Постанова № 35208198, 13.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2013 р. Справа № 920/657/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.І., суддя Тихий П.В.

при секретарі - Шевцові Є.О.

за участю представників сторін:

позивач - Ященко Р.Ю., довіреність № 14-51 від 22.03.2013 р.

відповідач - Потоцький С.М., довіреність № 35 від 24.12.2012 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Брок-Енергія" в особі Охтирської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Брок-Енергія", м. Охтирка (вх.№2642С/1-43) на рішення господарського суду Сумської області від 17 червня 2013 року по справі №920/657/13

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брок-Енергія" в особі Охтирської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Брок-Енергія", м. Охтирка

про стягнення 361898,18 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, згідно якої просив стягнути з відповідача 361898,18 грн., з яких 223274,25 грн. пені, 34044,69 грн. інфляційних збитків, 104579,27 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17 червня 2013 року (суддя Зражевський Ю.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брок - Енергія" в особі Охтирської філії ТОВ "Брок - Енергія" на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 144603,11 грн. пені, 34044,69 грн. інфляційних збитків, 104579,24 грн. 3% річних, 7240,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В частині стягнення пені в сумі 78671,14 грн. - відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 17 червня 2013 року у справі № 920/657/13.

В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі вимог відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. При цьому зазначає, що Охтирська філія ТОВ «Брок-Енергія» отримала з бюджету кошти та погасила заборгованість перед НАК «Нафтогаз України». Також, відповідач вказує на те, що акти прийому-передачі до договору підписані із порушенням обумовлених договором строків, а позивач не надав суду доказів на підтвердження дати підписання сторонами актів приймання-передачі природного газу, від якої починається прострочення остаточного розрахунку та не спростував факту несвоєчасного оформлення вказаних актів, які є підставою для проведення розрахунків. Крім того, відповідач зазначає, що господарським судом не взято до уваги клопотання Охтирської філії ТОВ «Брок-Енергія» про зменшення пені та наведеним обставинам в його обґрунтування.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2013 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 10 жовтня 2013 року.

Позивач надав пояснення по справі, в яких вважає наведені відповідачем безпідставними, посилаючись на те, що відсутність вини відповідача та його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 ГПК України та п. 3 ст. 83 ГПК України та підставою для зменшення нарахованої неустойки.

В судовому засіданні 10 жовтня 2013 рок оголошено перерву до 12:00 години 29 жовтня 2013 року.

Відповідач надав до суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких підтвердив свою позицію по справі, а також надав докази на підтвердження факту отримання коштів з державного бюджету та проведення оплати за використаний природний газ. Крім того, відповідач посилається на правову позицію, викладену у відповідних постановах Вищого господарського суду України відносно необхідності доведення позивачем дати складання актів приймання-передачі природного газу, які є підставою для проведення розрахунків.

В судовому засіданні 29 жовтня 2013 року оголошено перерву до 14:30 години 07 листопада 2013 року.

В судовому засіданні сторони підтвердили свої позиції, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 30 вересня 2011 року між позивачем - Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальником) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Брок - Енергія" в особі Охтирської філії (покупцем) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 14/2258/11.

Звертаючись до господарського суду, позивач послався на те, що на виконання договору, протягом жовтня 2011 року - грудня 2011 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 6 037 174 грн. 19 коп., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 17.10.11р., 31.10.11р., 30.11.11р. та 31.12.11р., довідкою щодо кінцевого сальдо відповідача за період з 01.10.11р. по 30.09.12р. та довідкою щодо операцій з відповідачем за період з 01.10.11р. по 30.09.12р.

В свою чергу, відповідач розрахувався за поставлений газ в повному обсязі, як вказує позивач, повний розрахунок був проведений ним 07.12.2012р., однак допустив прострочення платежів, у зв'язку з чим, позивач у відповідності до умов договору нарахував та просив стягнути з відповідача 223274,25 грн. пені, а також 34044,69 грн. інфляційних збитків, 104579,27 грн. 3 % річних, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції визнав встановленим факт порушення відповідачем умов договору щодо повного та своєчасного розрахунку за природний газ, а також факт прострочення виконання грошового зобов'язання. Оскільки, права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами договору, пеня нарахована з урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", господарський суд з врахуванням позовної давності по стягненню з відповідача пені, визнав правомірними позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 144603,11 грн. пені, а також, керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України., задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 34044,69 грн. інфляційних збитків, 104579,24 грн. 3% річних.

