Постанова № 35269028, 07.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 листопада 2013 року 10:00 № 826/16292/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до третя особа Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконними дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд: визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України від 26 липня 2013 року № VI-013/2013, яким залишено без змін рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Кіровоградської області від 29 квітня 2013 року відносно адвоката ОСОБА_2; визнати незаконним дії Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України щодо винесення рішення від 26 липня 2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 24 жовтня 2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2013 року залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2.

У судовому засіданні 07 листопада 2013 року позивач підтримав адміністративний позов. В обґрунтування протиправності спірного рішення послався на незабезпечення в повній мірі захисту позивача адвокатом ОСОБА_2, який був 11 лютого 2013 року призначений, за дорученням Кіровоградського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на підставі постанови Долинського районного суду Кіровоградської області від 11 лютого 2013 року, захисником ОСОБА_1 обвинуваченої за ч.1 ст.125 Кримінального кодексу України.

Представник відповідача у судовому засіданні 07 листопада 2013 року адміністративний позов не визнав, з посиланням на необґрунтованість позовних вимог просив суд відмовити у його задоволенні. Обґрунтовуючи правову позицію зазначив, що скарга позивача розглянута в порядку та межах повноважень наданих чинним законодавством, а тому підстави для скасування зазначеного рішення - відсутні.

ОСОБА_2 у судове засідання 07 листопада 2013 року не з'явився, згідно пояснень від 05 листопада 2013 року просив суд розглянути адміністративну справу без його участі, у задоволенні адміністративного позову - відмовити. На думку останнього, оскаржуване рішення є правомірним з огляду на відсутність у діях адвоката ОСОБА_2 ознак дисциплінарного проступку.

Вислухавши пояснення. доводи та заперечення сторін та третьої особи, вивчивши додані до справи матеріали, з урахуванням всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини, щодо визначення правових засад організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні визначаються Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правилами адвокатської етики, тощо.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

З матеріалів справи вбачається, що 21 лютого 2013 року ОСОБА_1 звернулась із скаргою на дії адвоката ОСОБА_2, яка направлена за належністю голові КДКА Кіровоградська.

Рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Кіровоградської області від 29 квітня 2013 року відмовлено в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_2

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, 28 травня 2013 року ОСОБА_1 звернулась із скаргою до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Кіровоградської області від 29 квітня 2013 року.

Рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26 липня 2013 року № VI-013/2013 скаргу ОСОБА_1 на рішення дисциплінарної - палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Кіровоградської області від 29 квітня 2013 року про відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_2 - залишено без задоволення, а рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Кіровоградської області від 29 квітня 2013 року - без змін.

Спірне рішення мотивоване відсутністю в матеріалах перевірки по скарзі ОСОБА_1 фактів порушення адвокатом ОСОБА_2 під час виконання своїх професійних обов'язків вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правил адвокатської етики, норм КПК України.

Позивач не погоджується рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26 липня 2013 року № VI-013/2013, оскільки без її згоди адвокат ОСОБА_2 був призначений захисником по кримінальній справі, і свої обов'язки захисника виконував неналежно, а тому відмова у порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_2 є протиправною.

Суд звертає увагу, що рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26 липня 2013 року № VI-013/2013 залишено без змін рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Кіровоградської області від 29 квітня 2013 року, тому вирішуючи адміністративну справу по суті, суд виходить з того, що визначення обґрунтованості спірного рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а отже і вмотивованості позовної заяви, полягає у визначенні відповідності прийнятого рішення наданим відповідачу повноваженням, при цьому, із обов'язковим встановленням законності його змісту з приписами Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», які визначають загальні умови дисциплінарної відповідальності адвоката в цілому.

Частиною 2 статті 33 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.

Відповідно до статті 34 цього Закону підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності визначено вчинення ним дисциплінарного проступку.

При цьому, враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за необхідним, для правильного вирішення адміністративної справи по суті, зазначити, що дисциплінарним проступком адвоката є: порушення вимог несумісності; порушення присяги адвоката України; порушення правил адвокатської етики; розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов'язків; невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; порушення інших обов'язків адвоката, передбачених законом.

Стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює поняття адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; та адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

За загальновизначеним терміном в юридичній науці змісту повноважень з організації діяльності (організаційного забезпеченя) притаманні функції з управління щодо окремо окресленого питання задля досягнення окремовизначеної мети, встановлення й визначення, у зв'язку із цим, обов'язків між підрозділами органу, працівниками та координації їх дій. Організація як процес є функцією, змістом якої є системна координація численних завдань та формальних взаємовідносин осіб, що їх виконують для досягнення певного результату.

Відповідно 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов'язаний: дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики.

Частиною 3 статті 12 Правил адвокатської етики, затверджених установчим З'їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року адвокат зобов'язаний виконувати законні рішення органів адвокатського самоврядування, прийняті в межах їх компетенції, що не виключає можливості критики останніх та їх оскарження у встановленому законом порядку. Критика діяльності, рішень, порядку формування, членів органів адвокатського самоврядування тощо не може бути спрямована на приниження авторитету адвокатури, адвокатської професії та статусу адвоката, бути вираженою у принизливій чи такій, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи формі, а також містити завідомо неправдиву інформацію або заклики до невиконання рішень органів адвокатського самоврядування.

З аналізу вищезазначеного вбачається, що адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів з метою надання правової допомоги та захисту прав підзахисного (клієнта).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 стверджує, що спірне рішення відповідача підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті не враховано незабезпечення захисту позивача адвокатом ОСОБА_2

З огляду на викладене, з метою правильного вирішення справи по суті судом встановлено та враховано наступне.

12 лютого 2013 року за дорученням для здійснення захисту за призначенням № 209 виданого Кіровоградським обласним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги на підставі постанови Долинського районного суду Кіровоградської області від 11 лютого 2013 року адвоката ОСОБА_2 було призначено захисником ОСОБА_1 обвинуваченої за частиною 1 статті 125 КК України та зобов'язано прибути для надання безоплатної вторинної допомоги на 11-00 год.13 лютого 2013 року до Долинського районного суду Кіровоградської області.

Згідно наданих письмових пояснень суду та під час проведення перевірки дисциплінарною палатою КДКА Кіровоградської області, адвокат ОСОБА_2 вказав, що зранку 13 лютого 2013 року він звернувся з відповідною письмовою заявою до суду і ознайомився з матеріалами кримінальної справи та у подальшому брав участь у судових слуханнях справи. 13 лютого 2013 року головуючим по справі відкрито судове засідання, під час якого потерпілою стороною заявлене клопотання про призначення ОСОБА_1 амбулаторної судово-психіатричної експертизи. Про призначення даної експертизи підсудна заперечувала, він також заперечував, зазначивши, що для цього відсутні правові підстави, проте, суд задовольнив вказане клопотання. Після винесення вказаної постанови.

Відповідно до статті 49 Кримінального процесуального кодексу України захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка тримається під вартою, допомогу у встановленні зв'язку із захисником або особами, які можуть запросити захисника, а також надати можливість використати засоби зв'язку для запрошення захисника. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані утримуватися від надання рекомендацій щодо залучення конкретного захисника.

Захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням у випадках та в порядку, визначених статтями 49 та 53 цього Кодексу.

Відповідно до пункту другого частини 1 статті 49 Кримінального процесуального кодексу України слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов'язані забезпечити участь захисника у кримінальному Провадженні у випадках, якщо підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може його залучити самостійно.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що з урахуванням особливостей кримінального провадження, що включає в себе захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, суд зобов'язаний призначити обвинуваченому захисника не дивлячись на те, чи заявляв обвинувачений клопотання про призначення йому адвоката.

На вимогу суду надано копії наступних документів: постанови Долинського районного суду Кіровоградської області від 11 лютого 2013 року про доручення призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням, постанови Долинського районного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2013 року про призначення амбулаторної судо-психіатричноі експертизи; витяги з протоколів судових засідань від 11 лютого 2013 року та 13 лютого 2013 року, згідно з якими судом встановлено, що в судовому засіданні 11 лютого 2013 року підсудна ОСОБА_1 заявила клопотання про залучення адвоката і на запитання головуючого взяла на себе зобов'язання сама забезпечити участь адвоката. В судове засідання від 13 лютого 2013 року підсудна з'явилась без захисника і відмовилась від захисника за призначенням ОСОБА_2, бажаючи щоб їй призначили захисником ОСОБА_3 Інших клопотань ОСОБА_1 не заявляла. Головуючий довів до відому учасників процесу, що оскільки ОСОБА_1 не забезпечила явку захисника в судове засідання, то в судовому засіданні захист її інтересів буде здійснювати захисник ОСОБА_2 Згідно з даним протоколом судового засідання, адвокат ОСОБА_2 заперечував проти призначення ОСОБА_1 амбулаторної судово-психіатричної експертизи. Кримінальна справа відносно ОСОБА_1 до цього часу, виходячи з матеріалів перевірки, не розглянута і адвокат ОСОБА_2 в ній більше участі не приймав.

З огляду на викладене, суд не приймає доводи позивача про порушення адвокатом ОСОБА_2 адвокатської етики та незабезпечення захисту позивача у судовому засіданні 13 лютого 2013 року.

При цьому, не підтверджуються доводи позивача про невчинення адвокатом ОСОБА_2 дій щодо захисту позивача, що виявилось у незаявлені клопотань та неподанні заяв, оскільки як вбачається із витягу з протоколу судового засідання від 13 лютого 2013 року після задоволення клопотання про призначення амбулаторної судово-психіатричної експертизи, проти якого заперечили як ОСОБА_1 так і адвокат ОСОБА_2, судове засідання оголошено закритим.

За таких обставин, суд погоджується із висновками Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про відсутність фактів порушення адвокатом ОСОБА_2 під час виконання своїх професійних обов'язків вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правил адвокатської етики, норм КПК України.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є колегіальним органом, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.

Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури: розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; узагальнює дисциплінарну практику кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; виконує інші функції відповідно до цього Закону.

За таких обставин, з системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є колегіальним, контролюючим органом, який встановлює порядок та координує діяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатур або їх палат з метою удосконалення здійснення адвокатської діяльності в Україні та перешкоджання порушень адвокатської етики адвокатами та порушень законодавства у сфері адвокатської діяльності кваліфікаційними комісіями адвокатури, що повинні діяти в межах своїх повноважень.

При цьому, рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури повинно бути прийняте з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, на підставі конституційних принципів і загальних засад права, з обґрунтуванням повно і всебічно з'ясованих обставин в межах розгляду відповідної дисциплінарної справи.

Крім цього, відповідно до частини 5 статті 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право: залишити скаргу без задоволення, а рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без змін; змінити рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та ухвалити нове рішення; направити справу для нового розгляду до відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та зобов'язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури вчинити певні дії.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що відповідачу надані повноваження щодо розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, при цьому, чинним законодавством України визначено межі повноважень та види рішень, що приймаються за наслідком розгляду відповідних скарг.

При цьому, перелік видів рішень за наслідком розгляд скарг є вичерпний.

Матеріали справи свідчать, що рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 26 липня 2013 року № VI-013/2013 залишено без змін рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Кіровоградської області від 29 квітня 2013 року, а скаргу ОСОБА_1 - без змін.

Реалізація Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури України положень частини 5 статті 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» можлива виключно в розрізі та в межах наданих йому повноважень Законом.

Таким чином, відповідач, реалізуючи права, надані останньому як колегіальному та контролюючому органу у сфері адвокатського самоврядування, прийняв рішення, що узгоджується із наданими йому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повноваженнями.

За таких обставин, позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України від 26.07.2013 року № VI-013/2013 на рішення дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Кіровоградської області від 29 квітня 2013 року відносно адвоката ОСОБА_2 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

При цьому, мотивуючи необхідність відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України щодо винесення рішення від 26 липня 2013 року, суд враховує наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, узагальнення дисциплінарної практики кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу, в даному випадку - Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Судом вже зазначалось, що реалізуючи права, надані відповідачу як колегіальному та контролюючому органу у сфері адвокатського самоврядування, прийняв рішення, що узгоджується із наданими йому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повноваженнями. При цьому, спірне рішення, на думку суду, є обґрунтованим, підтверджується матеріалами справи.

Відтак, принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, а тому визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття рішення від 26 липня 2013 року розцінюється Окружним адміністративним судом м. Києва саме як втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому, на думку суду, задоволена бути не може.

За таких обставин, з огляду на викладене, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем в даному випадку доведено правомірність спірного рішення.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення та не спростовано позовні вимоги, а тому, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник

повний текст постанови виготовлено 12.11.2013 року.