Постанова № 35293309, 05.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року № 9104/28059/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: Волошин М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівського міського центру зайнятості на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2010 року у справі за адміністративним позовом Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно одержаної допомоги по безробіттю,-

встановив:

у березні 2010 року позивач - Львівський МЦЗ звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ОСОБА_2 у якому просив стягнути з відповідача 6714,73 грн безпідставно отриманої допомоги по безробіттю.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 29.04.2004 року, 14.06.2006 року та 25.06.2008 року ОСОБА_2 зверталася із заявами до Львівського МЦЗ про надання статусу безробітної з призначенням допомоги по безробіттю, на підставі якої їй надано статус безробітної та протягом періодів з 29.04.2004 року по 05.05.2006 року, з 14.06.2006 року по 08.05.2008 року та з 25.06.2008 року по 01.09.2009 року виплачено допомогу по безробіттю в сумі 6714,73 грн. Однак, з листа Управління державної реєстрації Львівської міської ради позивачем встановлено, що ОСОБА_2 на момент надання їй статусу безробітної та виплати допомоги, була зареєстрована, як суб'єкт підприємницької діяльності. Оскільки відповідач не виконав свого обов'язку передбаченого Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» про повідомлення обставин, які впливають на призначення допомоги по безробіттю, у відповідності до ст. 36 цього Закону безпідставно виплачена допомога, підлягає поверненню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2010 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Із цією постановою позивач не погодився та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така ухвалена з неповним з'ясуванням обставин справи та помилковим застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову.

Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що судом невірно застосовано норми матеріального права, оскільки сам факт того, що відповідач був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності виключає можливість надання йому статусу безробітного, оскільки згідно ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» такі особи відносяться до зайнятого населення, незалежно від того, отримують вони прибуток, чи ні.

Представник позивача у судовому засідання апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, та звертає увагу суду на те, що позивачем без поважних причин пропущено строки звернення до адміністративного суду.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та відповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 29.04.2004 року, 14.06.2006 року та 25.06.2008 року зверталася до Львівського МЦЗ із заявами про надання їй статусу безробітної з виплатою допомоги по безробіттю на підставі яких їй було надано такий статус та призначено і виплачено допомоги по безробіттю протягом періодів з 29.04.2004 року по 05.05.2006 року, з 14.06.2006 року по 08.05.2008 року та з 25.06.2008 року по 01.09.2009 року в сумі 6714,73 грн.

16.12.2009 року позивачем отримано інформацію від Управління державної реєстрації Львівської міської ради про те, що відповідач з 10.04.2000 року зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа та 03.09.2009 року в ЄДРЮОФОП внесено рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

У зв'язку з встановленням вказаних обставин позивачем на підставі ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» надіслано відповідачу претензію про повернення безпідставно отриманої допомоги по безробіттю на суму 6714,73 грн, яка останнім залишена без реагування.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов задоволеним бути не може, оскільки незважаючи на те, що відповідач був зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності, доходів від її здійснення не отримував.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Визначення осіб, які вважаються безробітними надано в ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» відповідно до якої, безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. Дана норма кореспондує з положеннями викладеними п. 11 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою КМ України від 14 лютого 2007 р. N 219 (далі - Порядок).

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, відносяться до зайнятого населення.

З наведених вище правових положень випливає, що право на допомогу по безробіттю мають виключно громадяни, які визнані в установленому порядку безробітними. При цьому, безробітними вважаються ті громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку. Тобто для визнання особи безробітною обов'язковим є наявність двох умов, відсутність роботи та заробітку.

Разом з цим, особа, яка зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, в розумінні ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» є самозайнятою особою та не вважається безробітною, що з огляду на викладені вище правові положення, виключає можливість надання їй статусу безробітної з виплатою відповідної допомоги.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що відповідач звертався до позивача за наданням статусу безробітного 29.04.2004 року, 14.06.2006 року та 25.06.2008 року (а.с. 6-8) та особисто у заявах зазначив, що не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.

Однак, як вбачається із наявного у матеріалах справи листа Управління державної реєстрації Львівської міської ради від 14.12.2009 року № 14-4268/03/01-3047-вих., ОСОБА_2 іден. № НОМЕР_1 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності з 10.04.2000 року. 03.09.2009 року до ЄДРЮОФОП внесено її рішення про припинення підприємницької діяльності (а.с. 9).

Суд апеляційної інстанції дійшо висновку, що відповідач будучи зареєстрованим як суб'єкт підприємницької діяльності, не мав права на надання йому статусу безробітного та на отримання відповідної допомоги. Однак, про наявність вказаних обставин, які мають істотне значення, ОСОБА_2 центр зайнятості не повідомила.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, з огляду на те, що відповідач не отримував доходів від підприємницької діяльності, оскільки сам факт того, що він був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності виключає можливість надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги.

Відповідно до ч. 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими. Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем за частиною позовних вимог пропущено строк звернення до адміністративного суду, а відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції наполягав на відмові у задоволенні позову з цих підстав.

Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України ( в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Як вбачається із матеріалів справи, даний спір виник щодо безпідставної виплати допомоги, виплата якої мала місце у періоди з 29.04.2004 року по 05.05.2006 року в сумі 1145,84 грн, з 14.06.2006 року по 08.05.2008 року в сумі 1530,89 грн та з 25.06.2008 року по 01.09.2009 року в сумі 6714,73 грн.

Отже, виплата допомоги по безробіттю відповідачу припинена 05.05.2006 року, 08.05.2008 року та 01.09.2009 року, а тому адміністративний позов центру зайнятості від 23.02.2010 року вих. № 1169/14 в частині позовних вимог щодо стягнення допомоги за періоди з 29.04.2004 року по 05.05.2006 року в сумі 1145,84 грн, з 14.06.2006 року по 08.05.2008 року в сумі 1530,89 грн, поданий з пропуском строку.

Позивачем не зазначено обґрунтованих обставин, що можуть бути визнані судом поважними для пропуску строку звернення до суду та не надано належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску цього строку.

Згідно ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення безпідставно виплаченої допомоги за періоди з 29.04.2004 року по 05.05.2006 року в сумі 1145,84 грн, з 14.06.2006 року по 08.05.2008 року в сумі 1530,89 грн - належить залишити без розгляду.

У іншій частині позовні вимоги подані з додержанням строку звернення до адміністративного суду та є обґрунтованими, а тому позов підлягає до задоволення в частині стягнення з відповідача безпідставно отриманої допомоги по безробіттю отриманої в період з 25.06.2008 року по 01.09.2009 року в сумі 4038 грн.

З огляду на те, що оскаржувана постанова судом першої інстанції ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Львівського міського центру зайнятості - задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2010 року у справі № 2а-1995/10/1370 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Львівського міського центру зайнятості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідент. № НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь Львівського міського центру зайнятості (код - 25555035, м. Львів, вул. Кн.Ольги, 122) безпідставно отриману допомогу по безробіттю в сумі 4038 грн (чотири тисячі тридцять вісім гривень).

Решту позовних вимог Львівського міського центру зайнятості - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін

Постанова у повному обсязі складена та підписана 08.11.2013 року.