Ухвала суду № 35234719, 30.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 р. Справа № 9104/148591/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Пліша М.А.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємства «Фасаддах» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У вересні 2011 року позивач ПП «Фасаддах» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Личаківському районі м. Львова, в якому просив : 1) визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 0002872320/20717/10/232 від 02.09.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств у розмірі 106785,25 грн., в тому числі за основним платежем 85525 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 21260,25 грн.; 2) визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 0002882320/20716/10/232 від 02.09.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 85428,25 грн., в тому числі за основним платежем 68420 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 17008,25 грн..

Відповідач ДПІ у Личаківському районі м. Львова позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 0002872320/20717/10/232 від 02.09.2011 року і № 0002882320/20716/10/232 від 02.09.2011 року.

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята з неправильним і неповним дослідженням доказів і встановленням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржені податкові повідомлення-рішення від 02.09.2011 року були прийняті за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при проведенні господарських операцій з ПП «Юрінвест» та НКВ ПП «Декорт-Інвест» за період з 01.11.2008 р. по 30.04.2011 р.. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки про виявлені порушення, зокрема : п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено валові витрати за 1 квартал 2009 року на суму 205126 грн., за 2 квартал 2009 року на суму 130020 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 5000 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 1953 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 85525 грн., в т.ч. за 1 квартал 2009 року на суму 51282 грн., за 2 квартал 2009 року на суму 32505 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 1250 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 488 грн.; та п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 68420 грн., в тому числі за березень 2009 року на суму 41025 грн., за квітень 2009 року на суму 26004 грн., за грудень 2010 року на суму 1000 грн., за січень 2011 року на суму 391 грн.. Зокрема, було встановлено, що господарські операції позивача із НКВ ПП «Декорт-Інвест» щодо придбання товару (розчин вапняний, металоконструкції, пиломатеріали, мінвата, сітка, клей) та із ПП «Юрінвест» щодо придбання транспортних послуг по перевезенню вантажу, не носять реального характеру, не спричинили настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 11.11.2011 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в засідання суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що позивач ПП «Фасаддах» являється діючим суб'єктом підприємницької діяльності, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Личаківському районі м. Львова.

В період із 05.08.2011 року по 11.08.2011 року відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при проведенні господарських операцій з ПП «Юрінвест» та НКВ ПП «Декорт-Інвест» за період з 01.11.2008 р. по 30.04.2011 р.. За наслідками перевірки складено Акт № 517/23-2/35101773 від 18.08.2011 року, у висновках якого зазначено, що підприємством порушено вимоги : п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено валові витрати за 1 квартал 2009 року на суму 205126 грн., за 2 квартал 2009 року на суму 130020 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 5000 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 1953 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 85525 грн., в т.ч. за 1 квартал 2009 року на суму 51282 грн., за 2 квартал 2009 року на суму 32505 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 1250 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 488 грн.; та п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 68420 грн., в тому числі за березень 2009 року на суму 41025 грн., за квітень 2009 року на суму 26004 грн., за грудень 2010 року на суму 1000 грн., за січень 2011 року на суму 391 грн. (а.с. 10-23).

Такі висновки ДПІ грунтуються на твердженнях про те, що господарські операції позивача ПП «Фасаддах» із НКВ ПП «Декорт-Інвест» щодо придбання товару та із ПП «Юрінвест» щодо придбання транспортних послуг по перевезенню вантажу, не носять реального характеру, не спричинили настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

На підставі вищевказаного Акта перевірки від 18.08.2011 року відповідачем ДПІ у Личаківському районі м. Львова винесено 02.09.2011 р. відносно позивача податкові повідомлення-рішення : № 0002872320/20717/10/232 від 02.09.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств у розмірі 106785,25 грн., в тому числі за основним платежем 85525 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 21260,25 грн., та № 0002882320/20716/10/232 від 02.09.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 85428,25 грн., в тому числі за основним платежем 68420 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 17008,25 грн. (а.с. 8,9).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний і нікчемний характер господарських операцій між позивачем ПП «Фасаддах» та контрагентами НКВ ПП «Декорт-Інвест» і ПП «Юрінвест», щодо дотримання позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Закону України «Про податок на додану вартість» та щодо протиправності оскаржених податкових повідомлень-рішень від 02.09.2011 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону, до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 18.08.2011 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем ПП «Фасаддах» податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що підприємством протягом перевіреного періоду, а саме, березень 2009 року - січень 2011 року, безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість отриманого товару у НКВ ПП «Декорт-Інвест» та вартість отриманих транспортних послуг у ПП «Юрінвест», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 85525 грн., та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за цими договорами на загальну суму 68420 грн.. На думку податкового органу такі господарські відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ та щодо протиправності оскаржених винесених податкових повідомлень-рішень від 02.09.2011 року.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, позивач ПП «Фасаддах» та контрагенти НКВ ПП «Декорт-Інвест» і ПП «Юрінвест» на час укладення договорів і їх виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Судом першої інстанції вірно враховано, що здійснення позивачем господарських операцій щодо придбання товару у НКВ ПП «Декорт-Інвест» підтверджується: - видатковими накладними № РН-3-300022 від 30.03.2009 року та № РН-4-150009 від 15.04.2009 року: - платіжними дорученнями № 101 від 30.03.2009 року, № 125 від 15.04.2009 року; - податковими накладними № 3300000032 від 30.09.2009 року, № 4150000009 від 15.04.2009 року; - договором поставки товарів № 27/10 від 27.10.2008 р. та іншими матеріалами щодо подальшої реалізації позивачем придбаного товару ТзОВ «Оптімекс Україна» (а.с. 24-29, 52-64).

Здійснення позивачем господарських операцій щодо придбання транспортних послуг у ПП «Юрінвест» підтверджується: - замовленням № 301210 від 30.12.2010 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом; - актом № ОУ-01-07Д здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.01.2011 року; - податковими накладними № 35 від 30.12.2010 року та № 5 від 18.01.2011 року; - платіжними дорученнями № 629 від 30.12.2010 року та № 16 від 18.01.2011 року; - дорожнім листом від 28-31.01.2011 р. (а.с. 30-34, 65-67).

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що операції по придбанню позивачем товарів і послуг відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності позивача, а тому твердження податкового органу про те, що вказані операції фактично не відбувались і такі договори носять нікчемний характер, є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Щодо покликань відповідача ДПІ у Личаківському районі м. Львова на нікчемність розглядуваних договорів між ПП «Фасаддах» та НКВ ПП «Декорт-Інвест» і ПП «Юрінвест», то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори на момент їх укладення відповідали усім вимогам необхідним для їх чинності, не суперечали вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахування наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2011 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фасаддах» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

М.А. Пліш

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 01.11.2013 року.