Ухвала суду № 3485989, 11.03.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                                     К/С  № К-33516/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                        УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ            

11.03.2009 р.                                                                                               м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді  Пилипчук Н.Г.

суддів                        Ланченко Л.В.

   Нечитайла О.М.

   Сергейчука О.А.

                                Степашка О.І.

при секретарі         Остапенку Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «НаМіКо»

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 р.

у справі № 5/600-13/96А

за позовом  Приватного підприємства «НаМіКо»

до Державної податкової інспекції у Жовківському районі м. Львова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

                                            ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 22.06.2006 р. позов задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Жовківському районі від 21.02.2006 р. № 55/23-0-1296/33476959 та від 21.02.2006р. № 56/23-0-1296/33476959.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 р. постанову Господарського суду Львівської області від 22.06.2006 р. скасовано. У позові відмовлено. Судові витрати покладено на позивача.  

ПП «НаМіКо» подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом від 09.02.2006 р. № 10/23-0/33476959 документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства у період з 11.05.2005 р. по 30.09.2005 р. зафіксовано порушення позивачем вимог:

п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, яке полягало у віднесенні у ІІІ кварталі 2005 року до складу валових витрат витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, що зумовило заниження податку на прибуток в сумі 52083,00грн.;

п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, яке полягало у включенні до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва на суму 41667,00 грн. за вересень 2005 року.

Податковий орган вважає, що позивач не мав права відносити до складу валових витрат витрати з придбаних на підставі договору №26/09 від 26.09.2005р., укладеного з ТОВ «Концерн Євроторг», послуг з проведення маркетингових досліджень, результатом яких мала бути підготовка проектів: «Ринок аудіо, відео апаратури м. Донецька», «Телевізори», «Ринок телевізорів м. Донецька», оскільки такі витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення:

від 21.02.2006 р. № 56/23-0-1296/33476959 про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 62500,00 грн., в тому числі 41667,00 грн. основного платежу та 20833,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

від 21.02.2006 р. № 55/23-0-1296/33476959 про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 62499,60 грн., в тому числі 52083 грн. основного платежу та 10416,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій сторони договору підписали акт наданих послуг № 30/09-2005 від 30.09.2005 р., відповідно до якого виконавець надав замовнику послуги на загальну суму 250000 грн., в тому числі податок на додану вартість.

Позивач платіжними дорученнями від 11.11.2005 р. № 110, від 16.11.2005 р. № 123, від 17.11.2005 р. № 124, від 08.12.2005 р. № 127 перерахував виконавцю обумовлену актом суму коштів.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За вимогами абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд касаційної інстанції знаходить правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що документ, на підставі якого сформовані спірні валові витрати, а саме акт наданих послуг, не є таким, що підтверджує такі витрати, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов’язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV.

Частина 2 ст. 9 вказаного закону висуває до первинних документів такий обов’язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, які відсутні у зазначеному акті, і, за відсутності яких неможливо встановити реальність надання послуг, їх характер та зміст, які б відповідали розміру понесених витрат.

В іншому ж випадку, у платника податку не виникає права відносити до складу валових витрат витрати без належних на те документів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відсутність документального підтвердження витрат позбавляє платника податку права на віднесення таких витрат до складу валових витрат, а відповідно, і права на віднесення сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до податкового кредиту, який формується у відповідності до приписів п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР. 

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                    УХВАЛИВ :

        Касаційну скаргу  Приватного підприємства "НаМіКо" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                              Н.Г. Пилипчук

        Судді                                                   Л.В. Ланченко

                                                                          О.М. Нечитайло

                                                                          О.А. Сергейчук

                                                                          О.І.  Степашко