Ухвала суду № 34742527, 05.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2013 р.Справа № 814/2770/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Шляхтицького О.І.

- Милосердного М.М.

при секретарі - Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року по справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Явкинський елеватор" до Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне акціонерне товариство "Явкинський елеватор" звернулося до суду з адміністративним позовом до Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.01.13р. №0000012201.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Явкинський елеватор" - задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби від 28.01.13р. №0000012201.

В апеляційній скарзі Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу від 17.12.12р. №763 відповідачем було проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача щодо правових відносин з постачальниками: ПП "Енліль-М" за квітень 2010р., ТОВ "Зернопродукт" за жовтень 2010р., ТОВ "Спецмонтаж - СВ" за липень 2011р.

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 29.12.12р. №293/22/00955070, в якому у висновках зазначено, що позивачем порушено:

- вимоги п.п.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (в чинній на той час редакції), п."а" п.198.1, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до штучного формування податкового кредиту у сумі 329569,69грн., в тому числі у квітні 2010р. - у сумі 260408,93грн., у жовтні 2010р. - у сумі 68820,76грн., у липні 2011р. - у сумі 340,00грн..

На підставі акту перевірки та за результатами розгляду заперечень позивача, відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 28.01.13р. №0000012201, яким визначено позивачу грошове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 412048,00грн., в тому числі за основним платежем - 329570,00грн. та за штрафними санкціями - 82478,00грн. Зазначене рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку, скарги позивача були залишені без задоволення.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі якого винесено спірне податкове повідомлення-рішення, не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства з боку позивача.

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07 жовтня 2009 року та 11 жовтня 2010 року ПрАТ "Явкинський елеватор" уклало договори складського зберігання з ПП "Енліль-М" та ТОВ "Зернопродукт".

Відповідно до положень вказаних договорів позивач, окрім послуг по зберіганню, зобов'язався надавати контрагентам додаткові послуги, а саме: приймання, доопрацюванні доробка (сушіння, очищення, фумігація та інші технологічні операції по доведенню якості продукції до рівня, що забезпечує оптимальний режим тривалого зберігання), а також послуги її відвантаженню.

На виконання договорів складського зберігання позивачем прийнято на відповідальне зберіганні від даних контрагентів с/г продукцію (соняшник), про що свідчать складські квитанції, товарно-транспортні накладні, а також документи внутрішнього контролю позивача.

Факт прийняття сільськогосподарської продукції на зберігання було підтверджено товарно-транспортними накладними, журналом складського обліку форми №36, а також документами внутрішнього контролю позивача.

Також позивачем було укладено з ТзОВ "Трайгон-Експорт" договір комісії №3-К від 01.07.10р. та з ТзОВ "Рамбурс-Трайгон" договір комісії №2-К від 01.07.09р., згідно з якими позивач (Комісіонер) зобов'язується здійснювати від свого імені і за рахунок комітентів закупівлю сільськогосподарської продукції у постачальників.

Крім того, у липні 2011р. позивач придбав у ТОВ "Спецмонтаж-СВ" гідравлічне обладнання в кількості 1 комплект на загальну суму 2040.00грн. в тому числі ПДВ на суму 340.00грн., що підтверджується накладною від 28.07.11р. №468. По бухгалтерському обліку позивачем зроблено запис Д-т 207 "Запасні частини", К-т 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками".

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Вище вказані норми Податкового Кодексу України повністю кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», а саме.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем у постачальників послуг та товарів ПП "Енліль-М", ТОВ "Зернопродукт", ТОВ "Спецмонтаж-СВ", на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Натомість, в підтвердження отримання послуг та товарів від ПП "Енліль-М", ТОВ "Зернопродукт", ТОВ "Спецмонтаж-СВ", позивачем надано до матеріалів справи податкові та видаткові накладні, договори, товарно-транспортні накладні та інші документами, які в повній мірі були досліджені судом першої інстанції та спростовують висновок апелянта про встановлений перевіркою факт відсутності господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами.

Таким чином, отримані позивачем документи (податкові накладні, видаткові накладні, договори, товарно-транспортні накладні та інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання послуг, товарів своїм безпосереднім постачальникам, які видали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

Крім того, як вбачається з апеляційної скарги та акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ПП "Енліль-М", ТОВ "Зернопродукт", ТОВ "Спецмонтаж-СВ" в порушення ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та вище зазначеними контрагентами, в тому числі з посиланням на неможливість проведення зустрічних перевірок, оскільки позиція МДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Крім того, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) в акті перевірки із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності), без відповідного рішення суду про визнання таких правочинів недійсними.

Також, колегія суддів вважає, що висновок податкового органу щодо безтоварності операцій між позивачем та його контрагентами у зв'язку з порушеннями при заповненні товарно-транспортних накладних є необґрунтованим, оскільки наявність неточностей чи помилок в товарно-транспортних накладних не може бути доказом безтоварності господарських операцій.

Висновок апелянта про безпідставне віднесення до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, виписаними ПП "Енліль-М", ТОВ "Зернопродукт", ТОВ "Спецмонтаж-СВ", колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки як вбачається з наданих до матеріалів справи податкових накладних, вони не містять таких недоліків, які б в силу ст.198 Податкового кодексу України не давали право позивачу на віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг за вказаними вище господарськими операціями.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, відповідачем не надано суду будь - яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, наявності вироків судів по закінченим кримінальним справам та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності (нереальності) господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагентів або позивача

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 06 листопада 2013 року.

Головуючий:

Судді: