Ухвала суду № 35170112, 13.11.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/1405/13-ц Головуючий у І інстанції Линник В.Я.Провадження № 22-ц/780/5553/13 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л.А.Категорія 19 13.11.2013

УХВАЛА

Іменем України

7 листопада 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

при секретарі Лопатюк В.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Сіті" про розірвання попереднього договору та повернення речей у попередній стан, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням збільшення позовних вимог мотивувала його тим, що 05.09.2011 року між нею та ТОВ «Авер-сіті» було підписано попередній договір, відповідно до умов якого, ТОВ «Аверс-сіті» зобов'язалось 30.04.2013 року, але не пізніше шістдесяти робочих днів від дати прийняття в експлуатацію закінченого будівництва, оформити основний договір купівлі-продажу двокімнатної квартири під будівельним номером 111 загальною площею 75,63 кв.м на сьомому поверсі у житловому будинку під будівельним номером АДРЕСА_1.

Позивач посилалася на те, що вона повинна була сплатити 313 108,20 грн. протягом двох днів з дня підписання договору, та щомісячно сплачувати не менше 10 000,00 грн. на поточний рахунок відповідача. На виконання умов договору нею було сплачено на рахунок відповідача 453 108,20 грн.

Не зважаючи на те, що будинок повинен був здатися в експлуатацію у квітні 2013 року, починаючи з грудня 2011 року, будівництво будинку припинилося взагалі, а персонал ТОВ «Аверс-сіті» у подальшому під час телефонних запитів повідомив, що відсутні кошти для продовження будівництва.

З липня 2012 року із будівельного майданчика демонтовано всі підйомні крани, знято охорону, тощо, що свідчить про відсутність у відповідача можливості продовжувати та своєчасно закінчити будівництво вказаного будинку.

01.09.2012 року позивач письмово звернулася до відповідача з вимогою надати інформацію про стан фінансування та дату початку будівництва житлового будинку, проте відповідь не отримала.

ОСОБА_2 вказувала, що не мала змоги передбачити припинення будівництва і як би могла це передбачити, то в жодному випадку не укладала б спірну попередню угоду, тому договір може бути розірваний з підстав, встановлених ч. 4 ст. 652 ЦК України.

Крім того, позивач посилалася на те, що 05.09.2011 р. за вчинення нотаріальних дій з посвідчення попереднього договору нею сплачено 4 931,08 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15 квітня 2013 року позов задоволено частково.

Розірвано попередній договір від 05.09.2011 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті».

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» на користь ОСОБА_2 у відшкодування збитків грошові кошти в розмірі 453 108,20 грн. (Чотириста п'ятдесят три тисячі сто вісім гривень 20 коп.), а також судові витрати по справі в розмірі 3 441,00 грн. (Три тисячі чотириста сорок одна гривня 00 коп.).

В решті позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, а також з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону зважаючи на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ «Аверс-сіті» було підписано попередній договір від 05.09.2011 року, відповідно до умов якого, сторони зобов'язались в строк до 30.04.2013 року, але не пізніше 60 робочих днів від дати прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту продажу, оформити основний договір купівлі-продажу двокімнатної квартири під будівельним № 111 загальною площею 75,63 кв.м на 7 поверсі у житловому будинку під будівельним № АДРЕСА_1 (пп. 1.1, 6.1 договору). Згідно з пп. 2.1, 2.2 попереднього договору вартість об'єкту продажу становить 553 519,98 грн. В рахунок майбутніх платежів і в забезпечення виконання договору позивач повинна була сплатити забезпечувальний внесок у сумі 493 108,20 грн., з яких 313 108,20 грн. протягом двох днів з дня підписання договору, та щомісячно сплачувати не менше 10 000,00 грн. на поточний рахунок відповідача (а.с. 9-13).

З платіжного доручення вбачається, що на виконання умов договору позивачем було сплачено на рахунок відповідача 453 108,20грн., (а.с. 19-26, 50).

Також судом першої інстанції встановлено, що будівництво будинку, в якому знаходиться квартира, що зазначена в попередньому договорі, не може бути закінчено до 30.04.2013 року.

Позивач письмо зверталася до відповідача з листами від 30.08.2012 року, 16.12.2012 року з вимогою надати інформацію про стан фінансування та дату початку будівництва житлового будинку, а також із повідомленням про розірвання договору в судовому порядку, але відповідачем відповідь не була надана (а.с. 14-16).

Судом також встановлено, що під час укладання попереднього договору та нотаріального його посвідчення відповідно до п. 2.10 позивач сплатила 4 931,08 грн., що підтверджується довідкою приватного нотаріуса ОСОБА_3 від 05.09.2011 р. (а.с. 51).

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції вірно встановивши характер спірних правовідносин правомірно застосував до них положення ст. 652 ЦК України, відповідно до яких, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про розірвання попереднього договору від 05.09.2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Аверс - Сіті», оскільки істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, враховуючи, що в момент його укладання сторони виходили з того, що у відповідача будуть існувати грошові кошти для будівництва, а їх відсутність не могла усунути позивач при всій турботливості та обачності, продовження виплати позивачкою грошових коштів, зазначених в договорі, порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б її можливості укласти основний договір про купівлю квартири, на що вона розраховувала при укладенні вказаного попереднього договору.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зважаючи на те, що у зв'язку із розірванням попереднього договору позивач понесла збитки, які вона зазнала у зв'язку із укладенням та виконанням зазначеного вище попереднього договору, а саме: 453 108,20 грн., сплачених як забезпечувальний платіж, та 4 931,08 грн. витрат, пов'язаних із нотаріальним посвідченням договору, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоду, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про те, що ОСОБА_2, в порушення вимог ст. 60 ЦПК України, не надала суду належних, допустимих доказів того в чому саме полягає завдана моральна шкода.

Згідно з п. 5 згаданої Постанови Пленума Верховного Суду України відповідно до загальних засад цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні.

При вирішенні даної категорії спорів, суд зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи, що не було встановлено судом та не було доведено позивачем обґрунтованість заподіяння позивачу відповідачем моральної шкоди у спосіб, зазначений у позовній заяві, колегія суддів погоджується, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Таким чином суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин між сторонами та ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Інших доводів, які б спростували законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення, апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить.

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, правильно встановлено правові відносини сторін, дана належна правова оцінка доказам у справі, висновки місцевого суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: