Постанова № 3479771, 24.12.2008, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-7287/08

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2008 року, м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янової Я.В.

При секретарі: Басової Н.М.

За участю представників сторін:

Позивача: Агєєва С.М., Двоскін О.А.

Відповідача: Пивоваров О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Повного товариства „Двоскін і компанія „Ломбард „Акцептор” до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення, -

встановив:

Позивач, Повне товариство «Двоскін і компанія «Ломбард «Акцептор», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова №0001151720/0 від 04.06.08 р., яким визначено суму податкового зобов'язання у сумі 114761,37 грн. з податку з доходів фізичних осіб, в тому числі за основним платежем 38253,79 грн. та штрафними санкціями 76507,58 грн.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, та посилався на те, що відповідачем необґрунтовано зроблено висновок про порушення позивачем пп.8.1.1., 8.1.2 п.8.1 ст.8, п.12.1 ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІУ від 22.05.03 р. із змінами та доповненнями, а саме: ломбардом не утримано податку з доходів фізичних осіб після реалізації не викупленого майна, в результаті чого недоплата податку становить 23152,09 грн. та порушення пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІУ від 22.05.03 р. із змінами та доповненнями, а саме: при продажу нежитлового приміщення фізичним особам не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у жовтні місяці 2007 року в розмірі 15097,8 грн.

Позивач вважає, що за позиковими операціями ломбард не є податковим агентом, оскільки у даному випадку він не може виконувати обов'язок щодо нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету від імені та за рахунок платника податку, тому що під час видачі позики вона не є доходом позичальника, а при не викупі закладеної речі в момент закінчення договору ломбард не має коштів позичальника, з яких належало б утримати податок.

Відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву. Представник відповідача у судовому засіданні посилався на безпідставність доводів позивача, вважає, що порушень вимог Закону при виданні оскаржуваного податкового повідомлення - рішення не допущено, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з таких підстав.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що 26 травня 2008 року Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Харкова була проведена документальна перевірка Повного товариства «Двоскін і компанія «Ломбард «Акцептор» з питання дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року, за наслідками проведення якої складено акт № 1076/22-208/22657338 від 26.05.08р.

Перевіркою було, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог пп.8.1.1., 8.1.2 п.8.1 ст.8, п.12.1 ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІУ від 22.05.03 р. із змінами та доповненнями, а саме: ломбардом не утримано податку з доходів фізичних осіб після реалізації не викупленого майна, в результаті чого недоплата податку становить 23152,09 грн. та порушення пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІУ від 22.05.03 р. із змінами та доповненнями, а саме: при продажу нежитлового приміщення фізичним особам не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у жовтні місяці 2007 року в розмірі 15097,8 грн.

За результатами перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Харкова було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001151720/0 від 04.06.08 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання у сумі 114761,37 грн. з податку з доходів фізичних осіб, в тому числі за основним платежем 38253,79 грн. та штрафними санкціями 76507,58 грн.

Судом встановлено, що в періоді, який перевірявся, позивач видавав громадянам суми грошових коштів у вигляді позик під заставу належного їм рухомого майна у вигляді виробів із дорогоцінних металів (або їх лому) та мали місце випадки, коли громадяни, яким видавалися суми грошових коштів у вигляді позик не викупали заставу в указаний в угоді термін. В цих випадках позивач реалізовував предмети застави Державній скарбниці.

Податковий орган правильно розцінив дії позивача як порушення пп.8.1.1., 8.1.2 п.8.1 ст.8, п.12.1 ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.01 р., ломбарди належать до фінансових установ, видом діяльності яких є надання фінансових послуг, в тому числі надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Одним із способів забезпечення зобов'язань за позикою (кредитом) є застава, умови якої повинні бути оговорені сторонами у договорі позики.

Відповідно до пп..4.3.23 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» - позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, і протягом строку дії договору позики не може розглядатися як дохід фізичної особи, яка одержала таку позику.

Відповідно до ст. 19, ст. 25 Закону України «Про заставу» та ст. 589 Цивільного кодексу України в разі невиконання боржником (позичальником) своїх обов'язків перед ломбардом під час закінчення строку дії договору позики кредитор, зокрема ломбард, має право звернути стягнення за невиконаними обов'язками на предмет застави, тобто реалізувати такий предмет застави.

Із сум коштів, одержаних від цього продажу (включаючи основну суму наданої платнику податку застави), як передбачено п.1.15 ст.1 та п.12.1 ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», суб'єкт господарювання має нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному статтею 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та за ставкою, визначеною п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Пунктом 1.18 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що рухоме майно - це майно відмінне від нерухомого. Таким чином, вироби із дорогоцінних металів (або їх лому) є рухомим майном.

Доходом з джерелом походження з України відповідно до пп. «ж» п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» є доход від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації чи нотаріальному посвідченню відповідно до закону України, чи коли місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України. Отже, грошові кошти, що були отримані громадянами за здані вироби із дорогоцінних металів (або їх лому) вважається доходом з джерелом походження із України.

До переліку доходів, які не включаються до складу загально місячного або річного оподатковуваного доходу, відповідно до пп.4.3.23 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» відноситься основна сума кредиту, що отримується платником податку.

Таким чином, сума позики є доходом фізичної особи, які її отримує, однак, до визначеного договором терміну (до її повернення) вона не є об'єктом оподаткування. По закінченню терміну дії договору, у разі невиконання фізичною особою зобов'язання, забезпеченого заставою, у такої фізичної особи виникає об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді суми коштів, отриманих у позику та неповернутих у встановлений договором строк.

Під час одержання ломбардом коштів від реалізації заставленого майна у ломбарду в наявності фактично знаходяться гроші заставодавця - платника податку, а у заставодавця (фізичної особи) - може виникнути і об'єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечення заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню такій фізичній особі.

Відповідно до пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує оподатковуваний доход на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст.7 цього Закону.

Згідно з пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним дорученням.

Таким чином, позивач у випадку несвоєчасного повернення суми позики та реалізації предметів застави (рухомого майна) у вигляді виробів із дорогоцінних металів (або їх лому) Державній скарбниці є податковим агентом та зобов'язаний утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб.

Перевіркою встановлено, що податок з доходів фізичних осіб у вищезазначених випадках не утримувався.

Відповідно до п.1.15 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушенням норм цього Закону.

Під час виплати грошових коштів за договором позики (при наданні позики) ломбарди, як податкові агенти, виконують функції лише в частині нарахування та виплати зазначених доходів (наданої позики).

У разі невиконання фізичною особою зобов'язання, забезпеченого заставою, по закінченню терміну дії договору та виникнення у фізичної особи об'єкту оподаткування, ломбард, як податковий агент, на підставі п.1.15 ст.1 та п.12.1 ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» має виконати інші свої функції, а саме:

- нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та за ставкою п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (з попередньо нарахованої суми виплаченого доходу у вигляді суми позики);

- надати відповідно до п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковому органу звітність за формою №1-ДФ.

Щодо порушення, на думку відповідача, позивачем пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-ІУ від 22.05.03 р. із змінами та доповненнями, суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що 11.10.2007 року між Повним товариством «Двоскін і компанія «Ломбард «Акцептор» та фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 75,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, де позивач виступив продавцем приміщення, а фізичні особи - покупцями. Відповідно до умов зазначеного договору ціна приміщення складає 45000,00 грн.

Відповідач не погоджується з визначеною у договорі ціною та вважає, що вона не відповідає звичайним цінам, що діяли на момент укладення договору.

Поняття «звичайна ціна» визначене у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Законом України «Про державну податкову службу в Україні» визначено статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності. В силу ст. 3 вказаного Закону органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями ВР АР Крим і Ради міністрів АР Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Матеріалами справи встановлено, що не погоджуючись з вартістю об'єкту продажу

за договором від 11.10.2007р., укладеним позивачем з громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у сумі 45000,00 грн. та визнаючи ціну договору нижчою за звичайні ціни - податковий орган в акті від 26.05.08р. № 1076/22-208/22657338, що був підставою для винесення оскаржуваного рішення, послався на інформацію, отриману з Листа Універсальної біржі «Україна» вих. № 226 від 16.04.2008 р. та Листа Торгово-промислової палати вих. №259/63.07-13 від 12.05.2008 р.

Інших джерел, з яких відповідач виходив, визнаючи не відповідність ціни договору рівню справедливих ринкових цін, матеріали справи не містять.

Також суд вважає за необхідне зауважити на таке.

У відповіді на запит податкового органу про ринкову вартість нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 Торгово-промислова палата повідомила, що вартість 1 кв. м. такого нежитлового приміщення станом на 01.10.2007 р. могла складати 380-800 у.о.

Крім того, в цьому листі була примітка, що для більш точного визначення ринкової вартості приміщення необхідно проведення оцінки конкретного об'єкта з проведенням повного комплексу оціночних процедур відповідно до Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна» і ін. нормативними документами.

У відповіді на запит податкового органу про ринкову вартість нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, Універсальна біржа «Україна» повідомила, що відповідно до інформаційно-аналітичних даних вартість 1 кв. м. такого приміщення в жовтні 2007 р. складала від 380 до 800 у.о. (в залежності від стану приміщення та наявності комунікацій).

