Рішення № 35269070, 31.10.2013, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" жовтня 2013 р.Справа № 4/30/5022-308/2012

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова компанія", вул. Оболоня, 4, м. Тернопіль

до відповідача1 Тернопільської міської ради, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль

відповідача2 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

третьої особи1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Відділ Держземагенства у м. Тернополі Тернопільської області, вул. Лисенка, будинок, 20а, м. Тернопіль, Тернопільська область

третьої особи2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держземагенства у Тернопільській області: м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, каб. 305

про визнання недійсним рішення двадцятої сесії шостого скликання Тернопільської міської ради від 30.03.2012р. № 6/20/50 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1." та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.04.2012р., підписаного Тернопільською міською радою і ОСОБА_1 на оренду земельної ділянки площею 0,0144 га для обслуговування торгівельного павільйону по АДРЕСА_2

За участю представників сторін:

позивача: Помазанська С.І., довіреність № 131 від 15.03.11 р.

відповідача1: не з'явився

відповідача2: ОСОБА_1, паспорт № НОМЕР_2 від 29.10.99 р.

третя особа1: Серетний Тарас Ігорович, довіреність №2 від 17.09.2013р.

третя особа2: не з'явився

Представникам сторін та третіх осіб у попередніх судових засіданнях роз'яснено права та обов'язки учасників судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 78 ГПК України.

Судом в порядку ст.81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони та треті особи, в порядку ст.ст. 64,77 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні 31.10.2013р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: у господарському суді Тернопільської області розглядалась справа № 4/30-5022-308/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова компанія" до відповідача1 Тернопільської міської ради, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль та відповідача2 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Держкомзему у місті Тернопіль, вул. Лисенка, 20а, м. Тернопіль про визнання недійсним рішення двадцятої сесії шостого скликання Тернопільської міської ради від 30.03.2012р. № 6/20/50 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1." та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.04.2012р., підписаного Тернопільською міською радою і ОСОБА_1 на оренду земельної ділянки площею 0,0144 га для обслуговування торгівельного павільйону по АДРЕСА_2.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.07.2012 у справі №4/30/5022-308/2012 (суддя Бурда Н.М.) в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Н.М., судді - Данко Л.С., Якімець Г.Г.) рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.07.2012 у справі №4/30/5022-308/2012 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним рішення Тернопільської міської ради від 30.03.2012р. №6/20/50 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1." Визнано недійсним договір оренди землі від 20,04.2012р., підписаний Тернопільською міською радою і ОСОБА_1 на оренду земельної ділянки площею 0,0144 га для обслуговування торгівельного павільйону по АДРЕСА_2. Стягнуто з Тернопільської міської ради (46001, м. Тернопіль, вул. Листопадова, 5, ідентифікаційний код 34334305) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова компанія" (46000, м.Тернопіль, вул. Оболоня, 4, ідентифікаційний код 21138263) - 536,50грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.07.2013 р. касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення господарського суду Тернопільської області від 25.07.2012р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2012 року у справі № 4/30/5022-308/2012 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Зі змісту ч. 1 ст. 20 ГПК України суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю, або у перегляді прийнятих за його участю рішень, ухвал, постанов, за нововиявленими обставинами.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Тернопільської області від 16.08.2013 р. справу № 4/30/5022-308/2012 передано на новий розгляд судді Гевку В.Л.

21.08.2013р. суддею Гевко В.Л. ухвалою прийнято справу №4/30/5022-308/2012 до свого провадження та судове засідання призначено на 03.09.2013 р. о 15 год. 40 хв.

У відповідності до ст. 77 ГПК України в судових засіданнях оголошувались перерви та розгляд справи відкладався до 17.09.2013р. на 15 год. 40 хв., до 01.10.2013р. о 12 год. 20 хв., до 15.10.2013р. на 11 год. 30 хв. та до 31.10.2013р. на 17 год. 00 хв.

У судовому засіданні 03.09.2013р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 05.09.2013р. суд виправив допущену у вступній частині ухвали про прийняття до провадження справи від 21.08.2013р. описку.

Ухвалою від 15.10.2013р. суд за клопотанням представника третьої особи, продовжив строк розгляду спору на 15-ть днів по 31.10.2013р.

Ухвалою від 15.10.2013р. суд залучив до участі у справі відділ Держземагенства у м. Тернополі, Тернопільської області, вул. Лисенка, будинок, 20а, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46002 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 28.10.2013р. суд залучив головне управління Держземагенства у Тернопільській області: м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, каб. 305, до участі в справі в якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 31.10.2013р. суд виключив зі складу третіх осіб на стороні відповідача Управління Держкомзему у місті Тернопіль вул. Лисенка, 20а, м. Тернопіль як таке, що припинило свою діяльність.

Представник позивача в судове засідання 31.10.2013р. прибув, позовні вимоги з підстав наведених у позові та додатково поданих пояснень і доказів в їх обґрунтування підтримав повною мірою.

Так, у поясненнях від 30.09.2013р. № 1/45 (вх. № 16035 від 30.09.2013р.) позивач зазначає, що 02.09.2013р. (вх. суду №14750) подано клопотання про долучення до матеріалів справи ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 06.08.2013р. у справі №607/13707/13-ц, якою відмовлено у відкритті провадження по справі за позовом ТзОВ «Українська торгова компанія» до Тернопільської міської ради та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі від 20.04.2012р. у зв'язку з непідсудністю спору загальним судам, а підсудністю спору господарському суду Тернопільської області. В ухвалі наведено підстави відмови, які ґрунтуються на доказах. Ухвала набрала законної сили.

03.09.2013р. (вх.суду №14806) представником позивача надано клопотання про долучення до матеріалів справи ряду доказів, які свідчать про те, що міською радою ухвалено рішення про надання земельної ділянки ОСОБА_1 у зв'язку із здійсненням ним підприємницької діяльності.

Наведені докази по обох клопотаннях представника позивача суд долучив до матеріалів справи.

В судових засіданнях 03.09.2013р. та 17.09.2013р. представником позивача надано пояснення по позовних вимогах, враховуючи постанову Вищого господарського суду України від 10.07.2013р. з посиланням на долучені докази.

