення договору № 889/ш 30 вересня 2012 року, як про стверджує відповідач у листі від 27 вересня 2012 року № 33 (а.с.40). Навпаки у матеріалах справи (а.с. 20) є акт про включення 14 жовтня 2011 року системи теплопостачання відповідача (опалення) в опалювальному сезоні 2011/2012 рр., підписаний комісією, у т.ч. й відповідачем. Відключення відповідача від теплопостачання відбулось 16 жовтня 2012 року, про що теж складено відповідний акт (а.с. 41).

Також суд першої інстанції не врахував вимог ст. 28 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якою починаючи з 22 липня 2010 року органи місцевого самоврядування не мали права встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у цій справі. Ці повноваження законом передано Національній комісії регулювання ринку комунальних послуг України, яка й установлювала Львівському міському комунальному підприємству «Львівтеплоенерго» двоставкові тарифи на теплову енергію для опалення.

Верховний Суд України у постанові від 11 грудня 2012 року по справі № 3-59 гс.12, вказав, що у зв'язку із набранням чинності 22 липня 2010 року законом України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» (змінена назва - закон України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг"), яким з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, не підлягають застосуванню акти органів місцевого самоврядування, якими встановлено відповідні тарифи, прийняті після набрання чинності зазначеним законом.

Постанова Верховного Суду України прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і в силу ст. 11-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Слід зазначити й те, що відповідач не заперечує і не спростовує правильності розрахунку заявлених позовних вимог про стягнення плати на приєднане теплове навантаження за липень-вересень 2012 року.

Натомість відповідач стверджує, що у 2009, 2010, 2011 роках безпідставно сплатив позивачу значно більші суми (а.с. 120-124). Зокрема, упродовж жовтня-грудня 2011 року відповідач зайво сплатив позивачу 14822,10 грн. за надані послуги за договором № 889/ш, тому заявляв про необхідність зарахування переплаченої відповідачем суми 14822,10 грн. і стягуваної позивачем суми основного боргу 10865,37 грн. за липень-вересень 2012 року, наслідком чого відповідно до ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України є припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги.

Як визначено частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

У матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача про зарахування зустрічної однорідної вимоги у порядку ч.3 ст.203 Господарського кодексу України. Таку заяву відповідач надіслав позивачу лише 29 липня 2013 року - після ухвалення судом першої інстанції оскарженого рішення. Також відповідач не звертався із зустрічним позовом у цій справі про зарахування зустрічної однорідної вимоги.

Відтак суд першої інстанції не мав підстав зараховувати зустрічні вимоги і помилково дійшов висновку про безпідставність позовних вимог з причини переплати за спожиту теплову енергію у жовтні, листопаді й грудні 2011 року. А в силу положень ч. 3 ст. 101 ГПК України суд апеляційної інстанції не вправі приймати і розглядати вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Беручи до уваги вищенаведене Львівський апеляційний господарський суд констатує, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

За таких обставин Львівський апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 10865,37 грн. боргу за липень-вересень 2012 року та 40,48 грн. 3% річних нарахованих на підставі ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання упродовж 16 серпня - 31 жовтня 2012 року підлягають до задоволення.

Щодо пені. Пеня в сумі 206,88 грн. нарахована на підставі п. 7.2.3. договору за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 10865,37 грн. упродовж 16 серпня - 31 жовтня 2012 року. Однак 30 вересня 2012 року договір № 889/ш про постачання теплової енергії в гарячій воді припинив свою дію. Відповідно й немає підстав для стягнення 116,09 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за названим договором у жовтні 2012 року. Стягненню підлягає 90,79 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 10865,37 грн. упродовж 16 серпня - 30 вересня 2012 року.

Таким чином, з відповідача слід стягнути на користь позивача 10996,64 грн., з яких 10865,37 грн. становить сума боргу, 90,79 грн. пеня, 40,48 грн. 3% річних та судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України - 1702,53 грн. за розгляд справи судом першої інстанції і 851,26 грн. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 82-1, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення господарського суду Львівської області від 15 травня 2013 року у справі №914/925/13-г скасувати і прийняти нове рішення:

Позов задовольнити частково. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Товари для Львівщини» (79020, м. Львів, пр. Чорновола, 101; ідентифікаційний код 13833279) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, 1; ідентифікаційний код 05506460) 10865,37 грн. боргу, 90,79 грн. пені, 40,48 грн. 3% річних та судові витрати - 1702,53 грн. за розгляд справи судом першої інстанції і 851,26 грн. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

У решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Господарському суду Львівської області видати наказ.

Головуючий суддя Гриців В.М.

суддя Кордюк Г.Т.

суддя Юрченко Я.О.