увійти
УКР
К-21842/07
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 березня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Сергейчука О.А., Усенко Є.А.,
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2006 року по справі № 5/1512-2/259 (5/1929-23/197) за позовом ТОВ «Будєвростиль» до ДПІ у Галицькому районі м. Львова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:
В С Т А Н О В И Л А :
Постановою Господарського суду Львівської області від 15.11.2005 року в задоволені позовних вимог ТОВ «Будєвростиль» до ДПІ у Галицькому районі м. Львова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 28.10.2003 року № 2932/04-23-2/20815738/20519, №2933/04-23-2/30583457/20520, №2934/04-23-2/30583457/20521 - відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2006 року, постанова суду першої інстанції скасована та постановлена нова - про задоволення позову.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.04.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.
В касаційній скарзі ДПІ у Галицькому районі м. Львова просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі судом апеляційної інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі акту перевірки №60/260/4551/30583457 від 23.10.2003 року, який був складений за результатами позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Будєвростиль» (ЄДРПОУ 30583457) за період з 01.01.2001р. по 01.10.2003р. відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 28.10.2003 року №2932/04-23-2/20815738/20519, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 25063,50 грн. (у тому числі: основний платіж - 16709 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 8354,5 грн.), №2933/04-23-0/30583457/20520, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 16480,50 грн. (у тому числі: основний платіж - 10934,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 5546,5 грн.), №2934/04-23-2/30583457/20521, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 987,00 грн. (у тому числі: основний платіж - 652 грн. та штрафні фінансові санкції - 326,00 грн.).
За результатами розгляду скарги позивача в адміністративному порядку на зазначені податкові повідомлення-рішення 12.02.2004 року ДПІ у м. Львові було прийняте рішення про результати розгляду скарги ТОВ «Будєвростиль», відповідно до якого було скасовано податкове повідомлення рішення №2932/04-23-2/20815738/20519 в частині визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток (штрафні (фінансові) санкції) у сумі 8354,50 грн., повідомлення-рішення №2933/04-23-0/30583457/20520 в частині визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (штрафні (фінансові) санкції) у сумі 5546,50 грн., податкове повідомлення-рішення №2934/04-23-2/30583457/20521 в частині визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (штрафні (фінансові) санкції) у сумі 326,00 грн.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 28.10.2003 року №2932/04-23-2/20815738/20519 в частині визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 16709,00 грн., №2933/04-23-0/30583457/20520 в частині визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 10934,00 грн., №2934/04-23-2/30583457/20521 в частині визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 652,00 грн. позивач звернувся до суду із позовом про визнання їх недійсними в цій частині.
Як вбачається з акту перевірки, за наслідками проведеної перевірки податковий орган дійшов до висновку про порушення позивачем вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме, до складу валових витрат позивачем безпідставно віднесено витрати, що виникли при взаєморозрахунках з ПП «Галтехнопром», що призвело до завищення валових витрат на загальну суму 57930 грн.
ТОВ «Будєвростиль» письмових договорів з ПП «Галтехнопром» не укладало. Згідно даних органів державної податкової служби вказаний суб'єкт господарювання за період 2002 року фінансово-господарської діяльності не проводив, документів не підписував.
А також в акті перевірки відповідач зазначає про порушення товариством вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, позивачем до податкового кредиту безпідставно включено суми не підтверджені податковими накладними, оскільки податкові накладні підписано особою, яка не мала на це повноважень, в зв'язку з чим підприємством занижено суму податку на додану вартість в розмірі 10934 грн.
Обґрунтовуючи свій висновок про відсутність підстав для визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 28.10.2003 року №2932/04-23-2/20815738/20519 в частині визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 16709,00 грн., №2933/04-23-0/30583457/20520 в частині визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 10934,00 грн., №2934/04-23-2/30583457/20521 в частині визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 652,00 грн. суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не був доведений факт використання платником податку товарів (робіт, послуг), у зв'язку з придбанням яких були сплачені суми податку на прибуток та податку на додану вартість, у власній господарській діяльності.
Також суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не спростовано встановленого податковим органу факту не підтвердження відповідними документами включеного до податкового кредиту податку на додану вартість в розмірі 10934 грн., оскільки не подано доказів факту отримання матеріальних цінностей, факту їх оплати, а також не подано доказів сплати ПДВ по зазначених операцій контрагентом позивача - ПП «Галтехнопром».
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та постановляючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовував свій висновок щодо правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту відповідних сум по описаних в акті перевірки спірних господарських операціях, оскільки на дату здійснення операцій купівлі-продажу контрагент мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, був легалізований державними органами, був зареєстрований як платник ПДВ.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції не можна вважати такими, що ухвалені судами на підставі повно і всебічно з'ясованих по справі обставин в справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до підпункту 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.4.5 цього пункту забороняється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Згідно із вимогами, закріпленими в п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну назву отримувача;
ж) ціну продажу без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Порядок заповнення податкової накладної регламентується Наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення (далі по тексту - Порядок № 165), яким було затверджено форму та порядок заповнення податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), що додаються.
Згідно із пунктом 6 Порядку № 165 податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.
Усі складені примірники податкової накладної відповідно до п.18 Порядку № 165 підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.
Належно оформленою податкову накладну слід вважати тоді, коли вона складена у відповідності з вимогами п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» і наведена в ній інформація відповідає дійсності.
Апеляційний суд обґрунтовуючи свій висновок про наявність підстав для задоволення позову виходив з того, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.
З таким висновком суду в повній мірі погодитись неможна, оскільки предмет доказування у даній справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту, а податковий орган, ухвалюючи податкові повідомлення-рішення про скасування яких заявлено позов, виходив з того, що контрагент позивача не здійснював фінансово-господарську діяльність у 2002 році, документів не підписував, отже особа, якою було підписано спірні податкові накладні невстановлена.
На підтвердження такого висновку ДПІ у Галицькому районі м. Львова посилалася на лист слідчого відділу податкової міліції ДПІ у м. Львові №3437/09-3 від 23.09.2003 року, з якого вбачається, що з пояснень директора ПП «Галтехнопром» ОСОБА_1, даними ним в якості підозрюваного, вбачається, що він за період 2002р. фінансово-господарською діяльністю не займався, ніяких документів не підписував, працівників для роботи на підприємстві не наймав.
Ні апеляційним судом, ні судом першої інстанції наведені обґрунтування заперечень відповідача проти позову належним чином не перевірені.
Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у ДПІ докази, які підтверджують її доводи відносно того, що наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності. Якщо ДПІ таких доказів не надала або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 ст. 11 КАС, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Не витребувавши такі докази, суд не створив необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, котрі його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.
Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.
У разі підтвердження доводів ДПІ про недостовірність даних, внесених до податкових накладних виписаних ПП «Галтехнопром», формування податкового кредиту на підставі таких податкових накладних було би безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.
Суди цю обставину не врахували, доводи ДПІ про те, що податкові накладні виписані невстановленою особою у визначеному законодавством порядку не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини справи.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
На підставі викладеного касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати зазначене, а також те, що згідно з частиною 1 статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.210, 220, 222, ст.227, 231 та ч.5 ст.254 КАС України, колегія -
У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі м. Львова задовольнити частково, постанову Господарського суду Львівської області від 15.11.2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