В порядку додаткового письмового обґрунтування позовних вимог позивач повідомляє наступне.

05.01.2012р. рішенням № 6/18/11 вісімнадцятої сесії шостого скликання Тернопільської міської ради «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га для обслуговування торговельного павільйону за адресою АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_1.» надано дозвіл ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою земельної ділянки площею 0.0144га для обслуговування торговельного павільйону за адресою вул.Київська м.Тернопіль з наданням в оренду терміном на п'ять років (копію рішення додаємо).

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 29.12.2012р. у справі №6/72/5022-929/2012 (7/18/5022-148/2012) визнано недійсним рішення сесії Тернопільської міської ради від 05.01.2012р. №6/18/11 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га для обслуговування торговельного павільйону за адресою АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_1.». Рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2013р. В касаційному порядку рішення не оскаржувалось (копія рішення та постанови надано суду з клопотанням від 03.09.2013р. вих. № 1/19-г вх. суду № 14806 від 03.09.2013р.).

ТзОВ «Українська торгова компанія» була позивачем у справі № 6/72/5022-929/2012 (7/18/5022-148/2012), а третьою особою був суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1

При визнанні недійсним рішення Тернопільської міської ради від 05.01.2012р. № 6/18/11 та відсутності дозволу власника земельної ділянки на складання проекту землеустрою, відсутні правові підстави для ухвалення міською радою рішення № 6/20/50 від 30.03.2012р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144га за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1.».

Державна інспекція сільського господарства в Тернопільській області за дорученням Прокуратури м. Тернопіль провела перевірку відповідності чинному законодавству ухвалених Тернопільською міською радою рішень від 05.01.2012р. № 6/18/11 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.0144га для обслуговування торговельного павільйону за адресою АДРЕСА_2 гр.ОСОБА_1.» та рішення від 30.03.2012р. № 6/20/50 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки.

Листом № 871 від 20.07.2012р. на ім'я заступника прокурора м. Тернопіль Державна інспекція сільського господарства у Тернопільській області повідомила, що обидва рішення Тернопільською сільською радою ухвалені з порушенням чинного законодавства, зокрема ст.ст. 116, 124, 134 ЗК України, тобто відведення земельної ділянки відбулося без продажу права її оренди на конкурентних засадах (земельних торгах).

На адресу міського голови 20.07.2012р. подано клопотання № 0013 про приведення у відповідність із земельним законодавством прийнятих рішень з питань регулювання земельних відносин (копію листа та клопотання додано до матеріалів справи).

Суду надано копію Припису №90 11830 вих-0 Прокуратури м. Тернопіль до Тернопільської міської ради про усунення перешкод в користуванні міською радою спірною земельною ділянкою СПД ОСОБА_1

Господарському суду з клопотанням від 03.09.2013р. вих. № 1/19-г (вх. суду № 14806) надано копію рішення господарського суду Тернопільської області від 28.04.2011р., постанови Львівського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України від 06.07.2011р. та 18.10.2011р. у справі № 17/7/5022-217/2011р. за позовом Тернопільської міської ради про усунення перешкод в користуванні тією ж земельною ділянкою, де відповідачем є СПД ОСОБА_1

В наданих суду копіях документів, в т.ч. копії протоколу експертизи проекту будівництва (реконструкції) від 04.08.2010р. № 1.2.1/3/405, копії договору з водопостачання від 22.02.2010р. № 3621, копії висновку Державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 04.08.2010р. № 05.03.02-07/4217 визнано, що названі документи підготовлені по тій же земельній ділянці і по споруді, яка самовільно на ній збудована СПД ОСОБА_1

За таких обставин позивач вважає, що позовні вимоги ТзОВ «Українська торгова компанія» обґрунтовані долученими до справи належними і допустимими доказами, відповідають нормам матеріального і процесуального права, а тому позивач просить їх суд задоволити.

Відповідач1 явку уповноваженого представника в судове засідання 31.10.2013р. не забезпечив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, хоча в порядку ст.ст. 64,77 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи представники відповідача1 були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

Зокрема, враховуючи приписи ст. 77,87 ГПК України, п. 3.9.1-1 Постанови Пленуму від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також беручи до уваги повідомлення відповідача1 від 28.10.2013р. № 3743/05 (вх. №17655 від 28.10.2013р.) (долучено до матеріалів справи), суд надсилав ухвали про відкладення розгляду справи від 15.10.2013р. та від 28.10.2013р. на адресу відповідача1 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, крім того, про відкладення розгляду справи у судовому засіданні 28.10.2013р. на 31.10.2013р. о 17 год. 00 хв. суд повідомляв відповідача1 телефонограмою та представникам відповідача1 лист від 29.10.2013р. № 1640/2013р. із доданими до нього ухвалами про відкладення розгляду справи від 15.10.2013р. та від 28.10.2013р. вручався наручно відповідальним працівником відповідача1 та був зареєстрований через загальний відділ Тернопільської міської ради, вул. Листопадова, 5.

При цьому відповідач1 при новому розгляді справи скористався своїм правом передбаченим ст.22,59 ГПК України на подання письмових заперечень на подані позовні вимоги зареєструвавши через канцелярію суду відзив на позов від 30.09.2013р. вх. № 16030.

Так, у поданому відзиві на позов відповідач1 зазначає, що статтею 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Так ст.142 Конституції України і ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є перш за все земля. Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України, як власнику землі раді належить право розпорядження нею, передачі земельних ділянок у власність чи користування, надання в оренду. Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 116 ЗК України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної і комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду під забудову здійснюється на підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування відповідно до ст.124 ЗК України за проектами відведення цих ділянок в порядку, встановленому ст.ст.118, 123 цього кодексу, а саме на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Не змінюється порядок надання земельної ділянки і при самочинному будівництві. Так, поняття самочинного будівництва, та правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в ст.376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені.

Згідно п. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Отже, законодавець дозволяє органу місцевого самоврядування надавати земельні ділянки під самочинно збудовані об'єкти за наявності висновку про відповідність збудованого об'єкту архітектурним, будівельним, санітарним, пожежним та іншим нормам і правилам.

Відповідно до ст.123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розглянутий та погоджений Комісією з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, створеною відповідно до вимог ст. 186-1 Земельного кодексу України та затверджений рішенням міської ради як такий що відповідає вимогам чинного законодавства. В даному випадку, підставою відмови в погодженні документації із землеустрою комісією могла бути відповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правовим актам.

Відтак, підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою не було.

На підставі вищенаведеного, відповідач1 просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідач2 в судове засідання 31.10.2013р. прибув, проти позовних вимог заперечив повною мірою, підтримав раніше подане заперечення на позовну заяву від 31.08.2013р. (вх. №14739 від 02.09.2013р.).

Зокрема, у запереченнях звертає увагу суду на те, що рішенням двадцятої сесії шостого скликання Тернопільської міськради від 30.03.2012 року №6/20/50 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144га за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1 та надання в оренду терміном на п'ять років земельну ділянку площею 0,0144га для обслуговування торгівельного павільйону за адресою АДРЕСА_2 - прийнято законно, згідно поданих мною документів, відповідно до повноважень сесії міськради, з дотриманням конституційного порядку і судової практики, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

На час прийняття сесією названого рішення на земельній ділянці по АДРЕСА_2 була розміщена будівля, що підтверджується інвентарною справою. Сесія, приймаючи рішення №6/20/50 вказала адресу як АДРЕСА_2 і вказала про торгівельний павільйон так як на даний час не було присвоєно адресного номера і не встановлено міськрадою старою каденції наявності на земельній ділянці будівлі. Факт протиправної бездіяльності Тернопільської міськради щодо не розгляду питання про надання дозволу та погодження реконструкції павільйону встановлено Тернопільським міськрайонним судом в справі № 2-а-23141/11 від 20.10.2011 року.

Право власності на самочинно збудоване майно, відповідно до ст. 376 ЦК України, може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, тому не є обґрунтованим посилання скаржника на те, що у спірному рішенні Тернопільська міськрада затвердила проект землеустрою для обслуговування павільйону, якого фактично не існує, оскільки є в наявності побудована будівля магазину.

Дані доводи спростовуються тим, що об'єкт станом на момент прийняття спірного рішення та прийняття судом даного рішення, не введений в експлуатацію, а тому за відсутності належного доказу щодо назви об'єкта будівництва, яка визначається згідно Державного класифікатора будівель та споруд (ДК018-2000), затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000р. №507 та вноситься у дані Декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи Сертифіката відповідності в залежності від категорії складності будови (Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1.04.2011р. №461) та при наявності нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу торгівельного павільйону, а також звернення ОСОБА_1 щодо його реконструкції, правомірно зазначено назву об'єкта - торгівельний павільйон.

Визначення поняття і встановлення факту наявності чи то павільйону, споруди, будівлі, їх реконструкція - це питання виключно міської ради, це вона повинна була зробити своєчасно зразу ж після звернення відповідача2 - заяви від 31.03.2009 року і в подальшому згідно Положення №413 і пред'явленого і погодженого в управлінні архітектури Проекту2 відповідності будівельних, санітарних, пожежних норм погодити мені доведену реконструкцію. Однак міська рада цього не зробила.

Всім особам, що залучені до справи, є добре відомо, що мова іде про одну і ту ж саму ділянку по АДРЕСА_2 і про одну і ту ж споруду, що на ній розміщена, однак скаржник свідомо, цілеспрямовано наводить відірвані від суті питання факти і пробує ними маніпулювати.

Виділена відповідачу2 земельна ділянка по АДРЕСА_2 в м. Тернопіль не є суміжною з скаржником земельною ділянкою, що підтверджується висновком комісії Держкомзему про погодження проекту землеустрою згідно якого: земельна ділянка площею 0,0144га на якій знаходиться об'єкт (торговий комплекс) заноситься до земель житлової та громадської забудови та надається в оренду; суміжні землевласники (землекористувачі) - землі Тернопільської міськради; земельна ділянка не відноситься до земель історико-культурного призначення; земельна ділянка знаходиться за межами «Червоних ліній» АДРЕСА_2; земельна ділянка не відноситься до земель особливого режиму використання; об'єкт відповідає вимогам діючого санітарного законодавства; відсутній вплив об'єкта будівництва на навколишнє природне середовище і гігієнічні умови проживання населення.

Відповідно до ч.1 п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарних засіданнях і це позбавляє суд права приймати рішення з цих питань, віднесених виключно до компетенції цих органів.

Відповідно до ч.1, 2 ст.116 ЗК України громадяни, юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених чим Кодексом, шляхом передачі земельних ділянок власність чи оренду. Право користування земельною ділянкою для провадження підприємницької діяльності та іншої діяльності виникає у громадян (підприємців) та юридичних осіб на правах її оренди відповідно до ст. 93 ЗК України після укладання договору оренди земельної ділянки, порядок укладання якого встановлений Законом України «Про оренду землі», ЦК України.

Такої ж думки притримується і Вищий Господарський суд України, який в Постанові від 10.07.2013року по справі №4/30/5022-308/2012 наголошує: «правовідносини між сторонами у даній справі виникли з акту прийняття Тернопільською міською радою рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144га за адресою АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_1.» та укладання на підставі цього рішення правочину, спрямованого на користування вказаною земельною ділянкою».

В заяві від 26.04.2012 року скаржник вказує, що кадастровий номер земельній ділянці 61101100000:05:002:0069 присвоєно Тернопільській міськраді. Держкомзем зрозуміло стверджує, що земельна ділянка є власністю міськради, а він є тільки орендарем на 5 років, коли він буде власником земельної ділянки - то тоді відповідно будуть внесені зміни. Крім цього, в даному протоколі проведення перевірки документації вказано обліковий номер документації із землеустрою: №ДЗ -00537004652012, цей номер є обліковим номером затвердженого проекту землеустрою, де вказано його прізвище - ОСОБА_1

30.07.2013 року Вищий Господарський суд України Постановою по справі №6/18/5022-190/2012(17/7/5022-217/2011) відмовив в касаційній скарзі ТОВ «УТК» щодо відновлення строку Тернопільській міськраді для примусового виконання наказу суду по названій справі для звільнення земельної ділянки (копія додається).

