Постанова № 35227911, 05.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10702/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І. А.

Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 листопада 2013 року м.Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І. О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю «Транс - Авто 2000» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс - Авто 2000» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2013 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс - Авто 2000» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000452370/0 від 28.03.2011р. - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої вважає, що при прийнятті судом рішення були неповно з'ясовані обставини справи та порушено норми матеріального та процесуального права, а відтак, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення скаржника, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, змінивши при цьому постанову суду першої інстанції, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясовних обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва ДПС було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правових відносин з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» за весь період взаємовідносин.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 02.03.2011р. №127/1-23-70-31240424 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовано порушення позивачем зокрема, п.п.7.4.1,п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 44481,67 грн.

Висновок відповідача про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується на тому, що між позивачем та ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» було укладено договір від 05.05.2009 р. про надання послуг.

В свою чергу, відповідачем, при проведенні перевірки позивача було використано інформацію з акту від 14.10.2010р. №823/23-10/34981754 ДПІ у Печерському районі м. Києва, яким встановлено відсутність у ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» основних засобів, складських приміщень, автомобільно транспорту, спеціального обладнання та устаткування, які є необхідними для здійснення господарської діяльності, а також і самого підприємства за місцезнаходженням.

На підставі вище викладеної інформації, відповідач дійшов висновку, що угоди укладені позивачем з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» є нікчемними.

Відповідачем, на підставі Акта перевірки було прийняте податкове повідомлення - рішення від 28.03.2011р. №0000452370/0. відповідно до якого, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку додану вартість в розмірі 55601, грн. (44482,00 грн. - основний платіж, 11120,00 грн. - штрафні санкції).

Позивач, вважаючи податкове повідомлення - рішення протиправним, звернувся до суду.

Під час розгляду даної справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач неправомірно включив суму податку по господарській операції з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» до податкового кредиту, оскільки укладена ним угода не мала реального характеру.

Колегія суддів надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам та перевіряючи фактичні обставини справи не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не доведеності реального вчинення вище перелічених господарських операцій, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією, в свою чергу є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи , які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, з наведеного вбачається, що податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості , мають бути підписані уповноваженою особою, за наявності волі цієї особи, та в яких обов'язково визначається конкретний зміст та обсяг операцій, що передбачає необхідність деталізації/індивідуалізації номенклатури поставки, зокрема, робіт/послуг, що надає первинному документу юридичну значимість.

Слід також додати, що будь - які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів звертає увагу, що наявні в матеріалах справи акти прийому-передачі виконаних послуг: від 31.05.2009р. №2742; від 30.06.2009р. №4060; від 31.07.2009р. №4741 та №4932; від 31.08.2009р. №5312; акти здачі - приймання виконаних підрядних робіт; податкові накладні: від 19.05.2009 №2742 на загальну суму 180250,0 грн., в тому числі ПДВ 30 041,67 грн.; від 09.06.2009 №4060 на загальну суму 24300,0 грн., в тому числі ПДВ 4050,0 грн.; від 14.07.2009 №4741 на загальну суму 38940,6 грн., в тому числі ПДВ 6490,0 грн.; від 23.07.2009 №4932 на загальну суму 11100,0 грн., в тому числі ПДВ 1850,0 грн. та від 06.08.2009р. №5312 на загальну 12300,0 грн., в тому числі ПДВ 2050,0 грн. відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують реальне виконання здійснення вище вказаних господарських операцій.

Основоположним нормативно - правовим актом щодо визначення платників податку на додану вартість об'єктів, баз та ставок оподаткування, звітування та внесення податку до бюджету тощо, до 01.01.2011 р. був Закон України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на так товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою п.6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбаванням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на додатковий кредит вважається дата першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку, або дата отримання податкової н накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна, в розумінні пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (пп7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вище вказаного Закону).

Тобто, з наведеного вбачається, що наявність належним чином оформленої податкової накладної дає право платнику податків на формування податкового кредиту. Разом з тим, колегія суддів вказує на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

Разом з тим, колегія суддів не бере до уваги матеріали кримінальної справи №69-107, відносно ОСОБА_2 та невстановлених слідством осіб за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп» за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України виходячи з наступного

Відповідно до ст. 61 Конституції юридична відповідальність має індивідуальний характер. Право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, факти порушення податкового законодавства стосуються більшою мірою контрагента позивача, з якими позивач не міг бути обізнаний.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок відповідача в частині визнання правочину укладеного позивачем нікчемним та зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, з наведеного вбачається, що угода укладена позивачем є оспорюваною, оскільки, її недійсність прямо не встановлена законом, а тому може бути визнана недійсною лише за рішеннями суду.

Слід зауважити, що з матеріалів справи не вбачається доказів визнання такого правочину недійсним у судовому порядку, також відсутні докази, які б свідчили про спрямованість вчиненого правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2013 року підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 195,196, 198, 200,202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс - Авто 2000» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2013 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс - Авто 2000» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000452370/0 від 28.03.2011р. - задовольнити повністю

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000452370/0 від 28.03.2011р.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І. О. Лічевецький

В.Е.Мацедонська

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.