Проте, колегія суддів не може погодитись з вказаними висновками суду першої інстанції.

Повторно переглядаючи справу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанція вважає за необхідне зазначити, що відповідно вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р., рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушення вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників процесу перед законом і судом.

Як вбачається з матеріалів справи, прийняте рішення цим вимогам не відповідає, оскільки суд першої інстанції не з'ясував всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не надав належної правової оцінки умовам договору, а також наведеним відповідачем доводам та доказам в обґрунтування викладених заперечень, а прийняв, як достовірний доказ позицію та докази надані позивачем, що призвело до помилкових висновків про наявність підстав для притягнення відповідача до відповідальності та стягнення з нього пені, інфляційних та 3% річних.

Переглядаючи оскаржуване рішення в апеляційному порядку, дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав вимог та заперечень учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 30 вересня 2011 року між позивачем - Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Брок - Енергія" в особі Охтирської філії укладено договір купівлі-продажу природного газу № 14/2258/1, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати покупцеві у IV кварталі 2011 року та 2012 році природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити газ на умовах, визначених договором.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.4 Договору акт приймання-передачі природного газу є підставою для остаточного розрахунку за отриманий газ.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати вартості газу протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Отже, умови Договору не містять обов'язку відповідача щодо проведення остаточного розрахунку за відсутності акту приймання-передачі газу.

Водночас, на випадок підписання сторонами актів приймання-передачі пізніше 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки, сторони не передбачили іншого строку розрахунків.

Фактично ТОВ «Брок-Енергія» та НАК «Нафтогаз України» у договорі № 14/2258/11 від 30.09.2011 р. вказівкою на дату підписання відповідного акту приймання-передачі газу визначили дату, з якою сторони пов'язали настання права позивача на оплату коштів та обов'язок відповідача оплатити грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічна позиція міститься і в ст. 509 ЦК України.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором. Аналогічна норма міститься і в ст.526 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Враховуючи вищезазначене, обов'язок відповідача з проведення остаточного розрахунку за надані послуги залежить від документального оформлення сторонами обсягів наданих послуг за договором, а саме, від дати складання акту приймання-передачі природного газу.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив, що на виконання договору, протягом жовтня 2011 року - грудня 2011 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 6 037 174,19 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 17.10.11р., 31.10.11р., 30.11.11р. та 31.12.11р.

Проте, як вбачається з наявних у справі доказів, відповідач надав, а позивач підписав та повернув вищевказані акти поза межами строку передбаченого п. 6.1 Договору, що підтверджується вхідною реєстрацією зазначених актів в журналі реєстрації вхідної кореспонденції 2011-2012 рр. Охтирської філії ТОВ «Брок-Енергія» та копій самих актів з відміткою про реєстрацію з присвоєнням номеру вхідної кореспонденції, що додані відповідачем до матеріалів справи.

Таким чином надані докази свідчать про те, що дати, надруковані у бланках актів приймання-передачі природного газу, які подані позивачем на підтвердження його позовних вимог, не є датами їх підписання.

Колегія суддів вважає обґрунтованим твердження відповідача, щодо відсутності доказів, що встановлюють дату, з якої відповідач допустив прострочення розрахунків за Договором, а також те, що оформлення сторонами Актів приймання-передачі газу відбулося поза межами передбаченого умовами Договору строку.

Розглядаючи спір та вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення позову, суд зобов'язаний з'ясувати за допомогою поданих сторонами доказів, що стороною дійсно не виконуються чи порушуються умови договору та вирішити спір.

У зв'язку з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, позивач не надав суду доказів на підтвердження дати складання Актів приймання-передачі природного газу, від якої починається прострочення остаточного розрахунку.

Необхідність доведення позивачем дати складання актів приймання-передачі природного газу додатково підтверджується судовою практикою Вищого господарського суду України при перегляді аналогічних спорів, зокрема, постановами ВГСУ від 08.10.2009 № 7/251 та від 16.12.2009 № 42/276, № 42/231-7/825-41/488 від 26.04.2011, якими встановлено, щодо оформлення Актів приймання-передачі газу, якими остаточно визначено обсяг наданих за договором послуг, у відповідача не було реальної можливості виконати умови договору, у зв'язку з чим і відсутні правові підстави нарахування санкцій. Безпосередньо з датою оформлення актів пов'язаний обов'язок проведення остаточного розрахунку і час прострочення виконання цих зобов'язань.

Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування фактів несвоєчасного оформлення актів приймання-передачі газу, які є підставою для проведення остаточних розрахунків, колегія суддів погоджується з доводами відповідача щодо оформлення (підписання ) сторонами актів приймання -передачі газу за договором поза межами передбаченого ч.2 п.6.1 Договору строку.

Згідно ч. 2 ст. 613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 4 ст. 613 ЦК України та ч. 5 ст. 232 ГК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора (позивача).

Правові наслідки порушення зобов'язання з вини кредитора передбачені ст. 616 ЦК України та ч. 3 ст. 219 ГК України, а саме, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання (порушення зобов'язання кредитором), суд відповідно зменшує розмір відповідальності боржника або має право звільнити відповідача від відповідальності.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача пені, інфляційних та 3% річних, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки вищевказаним обставинам, умовам Договору, дійшов помилкового висновку про обґрунтованість штрафних та фінансових санкцій.

Крім того, суд першої інстанції проігнорував пояснення відповідача щодо особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання природного газу та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі. Господарським судом також не враховано, що предметом Договору у цій справі є постачання природного газу для вироблення теплової енергії для надання населенню послуг опалення та гарячого водопостачання, тобто для суспільних, а не для власних потреб.

Статтею 8 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених Законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Стаття 20 Закону України «Про теплопостачання» встановлює загальні засади формування тарифів на теплову енергію, згідно з якою тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

У разі, якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Згідно ст. 11 Закону України «Про Державний бюджет на 2012 рік» передбачено надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялися, транспортувалися з постачання населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Одночасно, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2012 рік» щодо компенсації різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації, доповнено п. 27 Закону, а саме, установлено, що компенсація НАК «Нафтогаз України» різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації суб'єктам господарювання для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що заборгованість за спожитий природний газ, що була предметом розгляду у цій судовій справі, виникла як різниця в тарифах на теплову енергію внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування і на сплату яких державою перераховуються субвенції і яка була повністю погашена бюджетними коштами як різниця в тарифах.

Так, на виконання Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку та умов надання у 2012 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» та ст. 23 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік», позивачем було укладено договір № 526/517 про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості в різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування від 05.12.2012 року (копія знаходиться в матеріалах справи).

Відповідно до вказаного договору, Охтирська філія ТОВ «Брок-Енергія» отримала з бюджету кошти та погасила заборгованість перед НАК «Нафтогаз України».

В підтвердження факту отримання коштів з державного бюджету та проведення оплати за використаний природний газ на користь НАК «Нафтогаз України» відповідач надав до суду належним чином завірені копії платіжних доручень за № 17 від 26.10.2011; № 20 від 22.11.2011; № 25 від 16.12.2011; № 26 від 24.01.2012; № 89 від 07.12.2012.

Колегія суддів, встановивши зміст правовідносин між сторонами щодо здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації теплової енергії та алгоритму проведення розрахунків на погашення заборгованості з різниці в тарифах, вважає, що місцевий господарський суд не взяв до уваги, що підставою для перерахування коштів є укладений договір та наявність бюджетного фінансування, тобто бюджетного фінансування цих розрахунків.

При цьому, також колегія суддів враховує те, що з огляду на положення ст. 11 Закону України «Про Державний бюджет на 2012 рік», Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2012 рік», якими встановлено джерела, підстави та спосіб відшкодування позивачу боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, відсотків річних та пені, матеріалами справи не доведено факту користування відповідачем чужими коштами на власний розсуд чи для власних потреб, виділеними з бюджету для погашення заборгованості, згідно визначеного алгоритму проведення розрахунків на погашення заборгованості з різниці в тарифах..

Аналогічна позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2011 у справі №37/200-7/826.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає обставинам справи та суперечить нормам чинного законодавства.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача та наявністю фактів для скасування рішення господарського суду Сумської області від 17.06.2013 у справі № 920/657/13 з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.1,4 ч.1 ст. 104 ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брок-Енергія" в особі Охтирської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Брок-Енергія", м.Охтирка задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 17 червня 2013 року у справі № 920/657/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повнісю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул., Б.Хмельницького, 6 код ЄДРПОУ 20077720) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Брок - Енергія" в особі Охтирської філії ТОВ "Брок - Енергія" (42700 м. Охтирка, Сумська обл., вул. Снайпера, 13, код ЄДРПОУ 06711512) судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3618,98 грн.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 12 листопада 2013 року.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Тихий П.В.