Просить суд встановити його статус в даній справі так, як у всіх прийнятих сесією Тернопільської міськради рішеннях земельна ділянка надана громадянину ОСОБА_1, а не фізичній особі підприємцю, незважаючи на те, що дійсно в нього є свідоцтво фізичної особи підприємця, і він ні одного дня не займався підприємницькою діяльністю.

Відповідач 2 також наголошує, що на сьогодні: сесія Тернопільської міськради 26.04.2013 року надала йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0144га для обслуговування нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_2 (копія додається); Свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_1, видане 20.09.2012 року виконкомом Тернопільської міськради за №1448 є дійсним.

На основі наведеного, відповідач2 вважає, що рішення вісімнадцятої сесії шостого скликання Тернопільської міськради від 5 січня 2012 року за №6/18/11 та договір оренди землі від 20.04.2012 року між Тернопільською міськрадою і гр. ОСОБА_1 були прийняті законно, а тому позовні вимоги слід відхилити.

Представник третьої особи1 в судове засідання прибув підтримав раніше подані пояснення від 01.10.2013р. вх. № 16104. Зокрема, у поданих поясненнях зазначає, що керуючись ст. 124 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України, якою визначено Порядок передачі земельних ділянок в оренду, а саме передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що для розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, в районах та містах обласного значення, містах Києві та Севастополі функціонують постійно діючі комісії. До повноважень Комісії належить забезпечення погодження документації із землеустрою відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Документація із землеустрою, погоджена Комісією, вважається такою, що погоджена органами, представники яких входять до її складу.

Відповідно до ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Згідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог заперечень. Виходячи із змісту позовних вимог та їх обґрунтування, позивач не вказує на підставі яких нормативно-правових документів із земельно-правових відносні України Тернопільська міська рада повинна визнати нечинним та скасувати рішенні Тернопільської міськради від 30.03.2012р. № 6/20/50 „Про затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га за адресою по АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_1.".

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 93, 124, 125, 158, 186-1 Земельного кодексу, а також надані відділом доводи, матеріали та документи третя особа1 вважає необґрунтованими позовні вимоги ТзОВ „Українська торгова компанія".

Представник третьої особи2 участі уповноваженого працівника в судовому засіданні не забезпечив, хоча в порядку ст.ст. 77 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку, про що свідчить відмітка про отримання ухвали суду наручно.

Разом з цим, подав суду пояснення від 31.10.2013р. № 50-27/1998 (вх. № 18071 від 31.10.2013р.) згідно якого при розгляді справи та прийнятті рішення покладається на думку суду. Стосовно правонаступництва головного управління Держземагентства у Тернопільській області та відділу Держземагентства у місті Тернополі привертається увага до наступного.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.2011 №974 «Про утворення територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів» постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, зокрема Головне управління Держземагентства у Тернопільській області. Згаданим нормативно-правовим актом постановлено реорганізувати територіальні органи Державного комітету із земельних ресурсів шляхом приєднання до новоутворених територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів.

За результатом реорганізації до новоутвореного Головного управління Держземагентства у Тернопільській області було приєднано Головне управління Держкомзему у Тернопільській області, Управління Держкомзему у місті Тернополі, Управління Держкомзему у Тернопільському районі.

Слід зауважити, що основні завдання (повноваження) територіальних органів Держземагентства визначено у відповідному положенні. Зокрема, згідно Положення про Головне управління Держземагентства у Тернопільській області, затвердженого наказом Держземагентства України від 09.08.2012 №375, було віднесено повноваження щодо державної реєстрації земельних ділянок, реєстрація права власності, користування земельними ділянками, договору оренди земельних ділянок та ін., у межах компетенції встановленої законодавством, бере участь у погодженні документації із землеустрою щодо земельних ділянок, які знаходяться на території міста Тернополя та Тернопільського району, відповідні управління яких реорганізовані, шляхом утворення Головного управління (п.4.18, 4.23).

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 № 251 «Про реорганізацію деяких територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів» та наказу Держземагентства України від 30.05.2013 №216 «Про реорганізацію Головного управління Держземагентства у Тернопільській області» Головне управління Держземагентства у Тернопільській області реорганізовано шляхом поділу на Головне управління Держземагентства у Тернопільській області, Відділи Держземагентства у Тернопільському районі та місті Тернополі.

Згідно пункту 6 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету міністрів від 20.10.2011 №1074, права та обов'язки органів виконавчої влади у разі поділу такого органу виконавчої влади переходить до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу. Внаслідок реорганізації - поділу - органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам (п.8).

Наказом Держземагентства України від 05.06.2013 №243 затверджено положення про Головне управління Держземагентства у Тернопільській області, Відділи Держземагентства у Тернопільському районі та місті Тернополі. Вказаними положеннями визначено повноваження кожного із територіальних органів Держземагентства.

Запис про проведення державної реєстрації Головного управління Держземагентства у Тернопільській області в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проведено 07.06.2013р.

Відтак, з огляду на вказане вище, в силу закону, правонаступниками Головного управління Держземагентства у Тернопільській області є Головне управління Держземагентства у Тернопільській області, Відділи Держземагентства у місті Тернополі та Тернопільському районі.

В порядку вимог Господарського процесуального кодексу України третя особа2 просить вказану справу розглянути за відсутності представника Головного управління Держземагентства у Тернопільській області.

Ухвалене судом рішення у вказаній справі просить надіслати на адресу Головного управління - 46021, м.Тернопіль, вул. Грушевського, 8.

При цьому третя особа просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності представника.

Враховуючи зазначене, а також завершення строку вирішення спору, визначеного ст. 69 ГПК України у тому числі продовженого судом на 15-ть днів, беручи до уваги те, що явка представників сторін та третіх осіб не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, суд розглядає спір за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в процесі розгляду справи пояснення та заперечення представників сторін, судом встановлено наступне.

Як встановлено судом на підставі договору купівлі-продажу саморобного переносного торгівельного павільйону, укладеного 15.05.2009 р. між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець), останній придбав павільйон площею 49 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2.

Державна реєстрація права власності на куплений саморобний металевий переносний торгівельний павільйон за ОСОБА_1 в БТІ не проводилась, оскільки саморобний переносний торгівельний павільйон не відноситься до нерухомого майна.

В період з 15.05.2009 р. по 28.05.2010 р. ОСОБА_1 в результаті здійснення реконструкції павільйону без дозвільних документів, створив нову річ - будівлю магазину непродовольчих товарів, що підтверджується інвентаризаційною справою виготовленою 28.05.2010 р. ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" на будівлю магазину загальною площею 63, 8кв. м, власник ОСОБА_1 розміщеною по АДРЕСА_2.

В матеріалах справи міститься рішення господарського суду Тернопільської області від 28.04.2011р. у справі № 17/7/5022-217/2011 за позовом Тернопільської міської ради до СПД ОСОБА_1, яким зобов`язано підприємця ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0102 га по вул.. Київській, 9-а у м. Тернополі, шляхом демонтажу самочинно спорудженої будівлі. При прийнятті даного рішення судом було встановлено, що СПД ОСОБА_1 на місці купленого переносного торгівельного павільйону площею 49 кв.м. у 2009р. самочинно побудував магазин непродовольчих товарів площею 63,8 кв.м. Дане рішення набрало законної сили.

Також в матеріалах справи міститься рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17.08.2011р. у справі № 2-4680/11 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради та до Тернопільського МБТІ, з участю третьої особи ТзОВ "Українська торгова компанія" про визнання права власності на будівлю по АДРЕСА_2, загальною площею 63,8 кв.м. та зобов`язання Тернопільське МБТІ провести державну реєстрацію права власності, яким було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Дане рішення було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 22.09.2011р. Зокрема судом було встановлено, що ОСОБА_1 самочинно здійснив реконструкцію павільйону під магазин непродовольчих товарів площею 63,8 кв.м.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що на підставі звернення ОСОБА_1, Тернопільською міською радою 05.01.2012 р. було прийнято рішення № 6/18/11 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0144 га для обслуговування торгівельного павільйону за адресою АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_1.", яким надано дозвіл ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0144 га для обслуговування торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_2, з наданням в оренду на 5 років.

Позитивним висновком комісії про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 01.03.2012 р. погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 для обслуговування торгівельного павільйону, згідно якого: земельна ділянка площею 0,0144га, на якій знаходиться об'єкт (торговий комплекс) відноситься до земель житлової та громадської забудови та надається в оренду; суміжні землевласники (землекористувачі) - землі Тернопільської міської ради; земельна ділянка не відноситься до земель історико-культурного призначення; земельна ділянка знаходиться за межами "червоних ліній"; земельна ділянка не відноситься до земель особливого режиму використання; об'єкт відповідає вимогам діючого санітарного законодавства; відсутній вплив об'єкта будівництва на навколишнє природне середовище і гігієнічні умови проживання населення.

Рішенням Тернопільської міської ради від 30.03.2012 року № 6/20/50 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1.", затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 144 га для обслуговування торгівельного павільйону за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1 та надано земельну ділянку в оренду терміном на 5 років.

20.04.2012р. між Тернопільською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі рішення Тернопільської міської ради від 30.03.2012р. за № 6/20/50 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться у АДРЕСА_2.

Розпорядженням Управління з питань містобудування, архітектури та кадастру №74 від 31.05.2012 року за зверненням ОСОБА_1, магазину непродовольчих товарів присвоєно адресний номер - АДРЕСА_2.

За наслідками, проведеної за дорученням прокуратури м. Тернополя перевірки, Державною інспекцією сільського господарства в Тернопільській області на адресу Тернопільської міської ради направлено клопотання від 20.07.2012 року про приведення у відповідність земельному законодавству зокрема оспорюваного у справі рішення ради від 05.01.2012 року №6/18/11. В клопотанні зазначено про необхідність відведення земельної ділянки площею 0,0144 га, яка знаходиться по АДРЕСА_2 на конкурентних засадах (земельних торгах).

На підставі рішень Тернопільської міської ради від 18.07.2012 року №1151 та №1448 від 05.09.2012 року, ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно -будівлю магазину непродовольчих товарів по АДРЕСА_2 загальною площею - 63,8 м.кв.

26.04.2013р. Рішенням Тернопільської міської ради №6/31/94 тридцять першої сесії дано дозвіл гр. ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на п'ять років площею до 0,0144га для обслуговування нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_2

У заявлених вимогах позивач просив визнати недійсним рішення Тернопільської міської ради від 30.03.2012р. № 6/20/50 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1." та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.04.2012р., підписаний Тернопільською міською радою і ОСОБА_1 на оренду земельної ділянки площею 0,0144 га для обслуговування торговельного павільйону по АДРЕСА_2.

Враховуючи вищезазначені обставини справи, розглянувши та оцінивши матеріали справи, подані сторонами та третіми особами докази, пояснення та заперечення їх представників, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення. При цьому суд керувався наступним.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом свої порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Згідно з п. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції України або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Із змісту п. 8 Постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" у разі необхідності в мотивувальній частині рішення суд може зазначити про урахування ним:

рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення Конституції та законів України, які підлягають застосуванню в даній справі, а також рішення про відповідність Основному Закону України нормативно-правових актів, зазначених у пункті 1 частини першої статті 150 Конституції України, якими сторони обґрунтовують свої вимоги або заперечення;

прийнятих відповідно до Конституції України і Закону України "Про судоустрій і статус суддів" постанов пленуму Вищого господарського суду України;

рішення Верховного Суду України, прийнятого за наслідками розгляду заяви про перегляд судових рішень господарських судів з підстав, передбачених статтею 11116 ГПК.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999р.).

