Постанова № 35236934, 31.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2013 року 11:34 № 826/10968/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., при секретері судового засідання ОСОБА_1, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_2доКиївської регіональної митниці, Київської міжрегіональної митниці Міндоходів,провизнання протиправним та скасування наказу Київської регіональної митниці від 26.06.2013 р. № 759-к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,за участю представників сторін:

позивач: ОСОБА_2

від позивача: ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності від 19.07.2013 № б/н;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: Шевченко Я.А., який діє на підставі довіреності від 22.08.2013 № 14.1/6-16/3670.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 31 жовтня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської регіональної митниці про визнання протиправним та скасування наказу Київської регіональної митниці від 26.06.2013 р. № 759-к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

Згідно уточнюючих позовних вимог, розглянутих у судовому засіданні 17.10.2013 р. у зв'язку з проведенням реорганізації Київської регіональної митниці, позовними вимогами є:

1. Визнання протиправним та скасування наказу Київської регіональної митниці від 26.06.2013 р. № 759-к «Про припинення перебування на державній службі» в частині перебування на державній службі в митних органах ОСОБА_2, заступника начальника оперативного відділу служби по боротьбі з контрабандою та порушення митних правил Київської регіональної митниці».

2. Поновлення позивача ОСОБА_2 на роботі в Київській міжрегіональній митниці Міндоходів на посаді рівнозначній тій, яку він займав до звільнення.

3. Стягнення з Київської міжрегіональної митниці Міндоходів середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 за період з 26.06.2013 р. по час поновлення на посаді в Київській міжрегіональній митниці Міндоходів.

4. Допущення до негайного виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі в Київській міжрегіональній митниці Міндоходів на посаді рівнозначній тій, яку він займав до звільнення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

5. Стягнення з Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на користь позивача моральної шкоди в сумі 10 000,00 гривень.

Позовні вимоги мотивовані незаконним припиненням перебування на державній службі позивача.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити їх в повному обсязі. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначили, що позивач особисто не отримував оскаржуваний наказ «Про припинення перебування на державній службі» і в повній мірі не знайомий з підставами для прийняття такого наказу.

В судовому засіданні 15.08.2013 р. судом було залучено до участі у справі другого відповідача Київську міжрегіональну митницю Міндоходів.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Заяв про розгляд справи без його участі або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Заперечень по суті позовних вимог не надано.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні. Представник відповідача 2 зазначив, що припинення перебування позивача на державній службі відбулося за порушення присяги державного службовця.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 працював в митних органах з 1995 року.

Наказом Київської регіональної митниці від 19.12.2012 р. № 1506-к ОСОБА_2 переведено на посаду заступника начальника оперативного відділу служби боротьби з контрабандою.

Листом (вих. № 14/6-15/7395) Київської регіональної митниці 07.07.2013 р. ОСОБА_2 повідомлено про те, що наказом Київської регіональної митниці від 26.06.2013 р. № 759-к «Про припинення перебування на державній службі» з 26.06.2013 р. позивачу припинено перебування на державній службі за порушення Присяги державного службовця відповідно до ч. 1 п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу».

Не погоджуючись з винесеною постановою позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 568 Митного кодексу України від 13.03.2012 р. N 4495-VI (надалі - МК України) служба в митних органах України є державною службою, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я, освітнім рівнем та віком громадян України, пов'язаній із створенням сприятливих умов для розвитку законної зовнішньоекономічної діяльності, забезпеченням безпеки суспільства та захистом митних інтересів України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 569 МК України посадовими особами митної служби України є працівники митних органів України, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності митної служби України і яким присвоєно спеціальні звання митної служби. Посадові особи митної служби України є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митної служби України визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (надалі - Закон №3723-XII) регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Згідно з преамбулою Дисциплінарного статуту митної служби України, затвердженого Законом України N 2805-IV від 06.09.2005 р. цей Статут визначає суть службової дисципліни, права та обов'язки посадових осіб митної служби України, яким присвоєно спеціальні звання, у тому числі керівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, щодо забезпечення та додержання дисципліни, а також види та порядок застосування заохочень і дисциплінарних стягнень. Регулювання правового становища державних службовців, що працюють у митних органах, здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про державну службу».

