Ухвала суду № 3481248, 17.03.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2009 року № К-10265/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Гусєвій К.О.

розглянувшиу відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні

на ухвалуЗапорізького апеляційного господарського суду від 11.04.2007року

та постановугосподарського суду Херсонської області від 16.01.2007 року

у справі№ 8/377-АП-06господарського суду Херсонської області

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Херсонський комбінат хлібопродуктів»

доДержавної податкової інспекції у м. Херсоні

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Херсонської області від 16.01.2007 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 11.04.2007 року, задоволено позовні вимоги ВАТ «Херсонський комбінат хлібопродуктів». Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні від 24.02.2006 року № 0001572301/0, від 11.05.2006 року № 0001572301/1, від 25.07.2006 року № 0001572301/2, від 05.10.2006 року № 0001572301/3, якими ВАТ «Херсонський комбінат хлібопродуктів» визначено суму завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 923407,22 грн., визначено податкове зобовязання в розмірі 215503,36 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 107751,67 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у м. Херсоніоскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на неправильну правову оцінку обставин у справі та порушення судами норм матеріального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового судового рішення про відмову в задоволені позову.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що ДПІ у м. Херсоні проведено перевірку обґрунтованості відшкодування податку на додану вартість ВАТ «Херсонський комбінат хлібопродуктів» за липень-грудень 2004 року, січень, березень, квітень 2005 року, за результатами якої складено акт від 13.02.2006 року № 433/23-7/00952367.

Даною перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі в тексті Закон № 168/97-ВР), а саме: завищення сум податку на додану вартість, які підлягають відшкодуванню з бюджету на суму 923407,22 грн. На момент перевірки підприємству відшкодовано з Державного бюджету України податок на додану вартість в сумі 215503,36 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.02.2006 року № 0001572301/0, яким позивачу визначено суму завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 923407,22 грн., визначено податкове зобовязання в розмірі 215503,36 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 50% від фактично відшкодованої суми податку на додану вартість в сумі 107751,67 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до ДПІ у м. Херсоні, ДПА в Херсонській області, ДПА України, однак його скарги залишені без задоволення та відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.05.2006 року № 0001572301/1, від 25.07.2006 року № 0001572301/2, від 05.10.2006 року № 0001572301/3, якими встановлені нові строки погашення податкового зобовязання.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, податковий орган виходив з того, що позивачем неправомірно включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, підтверджені податковими накладними контрагентів позивача, місцезнаходження яких не встановлено або тих, що одержували продукцію від інших постачальників, які не платили податки або установчі документи яких визнано недійсними, або було невідомо їх місцезнаходження.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні реквізити, перелік яких встановлений зазначеним підпунктом.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 9.6 статті 9 Закону № 168/97-ВР свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобовязань, що виникли у звязку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має відємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації (підпункт 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

Як встановлено судами, позивачем було отримано від ПП ОСОБА_1, ОСОБА_2, ТОВ «Пантеон», ПП «Апогей Плюс», ПП «Промсировина Агро», ТОВ «Діалог», ПП «Телець», ТОВ «Теплотехніка», ДП «Флемінг+Вендельн Україна», ТОВ «Агротранс», ППКФ «Агроніта» належним чином оформлені податкові накладні на всю кількість продукції, придбаної відповідно до укладених угод. Постачальники позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та мали право на видачу податкових накладних.Після отримання від постачальника належним чином оформлених податкових накладних позивач відобразив у своєму податковому обліку податковий кредит в сумі податку на додану вартість, сплаченій продавцю у складі ціни придбання. Фактичне придбання позивачем продукції за укладеними договорами купівлі-продажу підтверджується первинними документами, які маються в матеріалах справи.

Таким чином, як вірно вважали суди попередніх інстанцій, позивачем було додержано встановлений порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. Фактичне придбання позивачем продукції за укладеними договорами купівлі-продажу підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які були досліджені судами в ході розгляду справи. Позивач після одержання від постачальника належним чином оформлених податкових накладних відобразив у податковому обліку податковий кредит в сумі податку на додану вартість, сплаченому продавцю у складі ціни придбання відповідно до вимог підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи, що за змістом Закону України « Про податок на додану вартість» право на відшкодування податку на додану вартість виникає лише при його фактичній надмірній сплаті, а факт сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни придбання не заперечується відповідачем, то висновок податкової інспекції про порушення підприємством вимог діючого законодавства не можна вважати обґрунтованим і достатнім для прийняття рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування.

В спірному випадку підставою зменшення відповідачем бюджетного відшкодування позивача та визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість були висновки податкового органу про не підтвердження сплати до бюджету податку на додану вартість контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання.

Однак з такими висновками погодитись не можна, оскільки відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Закон України «Про податок на додану вартість» не встановлює обовязку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону України сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець товару несе обовязок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірності віднесення ВАТ «Херсонський комбінат хлібопродуктів» до податкового кредиту сум податку на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних його контрагентами та декларування бюджетного відшкодування, і як наслідок відсутності порушення з його боку вимог пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 11.04.2007року та постанову господарського суду Херсонської області від 16.01.2007 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні залишити без задоволення, а ухвалуЗапорізького апеляційного господарського суду від 11.04.2007року та постанову господарського суду Херсонської області від 16.01.2007 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Брайко А.І.

Голубєва Г.К.

Маринчак Н.Є.

Федоров М.О.