Також, слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Із змісту п. 2.6. постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Таке ж значення для господарського суду має вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Що ж до рішення суду з цивільної справи, яке набрало законної сили, то встановлені ним факти, які мають значення для вирішення спору, не підлягають доведенню перед господарським судом незалежно від суб'єктного складу сторін даної цивільної справи. Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Згідно з приписами ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено порядок передачі земельних ділянок в оренду. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина 2 статті 124 Кодексу).

Частиною 2 статті 134 Кодексу вставлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Як зазначалось вище, державна реєстрація права власності на куплений саморобний металевий переносний торговельний павільйон за ОСОБА_1 в БТІ не проводилась, оскільки саморобний переносний торгівельний павільйон не відноситься до нерухомого майна.

Окрім того, відсутність адресного номера на торговельний павільйон по АДРЕСА_2 підтверджується листами Управління з питань містобудування та архітектури Тернопільської міської ради № 602/09 від 02.06.2011р. та № 198/14 від 14.02.2012р.

Слід зазначити, що Постановою Вищого господарського суду України від 01.10.2012р. було скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2012р. та рішення господарського суду Тернопільської області від 14.05.2012р. у справі № 7/18/5022-148/2012 за позовом ТзОВ "Українська торгова компанія"до Тернопільської міської ради, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: СПД -ФО ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Тернопільської міської ради № 6/18/11 від 05.01.2012 року "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га для обслуговування торговельного павільйону за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_1." та про зобов'язання Тернопільської міської ради провести земельні торги з оренди земельної ділянки площею 0, 0144 га по АДРЕСА_2, якими було відмовлено у задоволенні позовних вимог (долучено до матеріалів справи).

При прийнятті даної постанови Вищим господарським судом України було встановлено, що ухвалюючи 05.01.2012р. рішення № 6/18/11 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га для обслуговування торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1.", Тернопільською міською радою було порушено чинне земельне законодавство України, ухваливши рішення на користь ОСОБА_1 з порушенням порядку передачі земельних ділянок комунальної власності (або права на них) в оренду та відсутності на спірній земельній ділянці нерухомого майна (капітальних споруд).

В подальшому рішенням господарського суду Тернопільської області від 24.12.2012 року у справі № 6/72/5022-929/2012 (7/18/5022-148/2012) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова компанія" до Тернопільської міської ради про визнання недійсним рішення Тернопільської міської ради №6/18/11 від 05.01.2012р. та про зобов'язання Тернопільську міську раду провести земельні торги - задоволено частково. Визнано недійсним рішення Тернопільської міської ради №6/18/11 від 05.01.2012р. щодо надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0144 га для обслуговування торгового павільйону за адресою АДРЕСА_2, з наданням в оренду на п'ять років. В задоволенні вимоги про зобов'язання Тернопільську міську раду провести земельні торги з оренди земельної ділянки площею 0,0144 га по АДРЕСА_2 відмовлено.

Рішення від 24.12.2012 року у справі № 6/72/5022-929/2012 (7/18/5022-148/2012) залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2013р. В касаційному порядку рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

При цьому у даних судових рішеннях суди дійшли висновку, що відповідачем при постановленні оскаржуваного рішення невірно застосовано ст.ст.123,124 Земельного кодексу України. Зокрема, суди серед іншого констатували наступне.

"Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України (в чинній на 05.01.2012 року редакції), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено порядок передачі земельних ділянок в оренду. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина 2 статті 124 Кодексу).

Частиною 2 статті 134 Кодексу вставлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Однак, на час прийняття відповідачем спірного рішення, яким третій особі №1 дано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0144 га для обслуговування торгового павільйону за адресою АДРЕСА_2, в ОСОБА_1 було відсутнє право власності на нерухоме майно (капітальна споруда) на згаданій земельній ділянці.

Про це зазначалось зокрема в рішеннях господарського суду Тернопільської області від 28.04.2011 року у справі №17/7/5022-217/2011 та Тернопільського міськрайонного суду від 17.08.2011 року у справі №2-4680/11, які на момент прийняття радою оскаржуваного рішення вже набрали законної сили. У розгляді цих справ Тернопільська міська рада приймала безпосередню участь.

На це звернуто увагу і в постанові Вищого господарського суду України від 01.10.2012 року по спору, що розглядається.

Право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 набув значно пізніше виданого відповідачем оспорюваного акта. А саме, на підставі рішень Тернопільської міської ради від 18.07.2012 року №1151 та №1448 від 05.09.2012 року, про що йому в подальшому було видано відповідне свідоцтво.

За таких обставин, законних підстав для прийняття рішення №6/18/11 від 05.01.2012р., з наведених в ньому мотивів, у відповідача не було".

Одночасно, судами у вказаних рішеннях встановлено, що позивач - ТОВ "Українська торгова компанія є землекористувачем (орендарем) ділянки, сусідньої із згаданою в оскаржуваному рішенні ради та зацікавлений в її отриманні. Відтак, ухвалення спірного рішення зачіпає його, охоронювані законом права і інтереси (див. рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004 у справі N 1-10/2004). Вказаний факт підтверджено позивачем і поданими доказами у межах даної справи.

При цьому, суд має за необхідне зазначити, що з набранням законної сили рішення у справі № 6/72/5022-929/2012 є недійсним з дня його прийняття рішення Тернопільської міської ради від 05.01.2012р. № 6/18/11 відповідно є наявним факт відсутності дозволу власника земельної ділянки на складання проекту землеустрою, а тому відсутні і правові підстави вважати прийнятим з дотриманням порядку відведення земельної ділянки і відповідно законним ухвалене міською радою рішення № 6/20/50 від 30.03.2012р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144га за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1.», що оскаржується в межах даної справи.

При цьому долучене СПД ОСОБА_1 до матеріалів справи свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.09.2012р. (нежитлову будівлю магазину непродовольчих товарів за адресою АДРЕСА_2) та рішення Тернопільської міської ради від 26.04.2013р. № 6/31/94 судом не приймається до уваги як належний та допустимий доказ, оскільки вказані свідоцтво та рішення виготовлене та прийняте після прийняття Тернопільською міською радою оспорюваних у справі рішення та укладення договору оренди земельної ділянки.

