Ухвала суду № 35230406, 30.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/12000/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.,за участю представників позивача:Бондаровець Г.П., відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «Комерційна фірма «Агроексім»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012

у справі № 2а-1870/2249/11

за позовом Приватного підприємства «Комерційна фірма «Агроексім»

до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 задоволено позовні вимоги Приватного підприємства «Комерційна фірма «Агроексім» (надалі - позивач, ПП «Комерційна фірма «Агроексім») до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (надалі - відповідач, Конотопська МДПІ): визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.04.2011 №№ 0000312311 та 0000271512.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позову.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 і залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.10.2011.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.03.2011 та 29.03.2011 Конотопською МДПІ проведено документальні невиїзні перевірки з питань відшкодування податку на додану вартість за травень та червень-вересень 2010 року, за результатами яких складено акти № 111/23-3/33322090 від 28.03.2011 та № 117/15-3/33322090 від 30.03.2011 про порушення позивачем пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, що призвели до завищення суми податку на додану вартість, заявленої позивачем до відшкодування з бюджету.

Протягом травня-серпня 2010 року позивач придбав у ВАТ «Конотопм'ясо» яловичину морожену в кількості 361 000 кг на суму 11 206 080,00 грн. (в тому числі, податок на додану вартість - 1 867 680,00 грн.) та експортував зазначену продукцію в тому ж періоді за загальною фактурною вартістю 9 718 746,90 грн. Податковий орган дійшов висновку, що ПП «Комерційна фірма «Агроексім» безпідставно здійснило продаж товару за ціною, нижче ціни придбання, внаслідок чого отримало прибуток.

На підставі актів перевірок прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.04.2011: № 0000271512, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за травень 2010 року на суму 55 887,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 27 943,00 грн.; № 0000312311, яким зменшено розмір бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 1 526 435,00 грн.

При постановленні рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що перевірки позивача були проведені на підставі наказів, які визнано в судовому порядку протиправними та скасовано, а, отже, акти перевірок, на підставі яких податковим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є наслідком протиправних наказів на проведення перевірок.

Суд апеляційної інстанції спростував такі висновки суду першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, зазначивши, що подальше скасування наказів на проведення перевірок не може бути підставою для висновків про незаконність дій податкового органу щодо проведення перевірок та, відповідно, незаконність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Скасування наказу на проведення перевірки після фактичного її проведення не може бути достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень за умов доведеності фактів порушень податкового законодавства особою, що перевіряється.

Однак, переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту робіт, що виконуються, або послуг, що надаються, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 27.03.2012 по справі № 21-737во10 зауважив, що факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами, зокрема:

- неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутністю необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

Постановляючи рішення по справі, суди першої та апеляційної інстанцій, всупереч наведеним рекомендаціям, залишили поза увагою дослідження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ВАТ «Конотопм'ясо», не дослідили документи, що могли б засвідчити факти перевезення, відвантаження, зберігання та оплати товару, суми податку на додану вартість при придбанні якого були віднесені ПП «Комерційна фірма «Агроексім» до податкового кредиту відповідного періоду.

Без встановлення і дослідження наведених обставин рішення суду не може відповідати незмінним принципам законності, повноти і обґрунтованості у розумінні статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до передчасних та не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 227, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. 1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Комерційна фірма «Агроексім» задовольнити частково.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 у справі № 2а-1870/2249/11 скасувати.

Справу № 2а-1870/2249/11 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна