Постанова № 35237109, 11.11.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2013 р. Справа № 5015/2090/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" м. Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 25.07.2013 р.

у справі № 5015/2090/12

за позовом: публічного акціонерного товариства "Універсал банк" м.Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" м. Львів

про стягнення 513 671, 00 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.07.2013 р. позов в частині стягнення пені задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" на користь ПАТ «Універсал Банк» 11 772,62 грн. пені, а в частині стягнення 9 568,76 грн. пені, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач звернувся до суду 24.05.2012 р. (відмітка органу зв'язку на конверті в якому була відправлена позовна заява з додатками на адресу господарського суду Львівської області), а з 27.02.2010 р. по 29.09.2011 р. мало місце зупинення перебігу строку позовної давності, суд прийшов до висновку, що перебіг строку позовної давності щодо стягнення пені починається з 24.10.2009 р., що є наступним за днем з яким пов'язано його початок.

Таким чином, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені, а також зважаючи на те, що з 27.02.2010 р. по 29.09.2011 р. мало місце зупинення перебігу строку позовної давності, суд дійшов висновку, що в задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 9 568,76 грн. належить відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності за період з грудня місяця 2008 р. по 24.10.2009 р.

Прийняттю вказаного вище рішення передували такі обставини.

Рішенням цього ж суду від 06.09.2012 р. позов позивача було задоволено частково, стягнуто з відповідача 206 230,94 грн. заборгованості по сумі кредиту, 107 066,71 грн. процентів за користування кредитними коштами, 15 561,12 грн. пені за прострочення виконання зобов'язань.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 р. апеляційну скаргу ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» задоволено, рішення господарського суду Львівської області від 06.09.2012 р. скасовано частково, в частині стягнення 15 561,12 грн. пені, відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2013 р. касаційну скаргу ПАТ„Універсал Банк" задоволено частково, рішення господарського суду Львівської області від 06.09.2012 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 р. в частині позовних вимог про стягнення пені скасовано, та в цій частині направлено справу на новий розгляд до господарського суду Львівської області. При цьому, у решті задоволених вимог позивача, рішення та постанову, залишено без змін.

Скасовуючи рішення та постанову, Вищим господарським судом України зокрема зазначено, що приписи статей 47, 43 ГПК України зобов'язують господарський суд з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду; однак, суди попередніх інстанцій, не дотримались статей 47, 43 ГПК України, не врахували вищенаведені норми матеріального права, та не встановили початок перебігу позовної давності щодо стягнення пені, час протягом якого зупинявся перебіг позовної давності з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів та строк, у межах якого Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" може звернутися до суду з вимогою про стягнення пені за період з 01.01.2009 по 01.07.2009, наявність (відсутність) причин пропуску строку позовної давності.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням господарського суду Львівської області від 25.07.2013 р., відповідачем подано до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу.

В цілому, така скарга вмотивована тим, що судом не враховано тих обставин, що позивачем не подано належного розрахунку пені з урахуванням вимог ч.6 ст. 232 ГК України та не застосовано ст. 267 ЦК України щодо частини стягнутої пені на підставі поданої відповідачем заяви про застосування такого строку скороченої позовної давності.

Ухвалами суду апеляційної інстанції від 29.08.2013 р., 12.09.2013 р. та 17.10.2013 р. тричі відкладався розгляд справи на іншу дату у зв'язку із неявкою у судові засідання представників сторін та невиконання сторонами вимог апеляційного суду щодо подання належного розрахунку пені з зазначенням конкретних вимог до форми та змісту такого розрахунку з урахуванням вимог ч.6 ст. 232 ГК України та ст. 267 ЦК України.

На виконання таких вимог, 16.10.2013 р. в адресу апеляційного суду від позивача надійшов відзив на позов, до якого додано новий розрахунок пені. Проте такий розрахунок поданий не тільки без урахування зазначених вище норм чинного цивільного та господарського законодавства, але суттєво відрізняється розміром щодо того, який був поданий суду першої інстанції під час розгляду справи за наслідками якого, було прийнято ще попереднє судове рішення. У попередньому розрахунку, позивач просив стягнути пеню у розмірі 21 341,38 грн., а у поданому апеляційному суду уже 24 179,14 грн., що виходить за межі позовних вимог.

Крім цього, позивачем до відзиву додано заяву про розгляд справи без участі його представника.

В дане судове засідання вкотре представник апелянта (відповідача) не з'явився, сторони вимог апеляційного суду щодо надання належного розрахунку пені не подали, хоча були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані судом першої інстанції докази, апеляційний суд вважає все-таки за можливе розглянути справу при відсутності представників сторін за наявним у ній матеріалами, яких достатньо для прийняття постанови по суті з урахуванням раніше поданого позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, розрахунку пені.

Так, апеляційним судом встановлено, що 31.10.2006 р. між ВАТ „Універсал Банк" (правонаступником якого є ПАТ„Універсал Банк") та ТОВ„Компанія „Лізинговий дім" укладено кредитний договір №10/99К-06.

У відповідності до п.п. 8.1, 4.2.1. кредитного договору, повернення кредиту здійснюється відповідно до узгодженого сторонами графіку, вказаному у договорі або додатку до нього, що є невід'ємною частиною даного договору.

При порушенні строків сплати кредиту та/або процентів за користування кредитом, комісії, позичальник додатково сплачує пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі 0,1% від несплачених вчасно сум за кожен день прострочення платежу.

Крім цього, 25.06.2007 р. між сторонами також було укладено додатковий договір №1 до кредитного договору № 10/99К-06 від 31.10.2006 р. у п.1 якого передбачено умови, строк та розмір погашення кредиту.

Згідно такого графіку, позичальник зобов'язаний щомісячно з серпня 2008 р. по вересень 2009 р. включно, вносити плату у розмірі 5 845,05 грн. а у останній місяць погашення кредиту, тобто до 30.10.2009 р. внести остаточну суму 151 587,28 грн.

Відповідно до уточненого розрахунку пені від 06.09.2012 р., поданого позивачем суду першої інстанції та прийнятого ним як заяву про зменшення позовних вимог (т.1 а.с. 67), заявлено до стягнення 21 341,38 грн. пені за прострочення виконання зобов'язань.

У такому розрахунку позивачем визначено період нарахування пені саме на суму основного тіла кредиту з 01.01.2009 р. по 01.05.2010 р.; нарахування пені проведено окремо по кожному щомісячному несплаченому відповідачем платежу у розмірі 5 845,05 грн. та по останньому несплаченому платежу у сумі 151 587,28 грн. з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 24%, 22% та 20,5 %, які діяли в періоди, за які нараховувалася пеня; нарахування пені по кожному несплаченому відповідачем щомісячному платежу, проведено за період 6-ти місяців, як визначено ч.6 ст. 232 ГК України.

27.02.2010 р. господарським судом Львівської області порушено провадження у справі №21/11 про банкрутство ТзОВ „Компанія „Лізинговий дім" з урахуванням особливостей, передбачених ст. 53 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

29.09.2011 р. Львівським апеляційним господарським судом винесено постанову, якою провадження у справі №21/11 припинено. Вказана постанова набрала законної сили з дня її прийняття.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.12.2011 р. постанову Львівського апеляційного господарського суду залишено без змін а касаційну скаргу без задоволення.

Зазначеним вище попереднім рішенням господарського суду Львівської області у даній справі, попередньою постановою Львівського апеляційного господарського суду та постановою Вищого господарського суду України визнано наявність заборгованості відповідача по несплаченому кредиту у сумі 206 230,96 грн., яка підтверджувалася тим же розрахунком, що і пеня (т.1 а.с. 67).

У відповідності із ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності із ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом першої інстанції вірно було встановлено, що відповідач повинен був погасити заборгованість за кредитним договором окремими щомісячними платежами з грудня 2008 р. по вересень 2009 р. включно у сумі 5 845,05 грн., а останній платіж у розмірі 151 587,28 грн. сплатити до 30.10.2009 р.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем подано заяву (т.1 а.с. 34) про застосування строку позовної давності, відповідно до якої просить відмовити в стягненні пені, враховуючи положення ч.6 ст.232 ГК України, ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ст.258 ЦК України.

Згідно із ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність в один рік, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а згідно п.2 ч.1 та ч.3 ст. 263 цього ж Кодексу, перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

У відповідності до ч.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство ТзОВ „Компанія „Лізинговий дім" введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, про що зазначено в ухвалі господарського суду.

Водночас, судом першої інстанції вірно зроблено посилання на абзац 2 ч. 4, ч.7 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно яких, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Враховуючи існування процедури банкрутства та введеного судом мораторію на задоволення вимог кредиторів, відбулося зупинення строку позовної давності а також припинилося нарахування пені в період з 27.02.2010 р. по 29.09.2011 р.

Тому, враховуючи зазначені вище обставини, зокрема: звернення позивача з позовом до суду саме 24.05.2012 р. (відмітка органу зв'язку на конверті в якому була відправлена позовна заява з додатками на адресу господарського суду Львівської області); зупинення перебігу строку позовної давності; заборону нарахування пені в період дії мораторію; шестимісячний строк нарахування пені; скорочений річний строк позовної давності щодо стягнення пені; дослідивши розрахунок пені позивача, судова колегія прийшла до наступного висновку.

Вірно зазначено судом першої інстанції та перераховано апеляційним судом, що строк позовної давності щодо стягнення пені до дати звернення позивача до суду по прострочених щомісячних платежах основної суми отриманого кредиту за грудень місяць 2008 р. та за несплачені платежі за січень - березень місяці включно 2009 р., сплив, що є підставою для відмови у позові.

Частково сплив строк позовної давності за несплачені платежі в квітні-липні місяцях включно 2009 р., а по несплачених платежах у серпні-жовтні включно 2009 р. частково нараховано пеню за період строк позовної давності хоча і не сплив, проте у період дії мораторію, нарахування якої у такий період заборонено законом.

Відтак, здійснивши перерахунок пені по вищезазначеним періодам, апеляційний суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача належить стягнути 11 772,62 грн. пені, а у стягненні стягнені 9 568,76 грн. такої належить відмовити, що аналогічно було встановлено і судом першої інстанції.

Таким чином, доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі щодо незастосування судом першої інстанції строку позовної давності до частини нарахованої до стягнення позивачем пені, не знайшли свого підтвердження.

Крім цього, під час прийняття постанови у даній справі апеляційним судом також враховується, що незважаючи на неодноразові вимоги суду, апелянтом так і не подано належного з урахуванням усіх вимог чинного законодавства розрахунку пені, який на його думку обґрунтовано підлягав би нарахуванню та стягненню.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що прийняте судом першої інстанції та оскаржуване відповідачем рішення, прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів,не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд:

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області 25.07.2013 р. у справі

№ 5015/2090/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 14.11.2013 р.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

Скрипчук О.С.