Ухвала суду № 35203599, 25.07.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 439/1563/12 Головуючий в першій інстанції

Провадження 22-ц\ 774/1774/К/13 Байда Т.І.

Категорія № 33 ( І ) Доповідач Грищенко Н.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого суддів: Грищенко Н.М.,

суддів: Барильської А.П., Савіної Г.О.

при секретарі: Євтодій К.С.

за участю: позивача - ОСОБА_2,

уповноваженого представника прокурора Генеральної прокуратури України та прокуратури Закарпатської області - Сергеєвої Ірини Володимирівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до держави Україна, Рахівського РВ УМВС України в Закарпатській області; Управління МВС України в Закарпатській області; МВС України; прокуратури Рахівського району Закарпатської області; прокуратури Закарпатської області; Генеральної прокуратури України; Криворізької міської лікарні №2 у м. Кривий Ріг, Комунального закладу "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. Мечникова"; Державної казначейської служби України, - про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочинами та незаконними діями правоохоронних органів держави та суду, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до держави Україна, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочинами та незаконними діями правоохоронних органів держави та суду.

Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2013 року залучено співвідповідачами: Рахівський РВ УМВС України в Закарпатській області; Управління МВС України в Закарпатській області; МВС України; прокуратура Рахівського району Закарпатської області; прокуратура Закарпатської області; Генеральна прокуратура України; Криворізька міська лікарня № 2 у м. Кривому Розі, Комунальний заклад "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. Мечникова"; Державна казначейська служба України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 16 липня 2007 року він знаходився у м. Рахові Закарпатської області у справах та обговорював умови взяття в оренду складське приміщення на базі заготзерна. 18 липня 2007 року об 11 год. у м. Рахові ОСОБА_4 вимагаючи у нього гроші, ударив кулаком у ліву сторону обличчя, зламав йому скулову кістку і гайморову пазуху вдавивши її у голову. Наніс йому травму, яка згідно акту судово-медичної експертизи № 55 від 13 серпня 2007 року належить до середнього ступеню тяжкості.

Одразу ж він був госпіталізований до Рахівської районної лікарні, але йому не була надана належна медична допомога. Пізніше, в Дніпропетровській обласній лікарні за місцем проживання, йому також не була надана належна медична допомога. Тільки після нелегального і оплачуваного звернення до Криворізької міської лікарні № 2 він був прооперований.

16 серпня 2007 року він звернувся до Рахівського РВ УМВС України з вимогою притягнення ОСОБА_4 до відповідальності.

25 вересня 2007 року він звертався до Генерального прокурора України та Міністра внутрішніх справ та просив їх перевірити дії співробітників міліції, але законного рішення по заяві прийнято на його думку не було.

06 та 14 липня 2010 року він звертався із скаргами до Генеральної прокуратури України на дії прокурора Закарпатської області, у відповідь отримав листа, яке не має відношення до його скарг. 06 липня 2010 року він звернувся із заявою до Генеральної прокуратури у відповідності ст.52-1 КПК України з проханням прийняти заходи безпеки для нього, обґрунтовуючи це тім, що йому погрожували вбивством у м. Ужгороді, однак листом від 06 липня 2010 року за №19-р йому було відмовлено у заходах безпеки. Посилаючись на те, що з того часу він живе на території України у небезпеці за своє життя, тому він прохає відшкодувати йому за рахунок держави нанесених йому матеріальних збитків у сумі 25000 гривень, а також відшкодувати йому за рахунок держави нанесених йому моральних збитків у сумі 15000000 грн.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2013 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні його позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на необ'єктивність, необґрунтованість та незаконність ухваленого судом першої інстанції рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Вважає, що судом в порушення процесуального законодавства справу розглянуто упродовж чотирьох місяців; суд без належних правових підстав залучив до участі у справі в якості співвідповідачів Рахівський РВ УМВС України в Закарпатській області; Управління МВС України в Закарпатській області; МВС України; прокуратуру Рахівського району Закарпатської області; прокуратуру Закарпатської області; Генеральну прокуратуру України; Криворізьку міську лікарню № 2 у м. Кривому Розі, Комунальний заклад "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. Мечникова"; Державну казначейську службу України; вважає, що суд не взяв до уваги, що його позовні вимоги ґрунтувалися на Конституційних правах людини на якісне медичне обслуговування, яке йому не було надано ні в Рахівській районній лікарні, ні в лікарні ім. Мечнікова м. Дніпропетровська. Судом не враховано порушення співробітниками Рахівського РВ УМВС та прокуратурою Рахівського району його право на захист і відшкодування шкоди спричиненої злочином, як і не взято до уваги листи - повідомлення на його звернення, як належний та допустимий доказ спричинення йому шкоди. Суд не звернув уваги, що усі довідки й листи переписки з державними органами міліції та прокуратури є належними та допустимими доказами його моральних страждань та матеріальної шкоди, спричиненої злочином.