Зазначеними нормами законодавства прямо передбачено, що Закон України «Про державну службу» врегульовує правове становище посадових осіб митних органів, тобто додатково визначає їх права, обов'язки та відповідальність.

Так, за недотримання вимог Конституції та законів України, а також за несумлінне виконання своїх службових обов'язків державним службовцем Законом України «Про державну службу» передбачено відповідальність - припинення державної служби. При цьому припинення перебування на державній службі як підстава звільнення є спеціально обумовленим видом відповідальності, що передбачена законом.

Позивач є державним службовцем, і на виконання вимог статті 17 Закону України «Про державну службу» та статті 413 Митного кодексу України приймав присягу державного службовця.

Відповідно до статей 10 та 17 Закону України «Про державну службу» державні службовці зобов'язуються не тільки суворо дотримуватись вимог Конституції та законів України тощо, але і дотримуватись моральних принципів - високо нести звання державного службовця, сумлінно виконувати свої службові обов'язки.

Відповідно до Інформаційного Листа Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 р. N 753/11/13-10 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» розглядаючи спори щодо звільнення публічних службовців, суди мають враховувати, що під час вирішення спорів зазначеної категорії справ пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Тому, якщо у спеціальному законі не передбачено або прямо заборонено застосування норм трудового законодавства, то особа може бути звільнена виключно з підстав передбачених цими законами. В той же час, ряд спеціальних законів, зокрема Закон України «Про державну службу» передбачають можливість поширення на службові відносини трудового законодавства. У такому випадку підстави припинення служби діляться на загальні, передбачені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), та спеціальні, передбачені відповідними спеціальними законами України.

До загальних підстав звільнення державних службовців належать підстави, передбачені статтею 36 КЗпП: угода сторін; закінчення строку (підпункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимоги про їх припинення; призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; розірвання договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи керівника державного органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); переведення службовця, за його згодою, в інший державний орган, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; відмова службовця від переведення на роботу в іншу місцевість разом із державним органом, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; набрання законної сили вироком суду, яким службовця засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження цієї роботи; підстави, передбачені контрактом.

Спеціальні підстави припинення державної служби містяться у статті 30 Закону №3723-XII:

1) порушення умов реалізації права на державну службу;

2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог;

3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби;

4) відставка державних службовців, які займають посади першої або другої категорії;

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі;

6) відмова державного службовця від прийняття або порушення присяги;

7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів.

З огляду на викладене, суд вважає, що припинення державної служби на підставі пункту 6 частини 1 статті 30 Закону №3723-XII (порушення присяги) є крайнім заходом відповідальності державного службовця, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності і може бути застосований лише в тому випадку, якщо інші види дисциплінарних стягнень є не співмірними з вчиненим правопорушенням. Тому таке рішення повинно бути належним чином мотивованим.

Обов'язковість такого мотивування обумовлена тим, що застосування заходів дисциплінарного впливу до посадових осіб митної служби України чітко урегульовано розділом 4 Дисциплінарного статуту митної служби України, який визначає види дисциплінарних стягнень та порядок їх застосування, що має наслідком забезпечення належного захисту законних прав та інтересів працівників при вирішенні питань їх дисциплінарної відповідальності.

Статтею 28 Закону N 2805-IV визначено, що звільнення посадової особи митної служби може мати місце в разі: 1) порушення посадовою особою митної служби вимог законів та інших нормативно-правових актів України з питань митної справи, що призвело до заподіяння матеріальних збитків державі, територіальній громаді, юридичним чи фізичним особам; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо цієї особи; 3) одноразового грубого порушення, а саме: за вимагання або отримання подарунків, речей, валюти України, іноземної валюти у зв'язку з виконанням службових обов'язків як під час їх виконання, так і в позаслужбовий час; за підміну, крадіжку або умисне пошкодження предметів, що підлягають митному контролю; за затримання, вилучення та прийняття на зберігання предметів, валютних цінностей без оформлення в установленому законом порядку відповідних документів; за розголошення державної таємниці та конфіденційної інформації, що є власністю держави, юридичної або фізичної особи, іншої таємниці, охоронюваної законом, втрату або умисне пошкодження матеріальних носіїв секретної та конфіденційної інформації, а також передачу стороннім особам зброї та спеціальних засобів захисту, митного забезпечення; за брутальне або зневажливе ставлення під час виконання службових обов'язків до громадян, приниження їх честі та гідності; 4) перевищення службових обов'язків, а також здійснення повноважень, не передбачених законом; 5) сприяння проникненню або умисного невжиття заходів з метою недопущення несанкціонованого проникнення сторонніх осіб до зони митного контролю; 6) приховання посадовою особою митної служби фактів її судимості чи подання підроблених документів, необхідних для працевлаштування в митних органах; 7) систематичних порушень дисципліни посадовою особою митної служби; 8) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого посадову особу митної служби притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"; 9) у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі.

Судом встановлено, що припинення перебування позивача на державній службі здійснено з наступних підстав.

Так, згідно зі спільним наказом Київської регіональної митниці та Київської міжрегіональної митниці Міндоходів від 12.06.2013 р. № 306/46 «Про проведення тематичної перевірки» проведено перевірку рівня організації роботи підрозділів служби боротьби з контрабандою та порушенням митних правил Київської регіональної митниці, а також стану дотримання посадовими особами законодавства при виконанні своїх службових обов'язків.

У ході перевірки встановлено систематичні порушення законодавства та нормативних документів посадовими особами підрозділів служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, спричинення негативних наслідків для іміджу митниці, незабезпечення розроблення відповідних своєчасних змін до положень про підрозділи Служби та порядків взаємодії з підрозділами митного оформлення, незабезпечення подолання Службою сімдесяти відсоткового показника питомої ваги протоколів про порушення митних правил по митниці, що на думку відповідача 1, свідчить, про відсутність належної організації роботи з боку, зокрема заступника начальника оперативного відділу ОСОБА_2

Отже, в ході проведення тематичної перевірки відповідачем 1 зроблено висновок про неналежне виконання ОСОБА_2 Посадової інструкції заступника начальника оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Київської регіональної митниці.

Відповідно до ст. 31 Закону N 2805-IV застосуванню дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення передує обов'язкове службове розслідування.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Інструкції про порядок організації та проведення службового розслідування і службової перевірки в митній службі України, затвердженої Наказом Державної митної служби України N 918 від 13.08.2010 року (надалі - Інструкція № 918), службове розслідування - це комплекс заходів, що здійснюються в межах компетенції відповідно до цієї Інструкції з метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин вчинення посадовою особою дисциплінарного або іншого правопорушення, пов'язаного із здійсненням службової діяльності, виявлення причин і умов, що сприяли його вчиненню, встановлення наявності (відсутності) вини, її ступеня, а також установлення інших подій, обставин, що потребують з'ясування під час проведення таких заходів (п. 1.2 Інструкції № 918).

Суб'єкт службового розслідування має право отримувати інформацію про підстави проведення службового розслідування, брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі робити заяви, подавати документи, вимагати додаткового вивчення пояснень, проведення опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час службового розслідування, повинен бути ознайомлений з результатами розслідування (п. 5.13 Інструкції).

Відповідно до п. 6.3, п. 6.4 Інструкції № 918 перед поданням акта службового розслідування на розгляд Голові Держмитслужби або посадовій особі, яка виконує його обов'язки, з актом під підпис ознайомлюються суб'єкт службового розслідування та керівник митного органу, в якому він працює. У разі призначення службового розслідування керівником митного органу або посадовою особою, яка виконує його обов'язки, з актом під підпис ознайомлюються суб'єкт службового розслідування та керівник підрозділу, у якому він працює.

Про дату і місце ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи повідомляються за день до його проведення. Процедура ознайомлення проводиться комісією або одним із її членів.

Особи, зазначені у пункті 6.3 цього розділу, під час ознайомлення з актом службового розслідування можуть висловити свої зауваження, про що власноручно роблять відповідний запис в акті службового розслідування. Зауваження викладаються ними в письмовій формі на ім'я керівника, який призначив розслідування, та додаються до матеріалів службового розслідування.

Отже, передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного із здійсненням службової діяльності, з підстав припинення державної служби за порушення Присяги мають бути встановлені внаслідок ретельного службового розслідування, яке регулюється Інструкцією № 918. Разом з тим наслідком припинення державної служби за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призвели до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

На думку відповідача 2 проведення тематичної перевірки і є службовим розслідуванням. Однак ані відповідачем 1, ані відповідачем 2 не надано суду пояснень на підставі чого проводилась зазначена тематична перевірка.

Вимоги до складання акту розслідування визначені в Додатку 4 до Інструкції про порядок організації та проведення службового розслідування і службової перевірки в митній службі України.

Проаналізувавши акт тематичної перевірки, суд вважає за необхідне зазначити, що зі змісту останнього не вбачається, що було виявлено причини та умови, що сприяли вчиненню позивачем зазначених в акті правопорушень, не встановлено вину останнього, її ступінь, а також інші події та обставини, що мають бути з'ясовані під час проведення таких заходів. Крім того, відповідачами не надано жодних доказів про повідомлення позивача про проведення даної перевірки та про ознайомлення останнього з її результатами.

Беручи до уваги викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що акт тематичної перевірки не може бути актом розслідування в розумінні положень Інструкції № 918, а тому не може бути підставою для прийняття рішення щодо припинення державної служби.

Крім того на час прийняття відповідачем 1 оскаржуваного наказу, позивач знаходився на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності № 808616 від 26.06.2013 р.

Дослідивши фактичні обставини справи у їх сукупності з урахуванням норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що службового розслідування відповідачами проведено не було.

Крім того, суду не надано доказів негативних наслідків для іміджу органів митниці у зв'язку з виявленими порушеннями з боку позивача.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки є можливість кваліфікувати дії позивача, як дисциплінарне правопорушення, керівник митного органу не має права кваліфікувати їх як порушення Присяги, так як це призведе до істотного обмеження юридичних гарантій прав особи від незаконного звільнення, яке закріплено статтею 43 Конституції України. Отже, відповідач 1 не має права замість застосування дисциплінарного стягнення припиняти державну службу за порушення присяги.

Даний висновок судом зроблений також з огляду на те, що відповідно до матеріалів особистої справи, позивач має позитивні характеристики та не мав на час прийнятого про звільнення рішення не знятих дисциплінарних стягнень.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що припинення державної служби позивачем було проведено незаконно, оскільки при винесенні Київською регіональною митницею оскаржуваного наказу «Про припинення перебування на державній службі» від 26.06.2013 р. № 759-к було порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення, з огляду на те, що службове розслідування з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку проведено не було, зокрема тематична перевірка проводилась за відсутності позивача та доказів, які б підтверджували скоєння позивачем проступку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призвели до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Разом з тим, в ході судового розгляду встановлено, що в Київській регіональній митниці протягом 2013 року відбувались зміни в організаційній структурі.

Указом Президента України від 18 березня 2013 р. № 141/2013 затверджено Положення про Міністерство доходів і зборів України. Міністерство доходів і зборів України є правонаступником Державної податкової служби України та Державної митної служби України, що реорганізується.

Міністерство доходів і зборів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 р. № 229 постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства доходів і зборів; реорганізувати шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби; визначено територіальні органи Міністерства доходів і зборів правонаступниками територіальних органів Державної митної служби, що реорганізуються згідно з п.2 цією постанови.

Станом на 20.08.2013 р. процедура реорганізації відповідача завершена, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Таким чином Київська регіональна митниця припинила свою діяльність шляхом реорганізації в Київську міжрегіональну митницю Міндоходів.

В судому засіданні встановлено, що штатний розпис від 17.05.2013 р. № 01, затверджений новоутвореною юридичною особою Київською міжрегіональною митницею Міндоходів. Ознайомившись із переліком затверджених посад відповідного структурного підрозділу, суд дійшов висновку, що поновити ОСОБА_2 на роботі в Київській міжрегіональній митниці Міндоходів на посаді рівнозначній тій, яку він займав до звільнення неможливо, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Натомість ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до роз'яснень п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках -правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати ОСОБА_2 звільненим за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з Київської міжрегіональної митниці Міндоходів з 31 жовтня 2013 року - з дня постановлення судового рішення.

Відповідно до роз'яснень п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата провадиться стосовно до правил ч. 2 ст. 235 КЗпП України про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові.

Враховуючи, що суд визнав неправомірним наказ Київської регіональної митниці від 26.06.2013 р. № 759-к «Про припинення перебування на державній службі» з 26.06.2013 р. ОСОБА_2, то позовні вимоги останнього в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню, а саме: за період з 26 червня 2013 р. по 31 жовтня 2013 року (по день винесення судом рішення у справі).

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Пунктом 2.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, встановлено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до п. 2.4 зазначеної Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

З пояснень позивача вбачається, що трудову книжку він не отримував, на час розгляду даної справи, остання знаходиться у відділі кадрів відповідача 2.

Оскільки, судом визнано позивача звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, то суд вважає за необхідне вийти, в порядку ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України за межі позовних вимог, та зобов'язати Київську міжрегіональну митницю Міндоходів внести відповідні записи у трудову книжку ОСОБА_2

Щодо позовних вимог в частині відшкодування завданої моральної шкоди 10 000,00 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті ч. 1-3 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не доведена вина та протиправна поведінка Відповідачів, позивач не зазначив у зв'язку з яким порушеним правом він вимагає моральну шкоду, а відтак, суд не може простежити причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідачів та завданою моральною шкодою.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей і т.д.

Отже, в діях відповідачів -1, -2 відсутній склад правопорушення, який є підставою для стягнення завданої моральної шкоди позивачу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Однак зазначений розмір моральної шкоди, а саме 10 000,00 гривень не підтверджується доказами глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування.

Таким чином суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а відтак відмовляє в їх задоволенні.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Нормами частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Дослідивши фактичні обставини справи у їх сукупності з урахуванням положень чинного законодавства, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в даній справі підлягають задоволенню частково.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69 - 71, 94, 160-163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов ОСОБА_2 до Київської регіональної митниці, Київської міжрегіональної митниці Міндоходів задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Київської регіональної митниці від 26.06.2013 р. № 759-к «Про припинення перебування на державній службі» в частині припинення перебування на державній службі в митних органах України ОСОБА_2, заступника начальника оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушення митних правил Київської регіональної митниці.

3. Визнати ОСОБА_2 звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 31 жовтня 2013 р.

4. Зобов'язати Київську міжрегіональну митницю Міндоходів внести відповідні записи у трудову книжку ОСОБА_2.

5. Стягнути з Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (03680, м. Київ, б-р І.Лепсе, 8а, код ЄДРПОУ 38716451) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.06.2013 по 31.10.2013.

6. В іншій частині позовних вимог відмовити.

7. Допустити до негайного виконання постанову в частині стягнення на користь ОСОБА_2 заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук

Повний текст постанови виготовлено 05.11.2013 р.