Постанова № 35236929, 05.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 листопада 2013 року 11:50 № 826/11828/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Самаренко Х.С, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач»до Міністерства доходів і зборів України Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податківпро скасування та визнання протиправними: податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000774210; податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000784210; податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000764210; податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000794210; податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000814210; податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000754210, за участю представників сторін:

від позивача: Лесько Н.О. (довіреність від 26.12.2012 р. № ЦХП -20/6092);

від позивача: Данилова К.А. (довіреність від 26.12.2012 р. № ЦХП -20/6100);

від відповідача: Мороз О.Г. (довіреність від 12.06.2013 р. № 135/9/10-130).

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 05 листопада 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства доходів і зборів України Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків про скасування та визнання протиправними: податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000774210; податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000784210; податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000764210; податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000794210; податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000814210; податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000754210.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників на підставі хибних висновків акту перевірки від 29.05.2013 р. № 614/42-10/19014832 прийнято податкові повідомлення - рішення:

- від 14.06.2013 р. № 0000754210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за збір за спеціальне використання води;

- від 14.06.2013 р. № 0000764210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за збір за забруднення навколишнього природного середовища;

- від 14.06.2013 р. № 0000774210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток;

- від 14.06.2013 р. № 0000784210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість;

- від 14.06.2013 р. № 0000794210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання у вигляді штрафних санкцій;

- від 14.06.2013 р. № 0000814210, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на доходи найманих працівників.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити їх в повному обсязі з огляду на наступне. ДП «Укрзалізничпостач» вважає висновки, викладені в Акті перевірки, необґрунтованими і незаконними, відповідно прийняті на підставі даного Акту податкові повідомлення-рішення є такими, що суперечать чинному законодавству та підлягають скасуванню. Так, в Акті перевірки відповідачем необґрунтовано, яким чином укладені позивачем договори поставки суперечать ч. 1 ст. 203 ЦК України. Разом з тим, представники зазначили, що відсутність основних фондів, технічного персоналу, складських приміщень, транспортних засобів не є підставою як для недійсності правочину, так і припинення діяльності підприємства в розумінні ст. 59 ЦК України. На момент укладення договору з ТОВ «Моховате» державну реєстрацію останнього не було скасовано, а свідоцтво платника податку на додану вартість не було анульовано. Позивачем надано всі необхідні документи на підтвердження подальшої реалізації та передачі товарів. В Акті відсутні документи, які б свідчили про ненадходження вантажу (товарів, продукції) та обґрунтовують суму вказану в Акті, зокрема в Акті не існує посилання на кінцевого вантажоодержувача. Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. При цьому порушень правил ведення податкового обліку саме позивача у відносинах з ТОВ «Моховате» в Акті не визначено. Позивачем було здійснено всі заходи щодо перевірки статусу контрагентів, повноважень їх посадових осіб.

Крім того, помилковим є висновок Окружної ДПС - Центрального офісу з обслуговування ВПП ДПС про безпідставне віднесення до складу валових витрат, понесених у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) у фізичної особи-підприємця, що сплачує єдиний податок, а саме операції лізингу/оренди та компенсації послуг з електро - та водопостачання.

Разом з тим, в період укладення договорів позивачем з ТОВ «Моховате» свідоцтво платника ПДВ було чинним, тому всі податкові накладні виписані ТОВ «Моховате» в цей період є чинними. На підтвердження валових витрат та податкового кредиту позивачем було надано всі необхідні первинні документи.

Представник відповідача в судовому засіданні не погодився з аргументами, викладеними в позовній заяві та заперечив проти останніх. На спростування заявлених позовних вимог зазначив, що перевіркою встановлено факти, які свідчать про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Моховате» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами податкового законодавства. Таким чином, позивачем були відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з ТОВ «Моховате» без реального настання правових наслідків, з метою несплати податків та заниження об'єкту оподаткування. Крім того встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом угоди є нікчемними, оскільки вони порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою приховування податків. Позивачем документально не підтверджено мету здійснення витрат у своїй господарській діяльності.

За результатами аналізу бази даних «Системи автоматизованого співставлення даних податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлені розбіжності між податковим кредитом ДП «Укрзалізничпостач» та податковими зобов'язаннями контрагентів-постачальників. Взаємовідносини по господарським операціям між ДП «Укрзалізничпостач» та підприємством-постачальником, в результаті виконання нікчемних угод, залишаються не підтвердженими відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких, передбачені правилами ведення податкового обліку, а отже податкові накладні, що виписані ТОВ «Моховате» не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, що підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту. Отже, позивач неправомірно формував регістри бухгалтерського обліку та податкову звітність по взаємовідносинам з ТОВ «Моховате».

Крім того встановлено порушення щодо оподаткування сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк, операцій з продажу та обміну об'єктів нерухомого майна - встановлено заниження позивачем задекларованих показників податкових зобов'язань по збору за спеціальне використання води, заниження сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів за перевіряємий період. Також позивачем не дотримано вимог Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Окружною державною податковою службою - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2011 р.

Перевіркою встановлено порушення ДП «Укрзалізничпостач»:

1. абз .4 п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 138.10.2. п. 138.10 ст. 138, пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140, пп. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2011 р. на загальну суму 2 288 590,00 грн., в тому числі:

- за 3 квартали 2010 р. в сумі 2 067 828,00 грн.

- за 2010 р. в сумі 2 221 994,00 грн.

- за 2 квартал 2011 р. в сумі 30 273,00 грн.

- за 2-3 квартали 2011 р. в сумі 66 597,00 грн. (або поквартально:3 квартал 2010 р. - 2 067 828,00 грн., 4 квартал 2010 р. -154 166,00 грн., 2 квартал 2011 р. - 30 273,00 грн., 3 квартал 2011 р. - 36 324,00 грн.).

2. Пп. 153.3.2 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України, в результаті чого не нараховано авансовий внесок із податку на прибуток за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2011 р. на загальну суму 9 739,00 грн., в тому числі:

- за 2 квартал 2011 р. в сумі 4 909,00 грн.

- за 2-3 квартали 2011 р. в сумі 9 739,00 грн. (або поквартально: 2 квартали 2011 р. - 4 909,00 грн., з квартал 2011 р. - 4 830,00 грн.).

Пп. 7.2.3, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2011 р. у сумі 1 777 499,00 грн., у тому числі: за

- за серпень 2010 р. в сумі 911 944,00 грн.;

- за вересень 2010 р. в сумі 742 222, 00 грн.

- за жовтень 2010 р. в сумі 123 333, 00 грн.

2. п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 135.1, п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові доходи за період з 01.07.2010 р. по 31.03.2011 р. у розмірі 121 646 991,00 грн., в тому числі по періодам: 3 квартал 2010 р. - 22 821 624,00 грн., 4 квартал 2010 р. - 35 283 191,00 грн., 1 квартал 2011 р. - 63 542 176,00 грн. та доходи, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування за період з 01.04.2011 р. по 30.09.2011 р. у розмірі 133 354 248,00 грн., в тому числі по періодам: 2 квартал 2011 р. - 100 501 035,00 грн., 3 квартал 2011 р. - 32 853 213,00 грн.

3. П. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати за період з 01.07.2011 р. по 31.03.2011 р. у розмірі 120 411 054,00 грн., в тому числі по періодам: 3 квартал 2010 р. - 25 325 285,00 грн., 4 квартал 2010 р. - 31 735 409,00 грн., 1 квартал 2011 р. - 63 350 360,00 грн.

Пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2011 р. всього на суму 51 000 248,00 грн., в тому числі:

- за липень 2010 р. в сумі 755 205,00 грн.

- за серпень 2010 р. в сумі 671 197,00 грн.

- за вересень 2010 р. в сумі 3 137 923,00 грн.

- за жовтень 2010 р. в сумі 3 760 458,00 грн.

- за листопад 2010 р. в сумі 427 977,00 грн.

- за грудень 2010 р. в сумі 2 868 203,00 грн.

- за січень 2011 р. в сумі 82 446,00 грн.

- за лютий 2011 р. в сумі 4 570 836,00 грн.

- за березень 2011 р. в сумі 8 055 153,00 грн.

- за квітень 2011 р. в сумі 8 649 827,00 грн.

- за травень 2011 р. в сумі 7 851 826,00 грн.

- за червень 2011 р. в сумі 3 598 554,00 грн.

- за липень 2011 р. в сумі 4 147 529,00 грн.

- за серпень 2011 р. в сумі 1 551 783,00 грн.

- за вересень 2011 р. в сумі 871 331,00 грн.

пп. 7.2.3, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2011 р., всього у сумі 43 329 380,00 грн., в тому числі по періодам:

- за липень 2010 р. в сумі 749 955,00 грн.

- за серпень 2010 р. в сумі 666 531,00 грн.

- за вересень 2010 р. в сумі 3 660 151,00 грн.

- за жовтень 2010 р. в сумі 3 411 542,00 грн.

- за листопад 2010 р. в сумі 81 619,00 грн.

- за грудень 2010 р. в сумі 2 854 785,00 грн.

- за лютий 2011 р. в сумі 1 972 986,00 грн.

- за березень 2011 р. в сумі 6 366 644,00 грн.

- за квітень 2011 р. в сумі 9 513 405,00 грн.

- за травень 2011 р. в сумі 4 260 168,00 грн.

- за червень 2011 р. в сумі 4 449 798,00 грн.

- за липень 2011 р. в сумі 3 476 980,00 грн.

- за серпень 2011 р. в сумі 1 096 593,00 грн.

- за вересень 2011 р. в сумі 765 224,00 грн.

4. пп. 4.2.9, пп. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4, п. 9.10 ст. 9, п. 3.4 ст. 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. 164.2.11 п. 164.2 ст. 164, п . 170.9 ст. 170, п. 164.5 ст. 164 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки щодо правильного утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету за період, що перевірявся на суму - 395,01 грн.

5. п. 323.1 ст. 323 Розділу Податкового кодексу України занижено податкові зобов'язання по збору за спеціальне використання води за період з 01.01.2011 р. по 30.09.2011 р. в сумі 886,27 грн., в тому числі І квартал 2011 р.- 348,87 грн., ІІ квартал 2011 р. - 279, 64 грн., ІІ квартал 2011 р. - 257,76 грн.

6. п. 2, п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору», встановлено заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р. в розмірі 128 790,00 грн., в т.ч. ІV квартал 2010 р. - 128 790,00 грн.

7. абз. 1, абз. 5 п. 2.11 гл. 2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12. 2004 р. № 637 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за № 40/10320 щодо проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на загальну суму 2239,34 грн.

8. п. 9 ст. Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» щодо не забезпечення зберігання Z-звіту № 0194 за 10.01.2011 р. в книзі обліку розрахункових операцій № 265801127р/1.

За результатами проведення перевірки Окружною державною податковою службою - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків ДПС складено акт від 29.05.2013 р. № 614/42-10/19014832 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 14.06.2013 р. № 0000754210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем: збір за спеціальне використання води на загальну суму 951,71 грн., в тому числі за основним платежем - 886,27 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 65,44 грн.;

- від 14.06.2013 р. № 0000764210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем: збір за забруднення навколишнього природного середовища на загальну суму 160 987,50 грн., в тому числі за основним платежем - 128 790,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 32 197,50 грн.;

- від 14.06.2013 р. № 0000774210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 2 853 829,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2 298 330,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 555 499,00 грн.;

- від 14.06.2013 р. № 0000784210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 2 221 874,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 777 499,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 444 375,00 грн.;

- від 14.06.2013 р. № 0000794210, яким до позивача застосовано штрафні санкції на загальну суму 2 239,34 грн. на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Гл.4 розділу ІІ Податкового кодексу України та, згідно з абз.6 ст.1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»;

- від 14.06.2013 р. № 0000814210, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на доходи найманих працівників на загальну суму 472,94 грн., в тому числі за основним платежем - 395,01 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 77,93 грн.

За наслідками подання заперечення на акт перевірки, Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України прийнято рішення від 13.06.2013 р. № 858/10/42-158, яким висновки акту від 29.05.2013 р. № 614/42-10/19014832 планової документальної виїзної перевірки ДП «Укрзалізничпостач» визнано такими, що відповідають чинному законодавству.

Позивачем в порядку адміністративного оскарження подано до Міжрегіонального головного управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України скаргу від 26.06.2013 р. № ЦХП -20/4147 на оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Станом на день розгляду даної справи в суді, рішення про розгляд скарги відповідачем не прийнято.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями: від 14.06.2013 р. № 0000774210; від 14.06.2013 р. № 0000784210; від 14.06.2013 р. № 0000764210; від 14.06.2013 р. № 0000794210; від 14.06.2013 р. № 0000814210; від 14.06.2013 р. № 0000754210, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про їх скасування.

Вирішуючи питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, суд виходить з наступного.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та формування позивачем спірних сум податкового кредиту), яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Так, відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Вищенаведені правові норми узгоджуються з положеннями Податкового кодексу України, чинного станом на день розгляду справи в суді.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 185 Податкового кодексу України визначено перелік операцій, що є об'єктами оподаткування ПДВ. Зазначені операції поділяються на п'ять груп, визначених в статті.

Суд звертає увагу, що об'єктом оподаткування податком (тим, з чим згідно ст. 22 Податкового кодексу України законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку) є саме операції, а не товари, роботи чи послуги. При цьому, перелік операцій, що є об'єктами оподаткування податком не є вичерпним, а операція вважається об'єктом оподаткування у випадку, якщо вона навіть і не вказана як така в тексті кодексу, однак відповідає тим обов'язковим ознакам, що містяться в ньому.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено перелік операцій платників податків, які є об'єктом оподаткування з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Судом встановлено, що Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України і підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України.

ДП «Укрзалізничпостач» зареєстровано Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією. Підприємство створене з метою забезпечення залізниць, інших організацій та підприємств залізничного транспорту України матеріально-технічними ресурсами та отримання прибутку.

Основними видами діяльності, згідно статуту, є: забезпечення для власних потреб залізниць, інших підприємств і організацій залізничного транспорту України матеріалами, обладнанням, запасними частинами, машинами, механізмами, автотранспортними засобами, спецодягом, спецвзуттям, форменим одягом та іншими матеріальними ресурсами. Укладення договорів, контрактів, угод на придбання та/або постачання підприємством матеріалів, запасних частин, обладнання, приладів, інструментів і інших виробів, забезпечення своєчасної реалізації матеріально-технічних ресурсів, здійснення зв'язків та укладення договорів з юридичними та фізичними особами з питань придбання та реалізації матеріальних ресурсів. Організація та здійснення центральних заготівель матеріалів, запасних частин і інших ресурсів з метою задоволення потреб галузі в матеріально-технічних ресурсах.

З матеріалів справи вбачається, що ДП «Укрзалізничпостач» у серпні-жовтні 2010 р. мав фінансово - господарські взаємовідносини з ТОВ «Моховате».

Відповідно журналу реєстрації господарських операцій за період з 12.07.2010 р. по 13.08.2013 р. між позивачем та ТОВ «Моховате» проведено господарських операцій на загальну суму 5 430 000,00 грн.

Відповідно до журналу реєстрації господарських операцій за період з 15.07.2010 р. по 13.08.2013 р. між позивачем та ТОВ «Моховате» проведено господарських операцій на загальну суму № 244 999,99 грн.

Відповідно до журналу реєстрації господарських операцій за період з 03.08.2010 р. по 13.08.2013 р. між позивачем та ТОВ «Моховате» проведено господарських операцій на загальну суму 739 999,00 грн.

Між ДП «Укрзалізничпостач» (надалі - Замовник), (що діє на підставі довіреності № ЦХП-18/1045 від 21.06.2010 в інтересах залізниць України, згідно договорів - доручень: № ЦХП -11010 від 02.06.2010 р. ДП «Донецька залізниця», № ЦХП -60810 від 29.04.2010 р. ДТГО «Львівська залізниця», № ЦХП -50810 від 27.04.2010 р. ДП «Одеська залізниця», № ЦХП - 21010 від 22.04.2010 р. ДП «Придніпровська залізниця», № ЦХП -31010 від 14.04.2010 р. СТГО «Південна залізниця», № ЦХП -41010 від 01.06.2010 р. ДТГО «Південно-Західна залізниця»), та ТОВ «Моховате» (надалі - Постачальник) укладено договір Поставки № ЦХП- 06-02610-01 від 12.07.2010 р., відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а Замовник прийняти та оплати продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені в цьому договорі. Найменування продукції: автомобілі спеціалізовані аварійні майстерні, виробником якої є ВАТ «Спецбудмонтаж - 503», м. Бровари, Київська область, Україна.

Відповідно до п. 2.6 Договору вхідний контроль продукції проводиться кінцевим одержувачем - структурним підрозділом залізниці, згідно з вимогами ГОСТ 24297-87.

Відповідно до п. 3.1 договору продукція відвантажується в упаковці, що відповідає характеру продукції, яка поставляється. Упакування повинно відповідати встановленим у країні виробника нормам і стандартам, яке забезпечує збереження вантажу при транспортуванні до місця призначення та розвантаження транспортного засобу.

Відповідно до п. 4.1 договору ціна визначається даним договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення сплачено до….) пункт призначення - згідно рознарядки Замовника. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у Специфікації до договору. Ціна продукції, узгоджена у Специфікації до даного договору включає: вартість продукції, післяпродажне обслуговування, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до п. 5.1 постачальник здійснює поставку продукції автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення сплачено до …) пункт призначення - згідно рознарядки замовника.

Відповідно до п. 5.3 договору датою поставки продукції вважається дата підпису акту прийму-передачі продукції, який підписується представниками Вантажоодержувача, Постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці Вантажоодержувача, оригінал якого надається Замовнику.

Відповідно до п. 5.4 договору після готовності продукції до відвантаження, Постачальник направляє Замовнику факсом копії наступних документів: - рахунок-фактуру, податкову накладну, акт прийому - передачі, документи, що підтверджують якість продукції.

Господарським судом м. Києва розглянуто справу № 13/254 за позовом ДП «Укрзалізничпостач» до ТОВ «Моховате», за результатами розгляду якої винесено рішення від 13.09.2011 р., яким встановлено, що сторонами укладено договір поставки № ЦХП - 06-02810-01 від 15.07.2010 р., при виконанні договору поставки № ЦХП - 06-02810-01 від 15.07.2010 р. ТОВ «Моховате продукцію було поставлено частково на суму 324 499,99 грн., а щодо іншої частини продукції допущено прострочення поставки, і як наслідок з ТОВ «Моховате» стягнуто штрафні санкції.

Отже, зазначеним судовим рішенням Господарський суд дослідив укладений між сторонами правочин на відповідність чинному законодавству та встановив факт поставки продукції.

Разом з тим, Господарським судом м. Києва у справі № 910/795/13 розглянуто справу за позовом ДП «Укрзалізничпостач» до ТОВ «Моховате». Судом встановлено, що ТОВ «Моховате» виконало свої зобов'язання за договором поставки № ЦХП - 0602610-01 від 12.07.2010 р. та поставив кінцевим вантажоодержувачам автомобілі спеціалізовані, тобто зобов'язання відповідача по відношенню до позивача є виконані належним чином, а тому є припиненими.

Однак, суд не може прийняти вищенаведені судові рішення як належні докази у справі, оскільки докази, що підтверджують набрання законної сили останніми суду не надано.

Разом з ти суд враховує, що листом від 07.06.2013 р. № 07/2/5-19245-13 Генеральна прокуратура України повідомила, що матеріали вказаної справи розглянуто та встановлено, що підстав для вжиття заходів прокурорського реагування немає.

Натомість позивачем на підтвердження товарності господарських операцій з ТОВ «Моховате» надано суду належним чином оформлені сповіщення на оплату (№ 11740 від 15.09.2010, № 11743 від 15.09.2010, № 10220 від 22.08.2010, № 8030 від 02.08.2010, № 11243 від 07.09.2010, № 11274 від 07.09.2010, № 13759 від 18.10.2010, № 9690 від 13.08.2010), які підписані Замовником, Вантажоодержувачем, водночас дані сповіщення містять відмітку про акцепт відповідною колійно - машинною станцією, згідно місця слідування продукції.

Рух активів підтверджується рахунками на оплату (рахунками-фактурами) № 12 від 07.09.2010 р., № 13 від 07.09.2010 р. , ЦХПО10-175 від 07.09.2010 р., № 14 від 15.09.2010 р., № 15 від 15.09.2010 р., № 9 від 02.08.2010 р., № 10 від 13.08.2010 р., № 11 від 22.08.2010 р. та реєстром платіжних документів від 21.08.2013 р. за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, з 12.07.2010 по 31.12.2010, з 12.07.2010 по 15.07.2012 виданими ПАТ «Акціонерний банк «Експрес-банк».

На підтвердження здійснення оплати за надані послуги позивачем надано платіжні доручення: № 11-344 від 11.01.2011 р., № 11-346 від 11.01.2011 р., № 11-442 від 12.01.2011 р., № 11-526 від 13.01.2011 р., № 11-625 від 14.01.2011 р., № 11-870 від 18.01.2011 р., № 11-949 від 19.01.2011 р., № 11-1063 від 20.01.2011 р., № 11-1278 від 21.01.2011 р., № 11-1355 від 24.01.2011 р., № 11-1868 від 31.01.2011 р., № 10-16034 від 18.08.2010 р., № 10-16267 від 19.08.2010 р., № 10-16430 від 20.08.2010 р., № 10-16693 від 25.08.2010 р., № 10-16800 від 26.08.2010 р., № 10-17096 від 30.08.2010 р., № 10-17301 від 01.09.2010 р., № 10-17955 від 09.09.2010 р., № 10-18025 від 10.09.2010 р., № 10-18429 від 15.09.2010 р., № 10-18862 від 21.09.2010 р., № 10-18947 від 22.09.2010 р., № 10-19204 від 24.09.2010 р., № 10-19468 від 28.09.2010 р., № 10-19824 від 30.09.2010 р., № 10-20050 від 01.10.2010 р., № 10-20207 від 04.10.2010 р., № 10-20329 від 05.10.2010 р., № 10-20941 від 12.10.2010 р., №10-20997 від 13.10.2010 р., № 10-21116 від 14.10.2010 р., № 10-22554 від 27.10.2010 р., № 10-22724 від 28.10.2010 р., № 10-24836 від 23.11.2010 р., № 10-26185 від 07.12.2010 р., № 10-26364 від 08.12.2010 р., № 10-26611 від 09.12.2010 р., № 10-27218 від 15.12.2010 р., № 10-27289 від 16.12.2010 р.

Актами приймання-передачі продукції підтверджується виконання зобов'язань за договором. Так, сторонами підписано наступні акти: акт № 3 від 07.09.2010 р. Вантажоодержувач - Лозівська дистанційна колія (ПЧ-4), м. Лозова, акт № 4 від 07.09.2010 р. Вантажоодержувач - відокремлений структурний підрозділ КМС № 237, м. П'ятихатки, акт № 5 від 15.09.2010 р. Вантажоодержувач - Слов'янська дистанція колії (ПЧ-22) Донецьк область, м. Слов'янськ, акт № 6 від 15.09.2010 р. Вантажоодержувач - Дистанція колії Одеса-Сортувальна Одеської залізниці, м. Одеса, акт № 3 від 02.08.2010 р. Вантажоодержувач - Колійна машинна станція № 276, м. Хмельницький, акт № 1 від 13.08.2010 р. Вантажоодержувач - Колійна машинна станція № 120, м. Козятин, акт № 2 від 22.08.2010 р. Вантажоодержувач - Мостобудівельний поїзд № 61, м. Львів. Акти приймання-передачі підписані Замовником, Постачальником та Вантажоодержувачем.

Про факт передачі продукції свідчить виписані видаткові накладні: № 12 від 07.09.2010 р., № 13 від 07.09.2010 р., № 14 від 15.09.2010 р., № 15 від 15.09.2010 р., № 9 від 02.08.2010 р., № 10 від 13.08.2010 р., № 11 від 22.08.2010 р.

Відповідно до акту перевірки, податкові зобов'язання відображено в наступних податкових накладних: № 10 від 13.08.2010 р., № 11 від 22.08.2010 р., № 12 від 07.09.2010 р., № 13 від 07.09.2010 р., № 14 від 15.09.2010 р., № 15 від 15.09.2010 р.

Крім того сторонами підписано Специфікацію № 1 до договору поставки № ЦХП-06-02610-01 від 12.07.2010 р. на суму 6 699 999,96 грн. з ПДВ 20%, Специфікацію № 2 до договору поставки № ЦХП-06-02610-01 від 12.07.2010 р. на суму 6 679 999,94 грн. з ПДВ 20% (згідно укладеної додаткової угоди № 1 від 12.07.2010 р.)

Також між ДП «Укрзалізничпостач» (надалі - Замовник) та ТОВ «Моховате» (надалі - Постачальник) укладено договір поставки № ЦХП -06-02810-01 від 15.07.2010 р., відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а Замовник прийняти та оплатити Продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. До договору укладено Специфікацію № 1 на суму 6 500 000,02 з ПДВ 20%.

Отже, проаналізувавши первинну документацію позивача, суд дійшов висновку, що вона складена у відповідності до вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та інших нормативно-правових актів.

При цьому суд звертає увагу, що на момент підписання зазначених договорів та первинної документації сторони мали статус платників податку на додану вартість.

Також суд зазначає, що всі укладені договори із вказаними контрагентами містять наступну умову: Приймання продукції по кількості та якості проводяться вантажоодержувачем відповідно до Інструкції №П6 від 15.06.1965 р. «О порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по колличеству».

Оскільки, ДП «Укрзалізничпостач» не є споживачем продукції, а закуповує її з метою забезпечення залізниць матеріально-технічними ресурсами, що відповідає статутним цілям підприємства, товари (продукцію) в подальшому реалізовано підприємствам залізничної галузі. Підтвердженням подальшої реалізації та передачі товарів (продукції) покупцю є акти приймання-передачі.

Суд вважає, що оскільки акти підписані вантажоодержувачами - відповідними структурними підрозділами залізниць, то в розумінні п. 2.6 договору № ЦХП -06-02810-01 від 15.07.2010 р. останні є кінцевими вантажоодержувачами.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про ненадходження вантажу (товарів, продукції) та обґрунтовують суму вказану в акті перевірки.

Так, акти приймання-передачі підписані вантажоодержувачами, а позивач, відповідно, одержав кошти за поставлену продукцію, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач виконав свої зобов'язання шляхом сплати податку у складі вартості придбаного у контрагента товару.

Крім того суд зазначає, що акт перевірки окремих питань дотримання вимог чинного законодавства при здійсненні ДП «Укрзалізничпостач» у 2010 році закупівлі автомобілів вантажних (коліє ремонтних летючок) за період з 01.01.2010 по 05.08.2010 р. від 119.08.2010 р. № 31-21/21, складений Головним КРУ України, не містить жодних висновків про відсутність факту реального вчинення господарських відносин ДП «Укрзалізничпостач» з ТОВ «Моховате», оскільки при проведенні вказаного контрольного заходу розглядались лише процедури закупівель, а не поставка товарів за проведеними процедурами.

Водночас суд не приймає до уваги послання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Моховате» від 08.02.2012 р. № 136/23-1/36463874 щодо підтвердження господарських взаємовідносин із платником податків ДП «Укрзалізничпостач» за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2011 р., складеного ДПІ у Деснянському районі м. Києва та листа ГВ ПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 12.06.2012 р. № 718/7/07-390, оскільки викладені в ньому висновки не містять правових підстав, які б свідчили про порушення позивачем чинного законодавства. Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагента та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на порушення проведення закупівлі продукції, оформлення тендерної документації та документів наданих учасникам закупівлі, з огляду на наступне.

У відповідності до чинного законодавства, а також, згідно з покладеними на органи державної податкової служби України функції, перевірка здійснення процедур державних закупівель не входить до компетенції ДПС України.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про здійснення державних закупівель» державне регулювання та контроль у сфері закупівель здійснюють наступні органи: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Державна казначейська служба України, Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, Державна фінансова інспекція України, Державна служба статистики України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» органи державної контрольно-ревізійної служби здійснюють перевірки державних закупівель реалізуючи державний фінансовий контроль у сфері державних закупівель.

Отже, перелік контролюючих органів, яким надані повноваження здійснювати контроль у сфері державних закупівель є вичерпним, відповідно інші органи не мають право проводити перевірки здійснення державних закупівель.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Моховате» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд також враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Моховате» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало статус платника податку на додану вартість. Суд звертає увагу, що свідоцтво платника ПДВ було анульовано лише 29.07.2011 р., а тому всі податкові накладні виписані ТОВ «Моховате» в цей період є чинними.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не було досліджено та враховано первинні документи позивача, при цьому, порушень правил ведення податкового обліку саме ДП «Укрзалізничпостач» у відносинах з ТОВ «Моховате» в акті не зазначено.

Суд звертає увагу, що для висновків щодо нікчемності правочинів між ДП «Укрзалізничпостач» та ТОВ «Моховате» необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування будь-ким з постачальників товару у ланцюгу постачання.

Так в акті перевірки відповідачем не наведено жодного доказу того, що укладені між позивачем і ТОВ «Моховате» угоди суперечать актам цивільного законодавства чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання цих угод або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету тощо.

Викладене свідчить, що позивач, придбані у ТОВ «Моховате» товари, використав у подальших оподатковуваних операціях в межах своєї основної господарської діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни є підставою для застосування правових наслідків саме щодо цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 23.02.2012 № К/9991/40332/11, від 23.04.2012 №К/9991/26905/12.

Отже, враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд не знаходить порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово - господарських взаємовідносинах між позивачем та ТОВ «Моховате», а тому вважає, що формування ДП «Укрзалізничпостач» податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат є правомірним, а дії Міністерства доходів і зборів України Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків щодо нарахування позивачу сум з податку на додану вартість та податку на прибуток - протиправними.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу сплачує штрафні санкції.

Оскільки, суд визнав неправомірним нарахування позивачу сум з податку на додану вартість та валових витрат, то нарахування штрафних санкцій в частині є також неправомірним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 14.06.2013 р. № 0000774210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 2 853 829,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2 298 330,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 555 499,00 грн. та податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000784210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 2 221 874,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 777 499,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 444 375,00 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності нарахування збору за забруднення навколишнього природного середовища, суд зазначає наступне.

Згідно визначень термінів, наведених у Законі України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР (надалі - Закон № 187/98-ВР), відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах; власник відходів - фізична або юридична особа, яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Господарського кодексу України одним з основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, застосування нормативів та лімітів.

Приписи п. «а» ч. 1 ст. 32 Закону № 187/98-ВР забороняють вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів» від 3 серпня 1998 р. № 1218 (надалі - Постанова № 1218 ) визначено правила розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, у тому числі небезпечних, на території України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» від 20 червня 1995 р. N 440 визначено механізм одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, перелік яких наведено у додатку.

Так, частиною 2 статті 55 Закону № 1264-ХІІ визначено, що розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Частиною 1 статті 32 Закону № 187/98-ВР в пункті «а» закріплено, що з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

При цьому, розміщенням відходів, у розумінні статті 1 названого Закону, є зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

А спеціально відведені місця чи об'єкти це місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Окрім того, пунктом 3 Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 року № 1070 (надалі - Постанова № 1070) встановлено, що житлові масиви і внутрішньо дворові території, дороги загального користування та інші об'єкти благоустрою населених пунктів обладнуються контейнерними майданчиками, урнами для побутових відходів; власники або балансоутримувачі житлових будинків, земельних ділянок укладають договори з особою, яка визначена виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, та забезпечують роздільне збирання побутових відходів.

Таким чином, власники та балансоутримувачі не здійснюють розміщення відходів, а контейнери та контейнерні майданчики для побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів, на використання яких необхідно отримувати дозвіл спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (надалі - Орендар) та СПД ОСОБА_4 (надалі - Орендодавець) укладено договір оренди № ЦХП -08-00311-09 від 20.01.2011 р., відповідно до якого Орендодавець передає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 62,1 кв.м на строк, визначений в п. 6.1 цього договору.

Приміщення розташоване на 1 поверсі 16-поверхової будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 3.1 договору щомісячна орендна плата складає 15 000,00 грн. без ПДВ.

На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надано акти здачі-прийняття робіт, рахунки-фактури (а.с. 93-143 Том ІІІ).

Судом встановлено, що за перевіряємий період з 01.07.2010 по 30.09.2011 ДП «Укрзалізничпостач» здійснювало закупівлю ламп люмінесцентних для використання в господарський діяльності, а саме для освітлювання адміністративних приміщень з метою економного витрачання коштів підприємства.

Так, на підприємстві проходили ремонтні роботи з метою заміни ламп, що не є енергозберігаючими та мають короткий термін придатності.

За період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р. позивачем задекларовано збір за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 5 603, 08 грн.

Висновки податкового органу щодо порушення позивачем чинного законодавства в частині розміщення відходів, зроблені з огляду на відсутність дозвільних документів на розміщення відходів.

Матеріалами справи встановлено, що між ДП «Укрзалізничпостач» та ТОВ «Демікон» укладено договір № 4048 від 28.12.2012 р. на послуги по прийому відпрацьованих люмінесцентних ламп, відповідно до п. 1.2 якого, Замовник поставляє Виконавцю цілі лампи, розсортовані за розмірами та типами, в заводській упаковці.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» (надалі - Постанова № 303) та п. 1.4 Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища» від 19.07.1999 р. № 162/379 (чинних на момент виникнення спірних правовідносин) збір за забруднення справляється, зокрема за розміщення відходів.

Згідно пояснень позивача, в момент передачі робітникам, що займаються обслуговування електричної мережі лампи фактично видавались із складів на яких зберігаються товарно-матеріальні цінності, що оформлювалось актами списання - передачі останніх. Розрахунки за надані послуг здійснювались на підставі платіжних доручень, докази чого містяться в матеріалах справи.

При проведенні огляду приміщень підприємства, робітниками електриками, з врахуванням термінів використання ламп, було виявлені лампи, що належать утилізації, в зв'язку з чим, позивачем укладено договір на утилізацію з ТОВ «Демікон» (Ліцензія Міністерства екології та природних ресурсів від 14.06.2011 р. № 198) та передано останньому на підставі акту прийому-передачі відпрацьованих ртутних люмінесцентних ламп на демеркурезацію у кількості 410 шт.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не здійснювалося розміщення відходів, при цьому, договір на утилізацію з ТОВ «Домікон» укладено позивачем до проведення перевірки податковим органом, а тому суд не вбачає порушень в діях останнього. Однак відповідачем проігноровано той факт, що на момент проведення перевірки ДП «Укрзалізничпостач» вже було укладено договір на утилізацію відходів.

Відповідно до п.8 Постанови № 1218, визначено, що власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів, які одержали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Враховуючи вищевикладене, в ДП «Укрзалізничпостач» були відсутні підстави для затвердження лімітів.

Поряд з цим зазначено, що відповідно до п.8 Постанови № 303 підприємство повинно затвердити ліміти скидів на розміщення відходів.

Але відповідно до Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 р. № 162/379 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, а саме п. 6.4 «Суми збору, який справляється за розміщення відходів, обчислюються платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів...».

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що платниками збору є юридичні особи, які мають місця спеціально відведені для розміщення відходів місць чи об'єктів. Враховуючи, що позивачем було укладено договір на утилізацію відходів, то у позивача відсутні підстави для отримання лімітів скидів на розміщення відходів.

За таких обставин, суд вважає дії податкового органу щодо нарахування податкового зобов'язання за платежем: збір за забруднення навколишнього природного середовища на загальну суму 160 987,50 грн., в тому числі за основним платежем - 128 790,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 32 197,50 грн., протиправним, а податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000764210 таким, що підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо правомірності нарахування грошового зобов'язання за платежем збір за спеціальне використання води, суд виходить з наступного.

Правила обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту визначено Порядком справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1494 (надалі - Постанова № 1494) (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. п. 2, 3 Постанови № 1494 збір за користування водами для потреб гідроенергетики справляється за користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту - за користування водою під час експлуатації водних шляхів вантажними самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

За період з 01.07.2010 р. по 30.09.2011 р. ДП «Укрзалізничпостач» задекларовано суму збору за спеціальне використання водив сумі 646, 47 грн.

Перевіркою встановлено заниження задекларованих позивачем показників податкових зобов'язань по збору за спеціальне використання води за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2011 р. в сумі 886, 27 грн.

Під час проведення перевірки встановлено, що у ДП «Укрзалізничпостач» із ВАТ «Київводоканал» укладено безстроковий договір від 26.04.2002 р. № 00553/1-5-09 про надання послуг водопостачання питної води та водовідведення.

Відповідно до п. 323.1 ст. 323 Податкового кодексу України платниками збору є водокористувачі - суб'єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Отже, позивач у перевіряємому періоді був первинним користувачем води, а тому повинен був сплачувати збір за спеціальне використання води.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем: збір за спеціальне використання води на загальну суму 951,71 грн., в тому числі за основним платежем - 886,27 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 65,44 грн., відповідно податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000754210 є винесеним у відповідності до вимог чинного законодавства.

Вирішуючи питання щодо правомірності нарахування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки та сплати податку на доходи найманих працівників, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.140.1.7 п. 140.1 ст.140 Податкового Кодексу України передбачено, що витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податків або є членами керівних органів платника податків, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу витрат платника податків лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Відповідно до п.15 р. І «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року №59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 31.03.1998 року за №218/2658 (надалі -Інструкція № 59) підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку із відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового Кодексу України. У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв'язку з таким відрядженням витрат, оформляються згідно із законодавством відповідної держави.

Зокрема, п.п.140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Податкового Кодексу України та п.16 р. І Інструкції зазначено, що таким видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв'язку з таким відрядженням). Суми добових витрат для працівників підприємств затверджені постановою Міністрів України від 02.02.2011 року №98.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході проведення перевірки касової дисципліни ДП «Укрзалізничпостач» за період з 01.07.2010р. по 30.09.2011 р., в порушення вимог абз.1, абз.5 п. 2.11 гл.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за № 40/10320 встановлено проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на загальну суму 2 239,34 грн.

При перевірці авансових звітів про використання одержаної під звіт готівки, були встановлені деякі випадки зайво відшкодованих витрат на виробничі (господарські) потреби, зайво відшкодованих добових і витрат відрядженим працівникам на проживання у готелі (оплата двох місць у двомісному номері) без надання оригіналів підтвердних документів та документів, що підтверджують факт прийняття готівки на суму 2 239,34 грн.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ Інструкції № 59 підприємство за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує в межах граничних сум витрат на найм житлового приміщення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 N 98, витрати відрядженим працівникам на найм житлового приміщення з розрахунку вартості одного місця у готелі (мотелі), іншому житловому приміщенні за кожну добу такого проживання з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат на користування телефоном (крім витрат на службові телефонні розмови), холодильником, телевізором та інших витрат.

Отже, витрати працівника на проживання у відрядженні можуть бути враховані у складі витрат при визначенні об'єкта оподаткування у розмірі вартості одного місця у готельному номері за кожну добу такого проживання.

З матеріалів справи вбачається, що підзвітній особі ОСОБА_1 відповідно до авансового звіту № 571 від 27.09.2010 р. відшкодовано витрати на відрядження у сумі 618,00 грн. (90 грн. - добові, 480,00 грн. - витрати на проживання в готелі, 418,00 грн. - витрати на проїзд).

Відповідно позначок про вибуття у відрядження, прибуття в пункти призначень, вибуття з них і прибуття до місця постійної роботи у посвідченні про відрядження серії НОМЕР_1, на підставі Наказу ДП «Укрзалізничпостач» від 21.09.2010 р. № 322, юрисконсульт з метою прийняття участі у судовому засіданні, знаходилась у відрядженні м. Київ - м. Львів - м. Київ з 22.09.2010 р. по 24.09.2010 р.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 3260 від 23.09.2010 р. та фіскального чека № 3260 кімнати відпочинку «ст. Вокзал - ст. Львів» на суму 480,00 грн., підзвітній особі відшкодовано витрати на проживання в двомісному номері вартість наданих послуг становить 480,00 грн.

Підзвітній особі ОСОБА_5 відповідно до авансового звіту № 574 від 28.09.2010 р. відшкодовано витрати на відрядження в сумі 998,02 грн. (90 грн. - добові, 480,00 грн. - витрати на проживання в готелі, 428,02 - витрати на проїзд).

Відповідно позначок про вибуття у відрядження, прибуття у пункти призначень, вибуття з них і прибуття до місця постійної роботи у посвідченні про відрядження серії НОМЕР_2, на підставі наказу ДП «Укразалізничпостач» від 22.09.2010 р. № 235, юрисконсульт з метою прийняття участі у судовому засіданні, знаходилась у відрядженні м. Київ - м. Донецьк - м. Київ з 23.09.2010 р. по 24.09.2010 р.

Відповідно до розрахункової квитанції серії АСДМ № 421182 від 23.09.2010 р. на суму 480,00 грн. та, згідно рахунку готелю ТГК «Рубікон» від 23.09.2010 р. № 001604, підзвітній особі відшкодовано витрати на проживання у двомісному номері готелю з 23.09.2010 р. по 23.09.2010 р. у кімнаті № 36, вартість наданих послуг становить 480,00 грн.

Отже, відповідачем зроблено висновок, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надмірно відшкодовано витрати у сумі 480,00 грн. (240,00 *2).

Проте суд вважає, що такі висновки зроблені відповідачем безпідставно. Так, в звітних документах не зазначено про винаймання всього номеру, а лише зазначено, що підзвітня особа проживала у двохмісному номері та фактично займала одне місце, що не суперечить вимогам законодавства та не перевищує меж, встановлених керівником підприємства. Це підтверджується також тарифами, що існували на послуги надані готелем, а саме 04.10.2010 в готелі ТГК «Рубікон» вартість послуг за проживання в одномісному номері коштувало 490,00 грн., що підтверджується рахунком ТГК «Рубікон» № 001639 від 04.10.2010 р., тобто дорожче ніж проживання підзвітною особою в зазначеному двохмісному номері.

Так позивачем надано суду копії звітів про використання коштів, проїзні документи, звіти про відрядження, квитанції, прибуткові касові ордери (а.с.144-155 Том ІІІ).

Відповідно до пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

Не дозволяється відносити до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, суми "чайових", за винятком випадків, коли суми таких "чайових" включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плати за видовищні заходи.

Додатково до витрат, визначених першим абзацом цього підпункту, відносяться не підтверджені документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добових витрат), понесених у зв'язку з її відрядженням, у межах граничних норм, встановлюваних Кабінетом Міністрів України за кожний повний день відрядження, включаючи день від'їзду та приїзду.

Відповідно до п. 6 розділу «Загальні положення» Інструкції № 59 визначено, що керівник підприємства може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження: витрат на найм житлового приміщення, на побутові послуги, транспортні та інші витрати. Указані в цьому абзаці обмеження запроваджуються наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

Так, наказом директора ДП «Укрзалізничпостач» від 12.09.2011 р. № 214 встановлено граничні норми вартості проживання, пов'язаних з виконанням мети відрядження, зокрема для інших відряджених працівників вартість таких витрат не повинна перевищувати 600,00 грн. за одну добу.

Отже, відшкодовуючи витрати на відрядження позивач не вийшов за межі вартості проживання, пов'язаної з виконанням мети відрядження.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що витрати позивача, документально підтверджені та включені до складу валових витрат щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 правомірно. Відносно інших осіб позивачем не доведено обґрунтованість віднесення сум коштів на валові витрати.

Отже, в частині нарахування податку на доходу найманих працівників позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Разом з тим суд зазначає, що згідно з «Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України №637 від 15.12.2004 року і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за № 40/10320 передбачено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, тикова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну".

Відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995р. №265/95-ВР, суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг за готівку, повинні проводити розрахунки із споживачами через належним чином зареєстровані електронні контрольно-касові апарати з обов'язковою видачею споживачеві розрахункового документа, встановленої форми.

З урахуванням викладеного, суд не погоджується з висновками відповідача щодо ненадання підзвітніми особами до бухгалтерії підприємства відповідних розрахункових документів встановленої форми, оскільки матеріалами справи дані висновки спростовуються, зокрема позивачем касові ордери щодо сплати витрат ОСОБА_5 та ОСОБА_6

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та існування правових підстав для задоволення позовних щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000814210 в частині донарахування податку на доходу найманих працівників у сумі 84,68 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 21,17 грн. та податкового повідомлення - рішення від 14.06.2013 р. № 0000794210 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 480,00 грн. (240 грн. *2).

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Враховуючи досліджені судом фактичні обставини справи у сукупності у взаємозв'язку з нормами чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» до Міністерства доходів і зборів України Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000774210, № 0000784210, № 0000764210, прийняті Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговуванням великих платників.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000794210, прийняте Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників, в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 480,00 грн.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.06.2012 р. № 0000814210, прийняте Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників, в частині донарахування податку на доходи найманих працівників у сумі 84,68 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 21,17 грн.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук

Повний текст постанови виготовлено 11.11.2013 року