Ухвала суду № 35230399, 23.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/19152/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2008

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012

у справі № а/220-4555 (10619/08/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпо»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції,

Головного управління державного казначейства України в Тернопільській області

за участю Прокуратури м. Тернополя

про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альпо» (надалі - позивач, ТОВ «Альпо») звернулося до Господарського суду Тернопільської області із адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі - відповідач 1, Тернопільська ОДПІ), Головного управління державного казначейства України в Тернопільській області (надалі - відповідач 2), у якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.10.2007 № 0000432306/0/68733 та стягнути заборгованість з бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2007 року в сумі 114 799,00 грн.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012, адміністративний позов ТОВ «Альпо» задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 19.10.2007 № 0000432306/0/68733 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 114 799,00 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Альпо» 114 799,00 грн. заборгованості з бюджетного відшкодування за липень 2007 року з податку на додану вартість.

У касаційній скарзі відповідач 1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивача письмових заперечень на касаційну скаргу до суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Тернопільською ОДПІ на підставі підпункту «в» пункту 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.10.2007 № 0000432306/0/68733, яким ТОВ «Альпо» зменшено бюджетне відшкодування податку на додану вартість за липень 2007 року на суму 114 799,00 грн.

Вказане рішення відповідачем 1 прийняте на підставі акта виїзної позапланової перевірки від 16.10.2007 № 9101/23-623/32549973, проведеної з питань достовірності нарахування товариством суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період липень 2007 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пп. 7.7.2 ст. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: товариством безпідставно заявлено до бюджетного відшкодування податок на додану вартість в липні 2007 року у розмірі 114 799,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач 1 не довів належними та допустимими доказами порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» при декларуванні до відшкодування 114 799,00 грн. податку на додану вартість, з огляду на що дійшов висновку про задоволення вимог позивача.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних відносин), Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації та Державного казначейства України в редакції наказу від 02.05.2001 № 200/86 та п. 9 ч. 2 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» податковий орган проводить позапланову виїзну перевірку, результати якої оформляються актом документальної перевірки відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та зазначалося вище, податковий орган, визнавши неправомірним заявлене позивачем бюджетне відшкодування податку на додану вартість за період - липень 2007 року, зменшив останньому бюджетне відшкодування податку на додану вартість за вказаний період на суму 114 799,00 грн.

Визначене податкове зобов'язання відображається в акті перевірки, який підтверджує факт проведення перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання та є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового законодавства.

Відповідно до вимог п.п. 1.5, 1.6, 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, акт перевірки повинен містити: систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства; всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень; факти виявлених порушень викладаються чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Інформація про документи, які використані при перевірці, згруповані за типами та з зазначенням періоду охоплення їх перевіркою та методу перевірки (суцільний, вибірковий), перелік комп'ютерних автоматизованих інформаційних -систем, інформація яких використана під час перевірки, відображається у вступній частині акту перевірки, відповідно до пп.2.2.11 п.2.1 п.2 згаданого Порядку. У разі відсутності первинних документів або ненадання їх для перевірки, що підтверджують факт порушення, перелік цих документів зазначається в акті та додається пояснення платника щодо їх відсутності.

Підпунктом 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що у випадку коли під час документальної перевірки платник податків чи його посадові особи ухиляються від надання відомостей передбачених законодавством, не підтверджують розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку, що не дає можливості визначити суму зобов'язань, таке визначення проводиться за непрямими методами відповідно до пп. 4.3 ст. 4 цього Закону.

Судами встановлено, що перевірка позивача проводилася з 11.10.2007 по 16.10.2007 у приміщенні податкової інспекції, а не товариства, тобто була камеральною.

При цьому відповідач 1 застосував непрямий метод при перевірці правильності визначення позивачем податкового зобов'язання, податкового кредиту та здійснив перевірку правильності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, передбачений пп. 4.3.3, 4.3.5, 4.3.7 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, обвинувачення особи в порушені законодавства про оподаткування не може ґрунтуватися на визначенні податковим органом податкового зобов'язання з використанням непрямого методу до остаточного вирішення справи судом.

Як встановлено судами, податкова інспекція, отримавши від позивача відмову у допуску до проведення перевірки, не зверталася до суду з позовом щодо отримання дозволу на проведення позапланової перевірки у порядку, передбаченому ч. 7 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Таким чином, фактично податковою інспекцією відмовлено товариству у відшкодуванні податку на додану вартість не на підставі дослідження первинних документів, як цього вимагає чинне податкове законодавство, а на підставі суб'єктивних припущень, не підтверджених доказами, що є незаконним. Даний факт підтверджений актом перевірки, який став підставою для прийняття спірного рішення.

Крім того, колегія суддів враховує, що акт перевірки відповідачем 1 оформлений лише за результатами даних попередньої виїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2007 року від 01.10.2007 № 8576/ 23-623/ 32549973.

Разом з тим, на підставі зазначеного акта відповідачем 1 були прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.10.2007 № 0000412306/0/66498 та № 0000402306/0/66499, які оскаржені позивачем у судовому порядку і за результатами розгляду справи №7а/221-4556 скасовані постановою господарського суду Тернопільської області від 11.01.2008, яка набрала законної сили згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2009. Зазначені рішення залишені ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.07.2011 (справа № К-23350/09) без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

На підставі п.п. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

З метою перевірки правомірності, заявленої позивачем в податковій декларації за період липень 2007 року суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 114799,00 грн., судами попередніх інстанцій було призначено судово-бухгалтерську експертизу.

Згідно висновку судово-бухгалтерської експертизи від 23.04.2008 №6-294/08, проведеної науково-дослідним екпертно-криміналістичним центром УМВСУ в Тернопільській області, на підставі первинних бухгалтерських та податкових документів, експертом документально підтверджено заявлену ТОВ «Альпо» до відшкодування суму податку на додану вартість у розмірі 114 799,00 грн.

А відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції та стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «Альпо» 114 799,00 грн. заборгованості з бюджетного відшкодування за липень 2007 року з податку на додану вартість обґрунтованими та законними.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень Ї без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 у справі № 7а/220-4555 (10619/08/9104) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.