В запереченнях на апеляційну скаргу Генеральна прокуратура України просить рішення суду, як законне та обґрунтоване, залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокуратура Закарпатської області просить рішення суду, як законне та обґрунтоване, залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокуратура Рахівського району Закарпатської області просить рішення суду, як законне та обґрунтоване, залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи спір, суд вірно встановив обставини по справі, дав їм належну оцінку і відповідно до норм матеріального та процесуального закону обґрунтовано дійшов висновку про відмову ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження незаконних дій посадовими та службовими особами при розслідуванні кримінальної справи по заяві позивача, що повинно бути обов,язковою умовою для відшкодування моральної шкоди. Також позивачем не представлено суду жодного доказу, який би свідчив про заподіяння йому моральних страждань.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов такого висновку з наступних підстав.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 ( змінено прізвище ОСОБА_2) 16 серпня 2007 року звернувся до начальника Рахівського РВ УМВС України із заявою про вчинення відносно нього злочину громадянином ОСОБА_4 та просив прийняти міри передбачені законодавством України.( а.с. 13 т.1).

Згідно Акту судово-медичного дослідження (обстеження) № 55 від 10 серпня 2007 року у ОСОБА_2 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді забійних ран та забою м,яких тканин обличчя, вколоченого перелому лівої виличної кістки зі зміщенням уламків (у своєму перебігу ускладнившогося розвитком травматичного невриту підорбітального нерва травматичною контрактурою нижньої щелепи), струсу головного мозку, які не були загрозливими для життя, викликали т тривалий розлад здоров,я (понад 21 день) і за цією ознакою відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості ( а.с. 11-12 т. 1).

Постановою начальника Рахівського РВ УМВС України в Закарпатській області 27 серпня 20047 року було порушено кримінальну справу у відношенні ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ст. 122 ч. 1 КК України ( а.с.14 т.1)

З матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_2 неодноразово звертався до начальника Рахівського РВ УМВС України в Закарпатській області; начальника Управління МВС України в Закарпатській області; МВС України; до прокуратури Рахівського району Закарпатської області; прокуратури Закарпатської області; Генеральної прокуратури України з заявами, скаргами щодо неналежного розслідування порушеної кримінальної справи відносно ОСОБА_4 Також звертався з заявами про порушення кримінальної справи у відношенні працівників Рахівського РВ УМВС України у зв,язку з тривалим часом розслідування ними справи.

По неодноразовим заявам та скаргам позивача компетентними правоохоронними органами, у відповідності до чинного законодавства, проводились перевірки з наданням відповідей та приймались відповідні рішення. Позивач на всі його звернення отримав відповіді, що підтверджується супровідними листами та повідомленнями, які знаходяться в матеріалах справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення дав належну оцінку вищевказаним матеріалам справи, судом в повному обсязі було досліджено всі звернення ОСОБА_2 до відповідачів, тому доводи апелянта про те, що судом не враховано порушення співробітниками Рахівського РВ УМВС та прокуратурою Рахівського району його право на захист, як і не взято до уваги листи - повідомлення на його звернення, як належний та допустимий доказ спричинення йому шкоди, безпідставні і не можуть бути взяти до уваги.

Постановами заступника прокурора Рахівського району Закарпатської області від 24 липня 2008 року та 27 березня 2009 року позивачу відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно працівників Рахівського РВ УМВС України за відсутністю події злочину ( а.с. 63-64, 66-68 т.1).

Позивач має право оскаржувати будь-які дії, рішення слідчого чи прокурора в рамках даної кримінальної справи, в разі незгоди з ними до суду в порядку, визначеному кримінально-процесуальним законодавством.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 неодноразово оскаржував такі дії в судовому порядку.

Так, кінцевою є Постанова Рахівського районного суду Закарпатської області від 23 липня 2009 року, якою скаргу ОСОБА_2 про скасування постанови прокуратури Рахівського району від 27 березня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками злочину передбаченого ст. 364 КК України у відношенні службових осіб Рахівського РВ УМВС України в Закарпатській області, залишено без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, на день ухвалення судом першої інстанції рішення, відсутнє будь-яке судове рішення, яким би визнано такі дії чи бездіяльність правоохоронних органів або прийняті ними рішення незаконними.

