Ухвала суду № 35228728, 05.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2512/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І. М. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

05 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І. О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптова компанія «Дарниця» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС про скасування податкового повідомлення - рішення від 22.10.2012 року № 0010722204, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптова компанія «Дарниця» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС про скасування податкового повідомлення - рішення від 22.10.2012 року № 0010722204 задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 22 жовтня 2012 року № 0010722204 в частині визначення грошових вимог на загальну суму 2 286 598 грн. (основний платіж - 2 124 331 грн., штрафні санкції - 162 267 грн.).

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення суду першої інстанції скасувати, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, відповідно до яких вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а відтак, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясовних обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції при розгляді даної справи встановлено, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва ДПС було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2012 р.

За результатом проведеної перевірки відповідачем складено акт від 08.10.2012 року за №811/22-4/24381128 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовано порушення позивачем п. 1.32, п. 4.1 ст. 4, пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 2 146 563 грн., в тому числі за: 4 квартал 2010 року - 164 701 грн.; 1 квартал 2011 року - 208 951 грн.; 2 квартал 2011 року - 330 958 грн.; 2-3 квартал 2011 року - 1 092 983 грн.; 2-4 квартал 2011 року - 1 269 959 грн.; 1 квартал 2012 року - 502 952 грн.

Відповідачем, на підставі Акту перевірки, було прийнято податкове повідомлення - рішення від 22.10.2012 року № 0010722204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 2 313 477,00 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 2 146 563 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 166 914 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням рішенням , позивач звернуся до суду. Однак, в процесі розгляду спору судом першої інстанції, позивач подав заяву про зміну позовних вимог, з якої вбачається, що позивач не погоджується з податковим повідомленням - рішенням в частині визначення грошових вимог на загальну суму 2286598, 00 грн.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення на користь позивача зазначив, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат витрати на страхування товару, як свого майна, що підтверджується відповідними документами та витрати на отримання інформаційно - консультаційних послуг, оскільки приписи ст.139 ПК України не містять застережень щодо такого віднесення. Також, судом не встановлено факту віднесення позивачем до складу валових витрат з податку на прибуток підприємства на списання непридатного товару.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Основним видом діяльності позивача є оптова торгівля фармацевтичними товарами, на право здійснення якої Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів МОЗ України 14.12.2010 року позивачу видано ліцензію серії АГ № 501130.

Як вбачається з матеріалів справи, для здійснення своєї діяльності, позивач має у власності та орендує склади в кількох регіонах України для зберігання та розподілу товару.

Позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено угоди № OKD-5 від 05.01.2010 року, № OKD-6 від 04.01.2011 року, № OKD-7 від 03.01.2012 року (ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця»), поставка товару відбувається на умовах «DAP - склад Покупця» або «EXW - склад Постачальника» в редакції 2010 року.

Згідно міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року умови «EXW» зобов'язують продавця надати товар у розпорядження покупця у названому місті поставки, а покупець зобов'язаний прийняти поставку товару у цьому місці. Тобто поставка вважається проведеною в момент передачі товару покупцю на складі постачальника. В цей же момент до покупця переходять ризики втрати чи псування товару під час його транспортування до свого центрального складу. Поставка товару була оформлена товарно-транспортними накладними, що їх надавали постачальники.

Угодами передбачено, що право власності на товар переходить покупцю від постачальника в момент здійснення поставки.

З матеріалів справи вбачається, що угоди позивача з оптовими покупцями лікарських засобів, зокрема з ЦРА № 123 ПОКП «Полтавафарм» від 04.01.2011 року, передбачали умови поставки «FCA - склад Покупця» або «EXW - склад Постачальника». В першому випадку товар поставлявся позивачем на склад покупця. Якщо ж товар постачався на умовах «EXW - склад Постачальника», то відбувалось міжскладське переміщення цього товару з центрального складу до найближчого до покупця регіонального складу, на якому покупець його і отримував.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

З матеріалів справи вбачається, що товар перевозився власним транспортом позивача. Угоди зі сторонніми транспортними організаціями на перевезення товару не укладались.

Позивачем, для відшкодування можливих втрат та запобіганню псування свого майна під час його транспортування до свого центрального складу або з центрального складу до регіонального, або до складу покупця, укладалися договори страхування із страховими компаніями. За цими договорами страхуванню підлягали медикаменти та засоби медичного призначення. Вартість страхових послуг (розмір страхового платежу) розраховувалась відповідно до вартості та обсягу товару, який був застрахований. Сплата страхових платежів підтверджується платіжними документами, а факт надання страхових послуг - відповідними актами.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість підстав для страхування позивачем майна, що транспортується, а також правомірність віднесення таких витрат до валових витрат з податку на прибуток та зазначає наступне.

Основоположними нормативно - правовими актами, щодо визначення платників податку на прибуток, об'єктів, баз та ставок оподаткування, звітування та внесення податку до бюджету тощо, до 01.01.2011 року були Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», після 01.01.2011 р. - Податковий кодекс України.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат (10 відсотків - для суб'єктів кінематографії, які здійснюють виробництво національних фільмів) за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.

В свою чергу, згідно з пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Пунктом 137.1 ст. 137 ПК України визначено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, як будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

Також, відповідно до матеріалів перевірки, відповідач дійшов висновку про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат з податку на прибуток витрати із знищення лікарських засобів.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи такий висновок відповідача є необґрунтованим, та спростовується матеріалами справи.

Крім того, позивачем було віднесено до складу валових витрат витрати на інформаційно - консультативні послуги.

Матеріалами справи підтверджується, що придбанню таких послуг передувало укладення відповідних угод, предметом яких було дослідження кон'юнктури ринку лікарських засобів та виробів медичного призначення в окремих регіонах України.

В свою чергу, відповідно до абз. «г» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

У розумінні підпункту 14.1.108 пункту 14.1 ст. 14 ПК України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

Суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що вище вказані послуги безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки направлені на збільшення реалізації товарів. Крім того, факт надання таких послуг та їх сплати підтверджується, наявними в матеріалах справи, відповідними первинними документами та платіжними дорученнями, а відтак, позивач правомірно врахував витрати на дослідження ринку у складі валових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо неправомірності податкового повідомлення - рішення №0010722204 від 22.10.2012 р.

Згідно ст.198 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно становив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195,196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва, - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2013 р., - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І. О. Лічевецький

В.Е.Мацедонська

.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.