Ухвала суду № 3481267, 19.03.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“19” березня 2009р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                 Конюшка К.В.

суддів:                                             Ланченко Л.В.

                                                           Нечитайла О.М.

                                                           Пилипчук Н.Г.

                                                           Степашка О.І.

при секретарі:  Ликовій  В.Б.

за участю представників:

позивача: Романюк К.О.

відповідача-1: Бевз І.А.

відповідача -2: не явка

розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Відділення державного казначейства України у м. Ладижині на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 25.05.2006 року

у справі  № 14/349-05

за позовом               Приватного підприємства «Єкатерина»

до                               1. Тростянецької об’єднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області

                                    2. Відділення державного казначейства України у м. Ладижині

про                             стягнення бюджетної заборгованості

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2005 року Приватне підприємство «Єкатерина» звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Тростянецької об’єднаної державної податкової інспекції у Вінницькій області, Відділення державного казначейства України у м. Ладижині про стягнення 348 837,2 грн. відсотків, нарахованих на суму бюджетної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним було подано декларації з податку на додану вартість за період з червня 2002 року по січень 2005 року, відповідно до даних яких підприємство має від’ємне значення різниці між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом вказаних звітних періодів, та сумою податкового кредиту цих періодів. Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. За вказаних обставин підприємство звернулось до суду з позовом про стягнення нарахованих відсотків  в розмірі -  348837,2 грн. на суму бюджетної заборгованості

Постановою Господарського суду Вінницької області від 12.12.2005 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 25.05.2006 року постанову Господарського суду Вінницької області від 12.12.2005 року скасовано в частині стягнення 5886,63 грн. відсотків на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Прийнято відмову позивача від адміністративного позову про стягнення суми 5886,63 грн. та закрито провадження в цій частині. Також постанову Господарського суду Вінницької області від 12.12.2005 року змінено та викладено резолютивну частину в наступній редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України через Відділення державного казначейства у м. Ладижині (платник – Державний бюджет м. Ладижині (код бюджетної класифікації доходів – 14010200 «Бюджетне відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами»),ЗКПО 26176021, рахунок – 31110030600008, МФО – 802015, банк – УДК у Вінницькій області м. Вінниця) 342950,90 грн. відсотків на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, 1700 грн. витрат по сплаті державного мита на користь Приватного підприємства «Катерина» (24320, вул. Карла Маркса, 2а, м. Ладижин, Вінницька область, код 20090761, п/р 26003301135 в АКБ «Промінвестбанк», МФО 302485)».

Не погоджуючись із прийнятим в справі рішенням суду апеляційної інстанції, Відділення державного казначейства України у м. Ладижині оскаржило його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказане судове рішення з мотивів порушення цим судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким визначити інше джерело стягнення 1700 грн. витрат по сплаті державного мита на користь Приватного підприємства «Єкатерина».

В судовому засіданні представник відповідача -1 підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Від відповідача - 2 надійшло клопотання № 4-11/196 від 10.03.2009р. про розгляд справи без участі його представника, крім того представник відповідача-2 зазначав, що підтримує доводи касаційної скарги в повному обсязі.

Справу розглянуто відповідно до приписів частини 4 статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підприємством подано до податкового органуподаткові декларації з податку на додану вартість за період з червня 2002 року по січень 2005 року, відповідно до даних яких позивач мав від’ємне значення різниці між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем  товарів (робіт, послуг), протягом вказаних звітних періодів та сумою податкового кредиту цих періодів.

З урахуванням положень підпункту 7.7.3 підпункту 7.7. статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР) позивачем були нараховані проценти на суму бюджетної заборгованості в розмірі – 348837,2 грн.

            Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР сума від`ємного значення по податку на додану вартість підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. А сума, не відшкодована платнику податків протягом вказаного строку, вважається бюджетною заборгованістю. Тому позивачем було правомірно нараховані відсотки на суму бюджетної заборгованості. Крім того, наявність бюджетної заборгованості перед позивачем підтверджується ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 28.03.2006 року по справі № 14/181-05.

            У свою чергу, скаржник в касаційній скарзі вказує на те, що ним до суду апеляційної інстанції було надано довідку № 03-03 від 20.03.2006 року, в якій зазначено реквізити рахунку, з якого здійснюється відшкодування процентів, нарахованих за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість. Проте, Житомирський апеляційний господарський суд помилково в резолютивній частині рішення зазначив, що 1700 грн. витрат по сплаті державного мита підлягають стягненню на користь Приватного підприємства «Єкатерина» при цьому вказав рахунок, з якого здійснюється відшкодування процентів, нарахованих за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

За вказаних обставин судом апеляційної інстанцій було помилково стягнуто 1700 грн. витрат по сплаті державного мита на користь Приватного підприємства «Єкатерина» з того рахунку, з якого здійснюється відшкодування процентів, нарахованих за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим.

З огляду на викладене резолютивна частина рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині порядку стягнення 1700 грн. витрат по сплаті державного мита.

            Керуючись статтями 220, 221, 223, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції 

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Відділення державного казначейства України у м. Ладижині задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 25.05.2006 року у даній справі змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Відділення державного казначейства у м. Ладижині (платник – Державний бюджет м. Ладижині (код бюджетної класифікації доходів – 14010200 «Бюджетне відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами»), ЗКПО 26176021, рахунок – 31110030600008, МФО – 802015, банк – УДК у Вінницькій області м. Вінниця) 342950,90 грн. відсотків на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Єкатерина» (24320, вул. Карла Маркса, 2а, м. Ладижин, Вінницька область, код 20090761, п/р 26003301135 в АКБ «Промінвестбанк», МФО 302485) 1700 грн. витрат по сплаті державного мита.».

            В іншій частині ухвалені в даній справі судові рішення залишити без змін. 

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді

(підпис)Ланченко Л.В.                

(підпис)Нечитайло О.М.                

(підпис)

Пилипчук Н.Г.               

      (підпис)Степашко О.І.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар:                                                 В.М. Євтушевский