Постанова № 35289186, 13.11.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2013 року 810/5979/13-а

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончева О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю)

від відповідача: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до профізичної особи-підприємця ОСОБА_2 Вишгородської обєднананої державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської об'єднананої державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Вишгородської об'єднананої державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області форми «Р» від 15 жовтня 2013 року № 0006721702.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним, оскільки прийняте на підставі помилкових висновків про порушення ФОП ОСОБА_2 пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України та пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що він здійснює операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), які відповідно до вимог підпункту 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, відтак позивач не зобов'язаний реєструватись як платник ПДВ та сплачувати відповідні суми до бюджету.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. За таких обставин суд ухвалив здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача за наявних в матеріалах справи доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зареєстрована Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області 17 вересня 2007 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_3 (а.с. 15).

На податковому обліку ФОП ОСОБА_2 перебуває у Вишгородській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області.

Посадовими особами Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі підпункту 78.1.1, пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України на виконання Наказу віл 11 липня 2011 року №68 та направлення від 28 серпня 2013 року №68/17-2 у період з 28 серпня по 3 вересня 2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість. Результати перевірки оформлено актом від 10 вересня 2013 року №1032/1702/НОМЕР_2 (далі - акт перевірки) (а.с. 9-14).

У ході перевірки встановлено порушення вимог пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, ФОП ОСОБА_2 всупереч перевищення граничної суми операцій з постачання товарів/послуг не зареєструвалась у встановленому порядку як платник податку на додану вартість, пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 74277,80 грн.

На підставі висновків викладених в акті перевірки Вишгородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області було прийняте спірне податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15 жовтня 2013 року №0006721702, яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 93633,75 грн., у тому числі 74907 за основним платежем та 18726,25 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

В силу положень статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Відповідно до пункту 37.2. статті 37 Податкового кодексу України податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку. Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (пункт 38.1. статті 38 ПК України)

Згідно підпункту 14.1.178. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу;

Пунктом 180.1. статті 180 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 185.1 Податкового кодексу України є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Положеннями пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Стаття 193 Податкового кодексу передбачає розміри ставок податку на додану вартість, які встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 17 відсотків; б) 0 відсотків.

Відповідно до статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

В силу положень пункту 181.1. статті 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Відповідно до пункту 183.1. статті 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

Згідно пункту 183.2. статті 183 Податкового кодексу України у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Пунктом 183.10. статті 183 Податкового кодексу України встановлено, що будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Судом встановлено, що підставою для збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість став висновок відповідача про те, що позивач у період з 1 січня 2011 року по 31 серпня 2011 року здійснив операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на суму 384354,65 грн.(без ПДВ), таким чином зобов'язаний був зареєструватись та сплачувати ПДВ на загальних підставах.

Отже, вирішуючи питання про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення суд вбачає за необхідність встановити чи підлягають оподаткуванню податком на додану вартість операції з постачання послуг позивача.

З метою всебічного, повного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи ухвалою суду від 6 листопада 2013 року у позивача було витребувано належним чином завірені копії документів, що підтверджують здійснення ФОП ОСОБА_2 операцій з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), зокрема, договори, платіжні доручення, банківські виписки, акти прийому-передачі, тощо.

Відповідно до матеріалів справи основним видом господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 за КВЕД є складське господарство (63.12.0), про що свідчить довідка №3127/11 Головного управління статистики у Київській області (а.с. 16).

Позивачем надано ряд однорідних за змістом угод, укладених між позивачем та іншими суб'єктами господарювання, відповідно до яких Поклажодавець передає, а ФОП ОСОБА_2 (зберігач) приймає на відповідальне зберігання майно, забезпечує повне зберігання майна, а після закінчення зберігання повертає Поклажедавцю те саме майно. (а.с. 23-63).

На підтвердження виконання зобов'язань за вказаними договорами виписані акти прийому-передачі майна у відповідальне зберігання. (а.с. 64-76).

Оплата за надані ФОП ОСОБА_2 контрагентам послуги здійснювалась у безготівковій формі, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії рахунків-фактур (а.с. 87-103). Відповідно до банківських виписок сума наданих послуг із зберігання за період з 1 січня 2011 року по 31 серпня 2011 року становила 384354,65 грн.

З аналізу змісту наданих договорів та первинних документів вбачається, що позивач здійснює господарську діяльність, метою якої є надання послуг по збереженню майна, позивач не здійснює операцій з передачі майна у схов, концесію або лізинг (оренду).

Вичерпний перелік операцій що не є об'єктом оподаткування або звільненні від оподаткування податком на додану вартість встановлено статтями 196 та 197 Податкового кодексу України, проте зазначені норми не звільняють операції зі приймання майна на зберігання від оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до пункту 185.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. Оскільки позивачем було перевищено суму граничного розміру від операцій з постачання послуг у ФОП ОСОБА_2 виник обов'язок зареєструватись як платник податку на додану вартість в порядку статті 183 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 196.1.2. пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), у концесію, а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг.

Відповідальне зберігання відповідно до підпункту 14.1.32. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - це господарська операція, що здійснюється платником податків і передбачає передачу згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій фізичній чи юридичній особі без права використання у господарському обороті такої особи з подальшим поверненням таких матеріальних цінностей платнику податків без зміни якісних або кількісних характеристик.

Водночас, відповідно до первинних документів наданих позивачем, ФОП ОСОБА_2 у договорах зберігання та актах прийому-передачі є зберігачем майна. Отже зазначені операції позивача не підпадають під дію підпункту 196.1.2. пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України, а їх оподаткування здійснюється на загальних підставах.

Таким чином, позивач не звільняється від обов'язку нараховувати та сплачувати суми податку на додану вартість.

Враховуючи вищенаведене, спірне податкове повідомлення рішення є законним, а підстави для його скасування відсутні

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували висновки відповідача, позивач суду не надав.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду адміністративного позову майнового характеру позивачем до Державного бюджету сплачується 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Відповідно до матеріалів справи позивачем заявлено майнову вимогу у розмірі 93633,75 грн. Сума судового збору, яку повинен сплатити позивач становить 1872,67 грн.

Позивач відповідно до квитанції №А8-2005 від 30 жовтня 2013 року сплатив судовий збір у розмірі 187,28 грн. Отже сума судового збору, яка підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету становить 1685,39 коп.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1685 (одна тисяча шістсот вісімдесят п'ять) гривень 39 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 18 листопада 2013 року.