Ухвала суду № 35295265, 03.02.2009, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2009 р.справа № 14/171 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.

суддів: Мірошниченка М.В. Туркіної Л.П.

при секретарі судового засідання: Красоті А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Кіровограді

на постанову господарського суду Кіровоградської області від 11.09.2007 року у справі №14/171

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранекс-Сервіс»

до Державної податкової інспекції у м. Кіровограді

про визнання нечинним рішення,

встановила:

У червні 2007 року до господарського суду Дніпропетровської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранекс-Сервіс»з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Кіровограді та, з урахуванням уточнень до позову, просив суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення №0000642300/0 від 21.05.2007 року про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 8330,00грн., з яких основний платіж складає 5544,00грн., а також застосована штрафна санкція в розмірі 2786,00грн. та №0000642300/1 від 12.06.2007 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2516грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1595грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що вказані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем з порушенням чинного законодавства. Позивач вважає, що відповідач безпідставно дійшов висновку про порушення з боку позивача пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: завищення суми податкового кредиту та заниженням у зв'язку з цим податку на додану вартість на суму 6232грн. Спірні податкові повідомлення-рішення винесені на підставі акту перевірки від 08.05.2007 року №47/23-00/32504487, висновки якого не відповідають фактичним обставинам. Позивач вказує, що сумніви відповідача стосовно того, що суми податкового кредиту не підтверджені належним чином оформленими документами, не є обґрунтованими та не можуть бути підставою для донарахування суми податкового зобов'язання. Позивач вважає помилковим висновок відповідача щодо недійсності договорів оренди №3 від 01.04.2003 року, №970 від 01.09.2003 року, №5/08 від 01.08.2001 року. Він зазначає, що оскільки на момент перевірки договори оренди не були визнані недійсними в установленому законом порядку, то відсутні правові підстави не приймати ці договори до уваги та не визнавати валові витрати, понесені Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранекс-Сервіс» в зв'язку із сплатою орендної плати.

Постановою від 11.09.2007 року у справі №14/171 господарський суд Кіровоградської області задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранекс-Сервіс»та визнав нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Кіровограді №0000642300/0 від 21.05.2007 року та №0000642300/1 від 12.06.2007 року. При цьому суд вказав, що відповідачем не надано доказів визнання недійсними в установленому законом порядку договорів оренди №3 від 01.04.2003 року, №970 від 01.09.2003 року, №5/08 від 01.08.2001 року.

Не погодившись з висновками господарського суду Кіровоградської області, відповідач оскаржує дану постанову в апеляційному порядку, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Гранекс-Сервіс»у задоволенні позовних вимог. Апелянт стверджує, що судом невірно застосовано норми матеріального права; наполягає на тому, що в порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: внаслідок віднесення до валових витрат, витрати на оренду приміщень по договорах оренди, які не посвідчені нотаріально, позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 6232грн. Посилаючись на ст.220 ЦК України апелянт вважає вказані договори нікчемними.

В порядку заперечення проти задоволення апеляційної скарги позивач зазначає, що оскаржувана позивачем постанова суду першої інстанції від 11.09.2007 року є законною, прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а вимоги апелянта -необґрунтованими, а відтак, не можуть бути задоволеними.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у м.Кіровограді не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що за результатами виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранекс-Сервіс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 року по 31.12.2006 року Державною податковою інспекцією у м. Кіровограді складено акт від 08.05.2007 року №47/23-00/32504487, в якому зазначається про порушення позивачем пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: внаслідок віднесення до валових витрат на оренду приміщень по договорах оренди, які не посвідчені нотаріально, позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 6232грн. На підставі вказаного акту прийнято податкове повідомлення-рішення №0000642300/0 від 21.05.2007 року про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 8330,00грн., з яких основний платіж складає 5544,00грн. та 2786,00грн. штрафної санкції.

Внаслідок адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення №0000642300/0 від 21.05.2007 року скарга позивача залишена без задоволення та прийнято податкове повідомлення-рішення №0000642300/1 від 12.06.2007 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2516грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1595грн.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранекс-Сервіс»укладено договір оренди №3 від 01.04.2003 року строком на 10 років, відповідно до якого ЗАТ «Кіровоградграніт»надає в оренду позивачу нежиле приміщення загальною площею 310кв.м. за адресою вул. Новозаводська, 2а, кімн.12; договір оренди №970 від 01.09.2003 року, відповідно до якого ЗАТ «Радій»надає в оренду офісне приміщення площею 98кв.м. і складське приміщення площею 212кв.м. за адресою вул. Г.Сталінграда, 29; договір оренди №5/08 від 01.08.2001 року, відповідно до якого АТОТ «ЖБВ та Конструкції»надає в оренду позивачу строком на 5 років приміщення загальною площею 576кв.м. та земельну ділянку площею 24кв.м. При цьому, з моменту укладення зазначені договори не змінювалися та не розривалися.

За результатами перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в зв'язку з тим, що договори оренди, укладені позивачем в 2001-2003 роках є нікчемними, оскільки у відповідності до статті 793 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. нотаріально не посвідчені.

Аналіз матеріалів справи та норм права показав наступне. Відповідно до ст.793 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., який набрав чинності 01.01.2004 року, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з п.1 ст.44 ЦК УРСР від 18.07.1963 року, який діяв на момент укладання договорів оренди, угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і громадянами, винятком угод, для яких інше не передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР, повинні укладатися у письмовій формі. Обов'язковість нотаріальної форми укладення договорів передбачалося тільки при укладенні договорів купівлі-продажу жилого будинку (ст.227 ЦК УРСР).

За нормою п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. В той же час згідно з п.9 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу до договорів, що були укладені до 01.01.2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. А оскільки умови вищезазначених договорів оренди не змінювались, не ставилося питання про їх розірвання, то сторонами правомірно не застосовувалися норми статті 793 Цивільного кодексу України. Таким чином, доводи апелянта щодо нікчемності вказаних договорів -безпідставні.

Відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

З урахуванням вимог ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи встановлене судом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що витрати позивача, пов'язані з виконанням вищезазначених договорів, не пов'язані з господарською діяльністю позивача. Тобто порушення з боку позивача норм пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»відповідачем не доведені.

Під час розгляду апеляційної скарги позивачем заявлено клопотання про віднесення на відповідача витрат, повязаниз з прибуттям до суду та на правову допомогу. Оцінивши надані до суду документи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання. Надані квитанції підтверджують купівлю бензину, але не вказують на зв'язок між купівлею та судовим засіданням, яке відбулось 23.12.2008 року (розпочато о 08 год. 31хв., закінчено о 12 год. 49хв.). Затрати на відрядження працівників підприємства відносяться до валових витрат, а тому не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача. Щодо відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 2000 грн., слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. За приписами ст.70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На підставі зазначеного суд не приймає до уваги надані позивачем документи як доказ, оскільки останні є неналежними, а саме: трудову угоду №01 від 01.07.2008 року, укладено між ТОВ «Гранекс-Сервіс»(замовником) та ОСОБА_1 (виконавцем), на виконання робіт по підготовці документів та супроводженню справи у Дніпропетровському апеляційному адміністративному суді за позовом ДПІ у м.Кіровограді до ТОВ «Гранекс-Сервіс». Вказана угода не підтверджує факту надання правової допомоги саме у справі №14/171, оскільки ДПІ у м. Кіровограді в зазначеній справі є відповідачем.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи; рішення суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому постанову суду від 11.09.2007 року у даній адміністративній справі слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими по справі доказами та фактичними обставинами справи, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.205, 206 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Кіровограді на постанову господарського суду Кіровоградської області від 11.09.2007 року у справі №14/171 залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Кіровоградської області від 11.09.2007 року у справі №14/171 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст.254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.212 КАС України.

Головуючий: О.А. Проценко

Судді: М.В. Мірошниченко

Л.П. Туркіна