Беручи до уваги все вищенаведене у сукупності, суд приходить до висновку, що приймаючи рішення від 30.03.2012р. 6/20/50 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 на підставі якого 20.04.2012р. між Тернопільською міською радою і ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, Тернопільською міською радою було порушено чинне земельне законодавство України, оскільки вказана земельна ділянка надана в оренду ОСОБА_1, без проведення земельних торгів на придбання права на оренду земельної ділянки, без погодження меж відведення земельної ділянки.

Одночасно, розглянувши підстави для скасування рішення господарського суду Тернопільської області від 25.07.2012 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2012 Вищим господарським судом згідно постанови від 10.07.2013р. у справі № 4/30/5022-308/2012, суд має за необхідне зазначити наступне.

У вказаній Постанові Вищий господарський суд України розглянувши матеріали справи зазначив наступне.

"Правовідносини між сторонами у даній справі виникли з факту прийняття Тернопільською міською радою рішення "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га за адресою АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_1" та укладення на підставі цього рішення правочину, спрямованого на користування вказаною земельною ділянкою.

Звертаючись до суду з позовом, позивачем було визначено суб'єктний склад учасників, а саме: відповідачем - Тернопільську міську раду, а ФОП ОСОБА_1 був визначений як третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Однак, Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 18.05.2012 здійснив заміну статусу ФОП ОСОБА_1 з третьої особи 1 на відповідача 2, оскільки спір про визнання недійсними вказаних вище рішення ради та договору оренди землі безпосередньо стосується прав та інтересів зазначеної особи.

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що господарські суди розглянули спір саме в такому складі учасників, який було визначено вже після винесення ухвали від 18.05.2012 у даній справі, та який, на думку судів попередніх інстанцій, за суб'єктним складом сторін у справі, дає підстави вважати таку справу підвідомчою господарським судам.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Перелік категорій справ, які підвідомчі господарським судам, наведено у ст. 12 ГПК України.

При цьому, господарському суду необхідно враховувати, що, з огляду на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги ст. ст. 1, 41, 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24.10.2011 № 10).

Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою питання щодо статусу особи відносно якої прийнятно оскаржене рішення ради та укладено на його підставі договір оренди землі від 20.04.2012, тобто, судами не з'ясовано питання, чи приймалось спірне рішення та укладався вказаний договір як з фізичною особою - підприємцем чи як з фізичною особою - гр. ОСОБА_1

З огляду на зазначене, судам необхідно було дослідити (визначити) дійсний суб'єктний склад сторін даного спору та, виходячи від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для застосування положень п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи вищезазначене, розглядаючи при новому розгляді справу, та виконуючи відповідно ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові ВГСУ від 10.07.2013р. № 4/30/5022-308/2012 судом у справі встановлено наступне.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Частиною 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності

Перелік категорій справ, які підвідомчі господарським судам наведено у ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, відповідно до вимог статей 1 та 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає положенням статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відтак, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин.

Аналогічна позиція викладена і у п.п.2,3 Постанові Пленуму "Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24.10.2011 № 10, у яких зазначено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Із змісту ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

При цьому, як встановлено судом ОСОБА_1 09.09.2008р., зареєстрований Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради як суб'єкт підприємницької діяльності, про що йому видано відповідне свідоцтво серії НОМЕР_3 та присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено реєстраційний запис за № 26460000000012433.

Із долучених до матеріалів справи Витягів з ЄДР підтверджується той факт, що і станом на час прийняття оскаржуваного рішення і на момент укладення спірного договору оренди, а також, станом на час розгляду справи відповідач2 ОСОБА_1 продовжував бути суб'єктом підприємництва - підприємцем.

При цьому із відомостей Витягів з ЄДР його основним видом діяльності є роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах.

У свою чергу, із рішення Тернопільської міської ради від 30.03.2012р. №6/20/50 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1.", що оскаржується, вбачається, що розглянувши звернення ОСОБА_1 Тернопільська міська рада вирішила:

1. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144га для обслуговування торгівельного павільйону за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1

2. Надати ОСОБА_1 в оренду терміном на 5 років земельну ділянку площею 0,0144га для обслуговування торгівельного павільйону за адресою АДРЕСА_2.

Слід зазначити, що у рішенні не визначено чітко щодо кого саме воно прийнято ОСОБА_1 як підприємця чи як фізичної особи -громадянина?

У свою чергу, Договір оренди землі 20.04.2012р., укладено саме на виконання та на підставі рішення Тернопільської міської ради від 30.03.2012р. за № 6/20/50, що чітко у ньому зафіксовано.

Отже, як вбачається із рішення та договору земельна ділянка надана ОСОБА_1 саме для обслуговування торгівельного павільйону, а тому суд у сукупності із аналізом видів діяльності, які є основними для фізичної особи - підприємця - ОСОБА_1 приходить до висновку, що згідно оскаржуваного рішення та оспорюваного договору земельна ділянка передавалась ОСОБА_1 в оренду саме для здійснення ним підприємницької діяльності через обслуговування торгівельного павільйону.

Це, також, підтверджується і з аналізу інших доказів.

Так, суду позивачем надано копію Припису №90 11830 вих-0 Прокуратури м. Тернопіль до Тернопільської міської ради про усунення перешкод в користуванні міською радою спірною земельною ділянкою СПД ОСОБА_1

Також, надано копію рішення господарського суду Тернопільської області від 28.04.2011р., постанови Львівського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України від 06.07.2011р. та 18.10.2011р. у справі № 17/7/5022-217/2011р. за позовом Тернопільської міської ради про усунення перешкод в користуванні тією ж земельною ділянкою, де відповідачем є СПД ОСОБА_1

В наданих суду копіях документів, в т.ч. копії протоколу експертизи проекту будівництва (реконструкції) від 04.08.2010р. № 1.2.1/3/405, копії договору з водопостачання від 22.02.2010р. № 3621, копії висновку Державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 04.08.2010р. № 05.03.02-07/4217 визнано, що названі документи підготовлені по тій же земельній ділянці і по споруді, яка самовільно на ній збудована СПД ОСОБА_1

При цьому позивачем оспорюється рішення і договір у справі виходячи з порушення охоронюваних законом його прав і інтересів як землекористувачем (орендаря) ділянки, сусідньої із згаданою в оскаржуваному рішенні ради та зацікавленого в її отриманні.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини у справі між позивачем та Відповідачем2 мають господарський характер, а склад учасників спору в цій частині відповідає положенням статті 1 ГПК України.

Слід також зазначити, що аналогічного висновку дійшов і загальний суд у справі №607/13797/13ц.

Так, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 06.08.2013р. у справі №607/13707/13-ц, було відмовлено у відкритті провадження по справі за позовом ТзОВ «Українська торгова компанія» до Тернопільської міської ради та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі від 20.04.2012р. у зв'язку з непідсудністю спору загальним судам, а підсудністю спору господарському суду Тернопільської області. Ухвала набрала законної сили.

Зокрема, суд за результатами оцінки доказів долучених до позову зазначив, що вважає, що оспорюваний договір оренди від 20.04.2012р., за умовами якого орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови по АДРЕСА_2 площею 0,0144 га, в тому числі землі, які використовуються в комерційних цілях разом із розташованим на ній об'єктом - торгівельним павільйоном, фактично укладався між Тернопільською міською радою та орендарем - суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1, оскільки земельна ділянка для обслуговування торгівельного павільйону надається в оренду виключно підприємцям, що виключає можливість відкриття провадження та розгляд справи в порядку цивільно-процесуального судочинства.

Враховуючи зазначене, оцінивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст.26,59,77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст.1,2,12 ГПК України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Постанов Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011 року та № 6 від 17.05.2011 року, з наступними змінами, судової практики, що склалась, а також виходячи із суб'єктного складу сторін у справі і призначення земельної ділянки (для обслуговування торгового павільйону), розгляд заявлених позивачем вимог до відповідачів підвідомчий господарському суду.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, враховуючи вищевикладене у сукупності, дослідивши та оцінивши матеріали справи, подані сторонами та третіми особами докази, їх пояснення та заперечення, суд, дійшов висновку, що позов позивача (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про визнання недійсним рішення Тернопільської міської ради від 30.03.2012р. № 6/20/50 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1." та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.04.2012р., підписаного Тернопільською міською радою і ОСОБА_1 на оренду земельної ділянки площею 0,0144 га для обслуговування торговельного павільйону по АДРЕСА_2, є правомірним, належним чином обґрунтований поданими доказами а тому суд задовольняє його повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача.

З 01 листопада 2011 року набрав чинності Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011р. № 3674-VI, яким, зокрема, встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви за місцем розгляду справи справляється судовий збір, який зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" мінімальна заробітна плата на 1 січня 2012 року установлена у розмірі 1073грн. 00 коп.

Пунктом 2.1. ст.4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується за ставкою - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлена у сумі - 1 розмір мінімальної заробітної плати - 1073 грн. 00 коп.

Позовна заява позивачем подана у справі 18.04.2012р. вх. № 0368(н).

При цьому як вбачається і з поданого позову первинно у позові позивачем було сформовано одну позовну немайнову вимогу про визнання недійсним рішення Тернопільської міської ради від 30.03.2012р. №6/20/50, яка була оплачена судовим збором у розмірі 1073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 00 коп. Враховуючи задоволення вказаних позовних вимог, суд в порядку ст. 49 ГПК України покладає їх на відповідача1 у справі та вони підлягають стягненню в користь позивача.

У свою чергу, в подальшому позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог вх. № 11484 (н) від 26.04.2012р. згідно якої додатково заявлена ще одна немайнова вимога про визнання недійсним договору оренди землі від 20.04.2012р. Вказана вимога була прийняття судом до розгляду ухвалою від 18.05.2012р.

При цьому згідно п. 2.11. Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Проте, зазначена додаткова позовна вимога не була оплачена судовим збором зі сторони позивача станом на момент звернення ним з заявою про збільшення позовних вимог.

Разом з цим із змісту Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадку несплати суми при поданні позову суд вправі у випадку задоволення позову стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.

Враховуючи зазначене, а також участь у справі двох відповідачів та відмову судом у двох позовних вимогах керуючись принципом пропорційності суд покладає судовий збір у розмірі 1073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 00 коп. на відповідача 2.

Проте, як вбачається із змісту ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти і прирівняні до них у встановленому порядку особи.

Також, у п. 3.8. Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що громадяни, які мають статус фізичної особи-підприємця та підпадають під ознаки відповідних пунктів статті 5 Закону, мають право користуватися пільгами, визначеними цією статтею.

При цьому у матеріалах справи (том І. ст. 86) є наявним посвідчення серія НОМЕР_4 від 10.10.2011р. відповідача2 - ОСОБА_1 про те, що він є інвалідом і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Посвідчення дійсне на всій території України.

Слід зазначити, що згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветерани війни - інваліди Великої Вітчизняної війни прирівнюються до категорій ветеранів - інвалідів і інших воєн у тому числі війни у Афганістані.

Враховуючи зазначене, а також те, що згідно ст. 49 ГПК України виключається стягнення у доход Державного бюджету суми судового збору із осіб звільнених від сплати судового збору, судовий збір покладений судом на відповідача2 у розмірі 1073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 00 коп. не підлягає стягненню з нього.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 83, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним рішення Тернопільської міської ради від 30.03.2012р. №6/20/50 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0144 га за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1."

3.Визнати недійсним договір оренди землі від 20.04.2012р., підписаний Тернопільською міською радою і ОСОБА_1 на оренду земельної ділянки площею 0,0144 га для обслуговування торговельного павільйону по АДРЕСА_2.

4.Стягнути з Тернопільської міської ради вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль (ідентифікаційний код 34334305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова компанія", вул. Оболоня, 4, м.Тернопіль, 46000 (ідентифікаційний код 21138263) - 1073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення, через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено 14.11.2013р.

Суддя В.Л. Гевко