Аналіз зазначених листів, покладених податковим органом у свої висновки, свідчить про те, що оцінка вартості нежитлового приміщення проводилася даними установами без фактичного виїзду на об'єкт, без врахування стану приміщення та наявності комунікацій, тобто без проведення повного комплексу оціночних процедур згідно з вимогами чинного законодавства.

Підпунктом 1.20.2. п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари, втратою товарами якості або інших властивостей; збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

В силу 1.20.5-1. ст.1 Закону, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Відповідно до п.24 П(С)БО 9 «Запаси» чиста вартість реалізації - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Справедлива вартість, відповідно до п.4 П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств», - це сума, за якою може бути здійснено обмін активу чи оплата зобов'язання в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Відповідно до п.3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав» ринкова вартість - вартість, за якою можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла зі знанням справи, помірковано та без примусу.

Як свідчить аналіз вищезазначених норм, усі три визначення є дуже близькі за сутністю та є тією ціною, за якою товар реально може бути продано в поточний момент на ринку покупцями. Законодавча норма, на яку посилається відповідач (п.п.1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), не встановлює пріоритету будь-якого з цих понять.

Відповідачем ні при проведенні перевірки, ні під час розгляду справи не надано оцінку реалізованого позивачем майна станом на момент реалізації в якості підтвердження рівня звичайної ціни та в якості доведення того, що ціна договору не відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Натомість, при перевірці відповідачем використано відомості Довідок Товарно-промислової палати та Універсальної біржі «Україна», де зазначена вилка середньої вартості одного квадратного метру реалізованих нежитлових приміщень станом на жовтень місяць. Такого порядку визначення розміру звичайної ціни ні п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні будь-які інші норми чинного законодавства не передбачають.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.01 р. № 2658-Ш оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках: створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності; реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна); виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна); визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства; приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду; переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку; оподаткування майна згідно з законом; визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом; в інших випадках за рішенням суду або у зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.  

Згідно з пп.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, тобто визначати звичайні ціни іншим способом податкові органи не можуть.

Відповідно до пп. 4.3.3 п. 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181-Ш методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Порядок застосування непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб. Слід зазначити, що на даний час такої методики немає. ДПАУ в листі від 28.04.05 р. № 414б/х/17-1115 роз'яснила, що прямі методи застосовувати не можна, поки не буде затверджена відповідна методика.

З огляду на вищенаведене, механізм донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін на даний час не врегульовано, а тому таке донарахування застосовуватись не може.

Обов'язок доведення того, що ціна договору, не відповідає рівню звичайної ціни, згідно з пп.1.20.8 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган.

Відповідачем у встановленому законом порядку не доведено невідповідність ціни продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 11.10.2007р. на користь громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2

З урахуванням наведених вище приписів Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суд критично ставиться до висновків акту відповідача № 1076/22-208/22657338 від 26.05.08р. з посиланням на Листи Універсальної біржі «Україна», вих. № 226 від 16.04.2008 р. та Торгово-промислової палати вих. №259/63.07-13 від 12.05.2008 р., оскільки зазначені документи суперечать позиції ДПА України, що викладена у Листі № 1152/6/17-3116 (2533/7/17-3117). Відповідно до вказаного листа, при визначенні оціночної вартості нерухомого майна, при його купівлі-продажу, згідно з п.п. 11.2.3. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід платника податку від продажу об'єкту нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, нарахованої державним органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства. До визначення державного органу, уповноваженого здійснювати таку оцінку при врахуванні податку слід виходити з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче вартості такого майна, яка міститься у витягах з реєстру прав власності на нерухоме майно, що видаються органами БТІ.

Жодного висновку, уповноваженого органу, щодо не відповідності ціни договору купівлі-продажу - рівню звичайної ціни матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Однак з матеріалів перевірки Повного товариства «Двоскін і компанія «Ломбард «Акцептор» вбачається, що обов'язок доведення того, що ціна договору купівлі-продажу, не відповідає рівню звичайної ціни, на порушення приписів пп.1.20.8 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», органом державної податкової служби, у встановленому Законом порядку, не виконаний.

Відповідно до положення частини 2 статті 19 Конституції України, в силу якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України,

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій, своєї позиції щодо заниження позивачем ціни продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 11.10.2007р., як підставу для донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Повного товариства „Двоскін і компанія „Ломбард „Акцептор” до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0001151720/0 від 04.06.2008 р. в частині нарахування суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем 15097,80 грн. та штрафних санкцій в розмірі 30195,60 грн., всього на суму 45293,40 грн.

В іншій частині в позові відмовити.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 30.12.2008 р.

Суддя Я.В.П'янова