Таким чином, доводи апелянта щодо законності постанов прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно працівників міліції та судових рішень з цього приводу, на думку колегії суддів, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки порушені позивачем питання у апеляційній скарзі не є предметом розгляду в порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі свої доводи мотивує з посиланням на положення норм Конституції України.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз,яснено, що суди мають суворо додержуватися передбаченого ст. 56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 1176 ЦК України встановлює особливий режим відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Вичерпаний перелік випадків, в результаті настання яких особа має право на відшкодування шкоди, встановлено ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» № 266/94 ВР.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього ( досудового ) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166,1167 ЦК України.

Частинами 1,2 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України, визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров,я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках , встановлених законом.

Таким чином, обов,язковою умовою для відшкодування моральної шкоди громадянину є наявність незаконності в діях органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування.

Як роз,яснює Пленум Верховного Суду України в п. 5 Постанови від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов,язковому з,ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв,язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ст. 1177 ЦК України майнова шкода завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин або якщо вона є неплатоспроможною.

Такі ж підстави передбачено нормами ст. 1207 ЦК України для відшкодування шкоди потерпілому, завданої ушкодженням його здоров,я внаслідок злочину.

Згідно ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», зокрема відшкодування шкоди у випадках, передбачених п.п. 1,3,4,5 ст. 3 Закону, провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральні втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв,язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

З огляду на всі обставини справи, колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_2 не належить до кола осіб, які мають право на відшкодування шкоди, передбаченої зазначеними вище статями ЦК України, оскільки будь-які дії, бездіяльність чи рішення правоохоронних органів стосовно нього в установленому законом порядку незаконними не визнавались. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, досудове розслідування у кримінальній справі стосовно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України триває. 15.07.2013 року матеріали кримінального провадження направлені до Одеського бюро СМЕ для проведення повторної комісійної судово-медичної експертизи. Разом з цим, дії позивача, як потерпілого у даній кримінальній справі, не сприяють проведенню об,єктивного та нетривалого розслідування по ній, а таки навпаки призводять до його затягування.

Відповідно до ч.2,3 ст. 10, 60 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов,язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта щодо неприйняття судом при ухваленні рішення його пояснень, заяв, листів, скарг як належних доказів, безпідставні.

На думку колегії суддів, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт незаконних дій посадовими та службовими особами в ході розслідування кримінальної справи. Також позивачем не надано доказів щодо заподіяння йому моральних страждань.

Що стосується доводів апелянта щодо порушення його конституційних прав людини на якісне медичне обслуговування, яке йому не було надано ні в Рахівській районній лікарні, ні в лікарні ім. Мечнікова м. Дніпропетровська, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки позивач ОСОБА_2 не довів суду вказані обставини та не надав в їх підтвердження належних доказів.

ОСОБА_2 в своєї апеляційній скарзі посилається на незаконність залучення судом першої інстанції в якості співвідповідачів Рахівський РВ УМВС України в Закарпатській області; Управління МВС України в Закарпатській області; МВС України; прокуратура Рахівського району Закарпатської області; прокуратура Закарпатської області; Генеральна прокуратура України; Криворізька міська лікарня № 2 у м. Кривому Розі, Комунальний заклад "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. Мечникова"; Державна казначейська служба України.

Колегія суддів не погоджується з зазначеними доводами апелянта, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляд справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред,явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

З тексту статті убачається, що суд має право:1) за клопотанням позивача провести заміну неналежного відповідача; 2) за клопотанням позивача залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача; 3) у разі відсутності згоди позивача залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Крім того, як убачається з заяви позивача на усунення недоліків на позовну заяву ( а.с.114 т.1), він погоджується з державними органами - відповідачами, зазначивши їх адресу, поштові індекси та номери засобів зв,язку.

Таким чином, суд постановив ухвалу про залучення у справі в якості співвідповідачів Рахівський РВ УМВС України в Закарпатській області; Управління МВС України в Закарпатській області; МВС України; прокуратура Рахівського району Закарпатської області; прокуратура Закарпатської області; Генеральна прокуратура України; Криворізька міська лікарня № 2 у м. Кривому Розі, Комунальний заклад "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. Мечникова"; Державна казначейська служба України згідно чинного законодавства.

Інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяти до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду до їх оцінці.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив і у достатньо повному обсязі вивчив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, вірно встановив права та обов'язки сторін, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді: