Постанова № 35298921, 12.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 року Справа № 914/2608/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 27.08.2013р.у справі№ 914/2608/13 Господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"про430793,45 грн.за участю представників: позивачаБережок С.І., дов. від 22.03.2013р.відповідачаБілий Н.Ю., дов. від 01.03.2013р.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" заборгованості в сумі 430793,45 грн., в тому числі 358994,54 грн. пені, 3% річних - 71798,91 грн., посилаючись на порушення відповідачем умов договору щодо обов'язку оплатити вартість природного газу та приписи статей 526, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідач усно у судовому засіданні заявив клопотання про зменшення розміру пені у зв'язку із складним фінансовим становищем.

Рішенням господарського суду Львівської області від 29.07.2013р. (суддя Мазовіта А.Б.) позов задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 358994,54 грн. пені, 71798,91 грн. 3% річних, 8615,90 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2013р. (судді: Юрченко Я.О. - головуючий, Матущак О.І., Данко Л.С.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення та постанову у даній справі, прийняти нове рішення про відмову ПАТ НАК "Нафтогаз України" у стягненні пені у розмірі 358994,55грн.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме, всупереч статтям 219, 233 Господарського кодексу України, суди не взяли до уваги складне матеріальне становище скаржника, те, що стягнення заборгованості з відповідача може призвести до його банкрутства, окрім цього відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав суду доказів наявності у нього збитків, що є підставою для зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відзив на касаційну скаргу не надав, у судовому засіданні заперечив доводи касаційної скарги повністю, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.09.2012р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (покупець) було укладено договір №12/4-322-ВТВ на купівлю-продаж природного газу, згідно з умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 2012 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

На виконання умов договору, позивач протягом вересня-жовтня 2012 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 26919269,53 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.09.2012р., від 31.10.2012р. та не оспорюється відповідачем отримання природного газу у відповідних обсягах.

Абзацом 1 пункту 6.1., та абзацом 2 п. 6.2. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2. договору; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач зобов'язання щодо оплати вартості отриманих обсягів газу у вересні-жовтні 2012 року виконав з порушенням строків, встановлених пунктами 6.1.-6.2. договору, зокрема, 22.11.2012р. сплачено 7900362,72 грн., 24.12.2012р. - 12550536,09 грн., 26.12.2012 р. - 6468370,72 грн.,

Враховуючи викладене та на підставі п.7.2 договору, за невиконання відповідачем умов пунктів 6.1., 6.2. укладеного між сторонами договору, позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 358994,54 грн. (за вересень 2012р. в сумі 87502,52 грн. за період з 21.10.12 по 22.11.12 та за жовтень 2012р. - 271492,02 грн. за період з 21.11.12 по 26.12.12), 3% річних в сумі 71798,91 грн. (у вересні 2012р. за період з 21.10.12 по 22.11.12 в сумі 17500,50грн. та у жовтні 2012р. за період з 21.11.12 по 26.12.12-54298,40 грн.), що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статті 174 та частини 2 статті 175 цього Кодексу господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 626 та 629 цього Кодексу договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з пунктом 1 статті 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частиною 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Із змісту вказаної статті вбачається, що господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 358994,54 грн. та 3% річних в сумі 71798,91 грн., господарські суди виходили з доведеності вказаними вище матеріалами справи існування між сторонами договірних зобов'язань за укладеним договором на купівлю-продаж природного газу, виконання позивачем умов укладеного договору, що породжує у відповідача обов'язок оплатити газ за положеннями договору та за приписами чинного законодавства.

Разом з цим, розглянувши доводи касаційної скарги, обгрунтовані приписами статті 233 Господарського кодексу України, щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, судова колегія зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції досліджено, що відповідач на підтвердження складного фінансового стану Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз", надав до суду апеляційної інстанції матеріали, які не подавались на розгляд суду першої інстанції, а саме: розрахунок боргу, довідку про заборгованість та інформацію про приріст заборгованості, при цьому, судом апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час розгляду даної справи в місцевому господарському суді відповідачем заявлялось усне клопотання про зменшення розміру пені за відсутності документального обґрунтування зазначеного клопотання.

Відтак, суди попередніх інстанцій, проаналізувавши питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, що порушив зобов'язання, оцінили, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваного штрафу таким наслідкам, поведінки винної сторони тощо, виклавши відповідні обставини у рішенні та постанові.

Таким чином, відмовляючи в клопотанні відповідача про зменшення розміру пені в сумі 358994,54 грн., суди дослідили доводи скаржника та вірно вказали про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання.

Висновки апеляційного господарського суду відповідають вимогам частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та грунтуються на належно досліджених матеріалах справи, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та не спростовують належно встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Доводи скаржника про порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судовими інстанціями та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2013р. у справі № 914/2608/13 Господарського суду Львівської області та рішення Господарського суду Львівської області від 29.07.2013р. залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач