Рішення № 35270130, 16.11.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/5434/13-ц Головуючий у І інстанції Линник В.Я.Провадження № 22-ц/780/5829/13 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 45 16.11.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

12 листопада 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

при секретарі Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про стягнення аліментів, мотивуючи вимоги тим, що 20 червня 2010 року зареєструвала шлюб із відповідачем, від даного шлюбу мають дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає з нею та знаходиться на її утриманні. З вересня 2012 року вони із відповідачем не проживають разом і не пов'язані спільним побутом, відповідач не працює. В даний час вона не має достатнього заробітку, в зв'язку з чим потребує утримання від чоловіка для себе та доньки. Просила розірвати шлюб, укладений із ОСОБА_1, стянути із відповідача аліменти на її користь на утримання дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 1200 грн. щомісяця з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття; стянути із відповідача аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі у розмірі 1200 грн. щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною трьох років.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2013 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 20 червня 2010 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Ірпінського міського управління юстиції, актовий запис № 123, із залишенням позивачу прізвища «ОСОБА_2», стягнуто із відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі 1200 грн. щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 липня 2013 року і до повноліття доньки; стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на її утримання в твердій грошовій сумі в розмірі 1200 грн. щомісячно, починаючи з 26 липня 2013 року і до досягення їх донькою повноліття, також із відповідача на користь позивача та держави стягнуто судовий збір.

Відповідач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2013 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким розірвати шлюб між сторонами, стягнути із нього на користь позивача аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі 700 грн. щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 липня 2013 року і до повноліття доньки.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції цим вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини і дружини, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач визнав позов, визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитися із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що сторони по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебують в зареєстрованому шлюбі із 20 червня 2009 року, є батьками неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає із матір'ю та перебуває на її утриманні.

ОСОБА_1 перебував на обліку в Ірпінському міському управлінні праці та соціального захисту населення та отримував допомогу по догляду за дитиною до досягення нею трьох років як непрацююча особа в розмірі 130 грн. із 14 березня 2012 року, а із 03 жовтня 2013 року ОСОБА_4 перебуває на даному обліку та отримує допомогу по догляду за дитиною.

Наведені обставини стверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони не проживають однією сім'єю, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить їх інтересам, позивач наполягала на розірванні шлюбу, а відповідач визнав позов в частині розірвання шлюбу. Таким чином рішення суду першої інстанції в частині розірвання шлюбу грунтується на законі та відповідає матеріалам справи і не підлягає скасуванню із підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Перевіряючи вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та дружини, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. ст. 180, 181 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути мешим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, передбаченого частиною другою статті 182 цього Кодексу, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ст. 179 КЗпП України, за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Відпустки для догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Разом із тим всі зазначені вимоги закону при ухваленні рішення в частині стягнення аліментів судом першої інстанції враховані не були.

Так, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що із відповідача на користь позивача підлягають стягнення аліменти на утримання неповнолітньої дитини в твердій грошовій сумі, оскільки відповідач має нерегулярний, мінливий дохід.

Однак колегія суддів не погоджується із висновками суду про те, що із відповідача підлягають стягненню аліменти в розмірі 1200 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік», встановлено у 2013 році прожитковий мінімум для дітей до шести років із 01 грудня 2013 року в розмірі 1032 грн. При визначенні розміру аліментів колегія суддів враховує, що апелянт є непрацюючим і отримував до 03 жовтня 2013 року допомогу по догляду за дитиною до досягення нею трирічного віку. Докази про те, що відповідач має інший дохід, в матеріалах справи відсутні.

Виходячи із загальних засад справедливості цивільного судочинства та необхідності захисту інтересів неповнолітньої дитини, враховуючи, що ст. 180 СК України покладає обов'язок утримувати дитину на обох батьків, а також виходячи із того, що відповідач не працює і має мінливий, нерегулярний дохід, колегія суддів визначає розмір аліментів на утримання дитини із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в твердій грошовій сумі в розмірі 800 грн.

Разом із тим, на думку колегії суддів, позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дружину свого підтвердження під час розгляду справи не знайшли, оскільки передумовою стягнення аліментів такої категорії є додержання двох умов: проживання дитини у одного з подружжя та можливість другого з подружжя надавати матеріальну допомогу.

Оскільки, виходячи із доказів, наявних в матеріалах справи, дохід ОСОБА_6 після сплати ним аліментів на утримання дитини є нижчим, ніж встановлений чинним законодавством прожитковий мінімум, виходячи з матеріального становища відповідача, він не має можливості надавати матеріальну допомогу на утримання дружини.

Крім того, колегія суддів враховує, що в позовних вимогах позивач просила стягнути на її користь із відповідача аліменти на своє утримання до досягнення дитиною трьох років, а суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, стягнувши даний вид аліментів до досягнення дитиною повноліття.

На думку колегії суддів, помилковими є посилання суду першої інстанції на визнання відповідачем позову і наявність в зв'язку із цим передбачених законом підстав для стягнення із відповідача аліментів в заявленому позивачем розмірі.

Дійсно, відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Всупереч цим вимогам закону суд першої інстанції не перевірив відповідності закону вимог позивача щодо розміру аліментів на утримання дитини та дружини та прийшов до помилкового висновку про можливість стягнення такого розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини та можливості стягнення аліментів на дружину.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обстави, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та дружини підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, яким на користь позивача із відповідача стягуються аліменти на утримання дитини в розмірі 800 грн. щомісячно, починаючи з 26 липня 2013 року і до повноліття дитини, та відмовлено в стягненні аліментів на утримання дружини.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про розірвання шлюбу та стягнення судових витрат відповідає вимогам закону та не підлягає скасуванню із підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2013 року скасувати в частині стягнення аліментів із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини та дружини та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 800 грн. щомісячно, починаючи з 26 липня 2013 року і до повноліття дитини.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову про стягнення аліментів на утримання дружини.

В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.