Ухвала суду № 34742556, 01.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2013 р. Справа № 130054/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Ліщинського А.М.,

при секретарі судового засідання: Нефедовій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної Державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 року по справі № 2а/0370/1666/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньавтогаз» до Луцької об'єднаної Державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

07.06.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньавтогаз» звернулося в суд з позовом до Луцької об'єднаної Державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2012 року №0003102301, яким ТзОВ «Волиньавтогаз» донараховано зобов'язання з ПДВ на 19 710,00 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньавтогаз» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 28 квітня 2012 року №0003102301.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Луцька ОДПІ Волинської області ДПС оскаржила її, подавши до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, та з наведених у ній підстав, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ТзОВ «Волиньавтогаз».

Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти апеляційної скарги, просила постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Апелянт, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи, явки уповноваженого представника в судове не забезпечив, що відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не перешкоджає розгляду справи без їхньої участі.

Судова колегія перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в період з 05.04.2012 року по 11.04.2012 року Луцькою ОДПІ Волинської області ДПС було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ "Волиньавтогаз" з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Медео-Захід», про що було винесено акт № 765/22-1/34523936 від 19 квітня 2012 року.

На підставі вказаного акту Луцькою ОДПІ Волинської області ДПС 28 квітня 2012 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003102301 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 19710,00 грн., з яких 3942,00 грн. - штрафна санкція.

За наслідками адміністративного оскарження податкового повідомлення - рішення від 19.04.2012 року № 0003102301, ДПА у Волинській області у задоволенні скарги позивача відмовлено, оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлено порушення ТзОВ «Волиньавтогаз» вимог частини першої статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, відповідно правочин укладений між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід» має ознаки нікчемності. Як наслідок, перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внасідок чого позивачем завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ТзОВ «Медео-Захід» на загальну суму 15 768,00 грн., в тому числі за березень 2010 року на 3 135,00 грн., за червень 2010 року - 7 084,00 грн. та за липень 2010 року - 5 549,00 грн.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна, правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, договірні відносини між ТзОВ «Волиньавтогаз» та ТзОВ «Медео-Захід» носили усний характер, на виконання такого договору позивачем придбано у вказаного контрагента товарно-матеріальні цінності (бетонні блоки, бруківка, металочерепиця, цемент, щебінь, відсів, кабель). Відповідно до умов домовленості позивачем отримано товарно-матеріальні цінності, що підтверджується видатковими накладними.

Крім цього, транспортування товару та вантажні роботи проводились за рахунок постачальника. Розрахунки за поставлений товар проведені в готівковій формі, факт повної оплати придбаного товару позивачем підтверджується відповідними квитанціями до прибуткових касових ордерів.

Отже, факт придбання товару підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема податковими накладними, видатковими накладними, квитанціями до прибуткових касових ордерів.

З аналізу наведених вище доказів, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість факту використання ТзОВ «Волиньавтогаз» придбаних будівельних матеріалів у власній господарській діяльності з метою одержання прибутку.

Податок на додану вартість з придбаного товару ТзОВ «Волиньавтогаз» включено у відповідних звітних періодах до складу податкового кредиту.

Таким чином, оскільки правочин, укладений між ТзОВ «Волиньавтогаз» та ТзОВ «Медео-Захід» виконаний обома сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними твердження податкового органу про те, що господарські зобов'язання між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

З питань правомірності формування податкового кредиту, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Положення пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, передбачають, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що платник податків отримує право на податковий кредит на підставі належним чином оформленої податкової накладної, яка у позивача в даному випадку є в наявності.

Колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними твердження податкового органу про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на поставку товару, отриманого від ТзОВ «Медео-Захід», що свідчить про нереальність господарських операцій, оскільки між сторонами був укладений договір усного характеру згідно якого вартість товару включала його доставку на склад покупця.

Крім цього, відповідно до статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 року, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, зокрема, у водія перевізника повинна бути товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України. З цього слідує, що ТТН повинен мати перевізник для пред'явлення особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки руху, та допускається можливість мати інший встановлений законодавством документ на вантаж, крім ТТН.

Згідно із пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна документація - це комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Тобто, іншим документом, на підставі якого здійснюється перевезення та оприбуткування товару, є документ, що свідчить про передавання товару від продавця до покупця. Оскільки транспортування товару було обов'язком контрагента, то колегія суддів вважає, що за таких обставин, відсутність у позивача ТТН не може розцінюватися як беззаперечний доказ відсутності поставки товарів.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції та вважає необґрунтованими доводи апелянта про порушення позивачем пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість», а відтак визначення податковим органом податкових зобов'язань позивачу в сумі 19710,00 грн. - є неправомірним.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції про скасування податкового повідомлення-рішення Луцької ОДПІ Волинської області ДПС №0003102301 від 28 квітня 2012 року.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної Державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.06.2012 року по справі № 2а/0370/1666/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: І.І.Запотічний

Судді: О.І.Довга

А.М.Ліщинський