Рішення № 3472205, 17.04.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2009 р. Справа № 29/167-09 вх. № 2887/5-29

Суддя господарського суду

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Мандрика Л.М. за довіреністю б/н від 31.03.2009р.;

відповідача - 1-ого - не з"явився;

відповідача 2-ого - не з"явився;

відповідача 3-ого - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 1", м. Київ

до Харківського міського управління земельних ресурсів м. Харків;

до Харківської міської ради Харківської області, м. Харків;

до ХРФ ДП "Центр ДЗК" при Держкомземі України

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

ЗАТ «МУЛЬТІ ВЕСТЕ УКРАЇНА 1» звернулося до Господарського суду Харківської області з вимогою про визнання за ним права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6310137200:07:020:0060) загальною площею 0,7987 га, за адресою вул. Полтавський Шлях 186 у м Харків із цільовим призначенням земельної ділянки «будівництво та подальша експлуатація адміністративних, складських, торгівельних, побутових та інших об’єктів комерційного призначення з вбудованими і прибудованими приміщеннями, об’єктів інфраструктури».

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.04.2009р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16.04.2009р.

Представник позивача у судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі. В підтвердження своїх позовних вимог зазначив, що суб’єкт набув право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу з метою провадження на ній підприємницької діяльності у формі спорудження об’єктів нерухомості комерційного призначення. Оскільки використовувати земельну ділянку для комерційних цілей позивач не має можливості, вважав, що через встановлені обмеження його право власності не може бути використане найбільш повним чином, просить суд через визнання за ним права власності встановити межі та правомочності щодо володіння, користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою.

Відповідач, Харківська міська рада, з'явився у судове засідання, проти позову заперечував з причини недотримання позивачем процедури зміни цільового призначення земельної ділянки у встановленому законом порядку. Письмових клопотань, доказів чи заперечень не надавав.

Відповідач, Харківська регіональна філія ДП «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України без надання письмових клопотань, доказів чи заперечень проти позову заперечував з тією аргументацією, що у позивача право власності ніхто не оспорює, право власності позивача на земельну ділянку підтверджується державним актом про право власності на землю, і філія взагалі не повинна бути відповідачем, оскільки до неї не ставляться будь-які вимоги щодо вчинення чи не вчинення дій.

Відповідач, Управління Держкомзему у м. Харків, у судовому засіданні 16.04.2009р., проти задоволення позовних вимог не заперечував, просив постановити рішення на розсуд суду.

У судовому засіданні призначеному на 16.04.2009р. було оголошено перерву до 17.04.2009р., з метою надання сторонами доказів в обгрунтування своїх вимог та заперечень по суті спору.

Представники відповідачів у судове засідання після перерви не з"явились, відзив на позов та документи витребувані судом не надали.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Позивач набув право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу землі № 2-7 від 23.01.2008р. загальною площею 0,7987 га кадастровий номер 6310137200:07:020:0060, за адресою вул. Полтавський Шлях 186 у м Харків, цільове призначення якої передбачало «експлуатація та обслуговування торгівельно-культурного центру».

Після набуття у власність вказаної земельної ділянки у позивача виникла необхідність спорудити на ній торгівельно-розважальний центр для здійснення статутної діяльності, чого не дозволяють здійснити обмеження та обтяження землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного характеру, що, насправді, не відповідає фактичному стану земельної ділянки та вимогам чинного законодавства України.

Зазначені обмеження на вказаній земельній ділянці підтверджені Витягом з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, де, зокрема, в якості обмежень на вказану земельну ділянку встановлено коди обмеження: а) 4.1 «охоронні зони земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» та б) 1.1 «зміна цільового використання». Вказані обмеження, визначені в електронному реєстрі, визначають неможливість здійснення будівництва на вказаній земельній ділянці у зв’язку з встановленням обтяжень рекреаційного характеру.

У спосіб, визначений Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. №502 з метою встановлення (зміни) цільового призначення земельної ділянки та скасування обмежень та обтяжень, а саме, надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки (перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка) позивач звернувся до Харківської міської ради 21 травня 2008 року (лист №15/08), проте відповіді на вказане звернення не отримав.

26 лютого 2009 року із відповідною заявою до Харківської міської ради позивач повторно звернувся, проте, незважаючи на таке звернення, вказане питання на розгляд сесії внесене не було і відповідне рішення не прийнято.

У матеріалах справи наявний лист Управління містобудування та архітектури Харківської міської ради №235/0/22-09 від 17.03.09р., відповідно до якого було зазначено, що «департамент … вважає розгляд питання зміни цільового призначення вищевказаної земельної ділянки можливим за умов виведення її з переліку рекреаційних зон м. Харкова».

Відповідно до п. 14 вказаного Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого КМ України «… у разі незгоди власника земельної ділянки з рішенням сільської, селищної, міської ради або органу виконавчої влади про відмову у зміні її цільового призначення спір вирішується в судовому порядку». За умови відсутності рішення Харківської міської ради, позивач звернувся до суду для визнання та захисту своїх законних прав власника земельної ділянки..

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України «… віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень». У п. «А» ч 1 ст. 20 ЗУ «Про землеустрій» зазначається, що «Землеустрій проводиться в обов’язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель».

Відповідно до ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Вирішуючи питання визначення цільового призначення та встановлення обмежень земельної ділянки, слід виходити з положень Закону України «Про землеустрій», у якому зазначається про встановлення обмежень та обтяжень вирішується у порядку, визначеному на підставі документації із землеустрою. Відповідно до ст.ст. 1, 25 даного Закону до документації із землеустрою відносяться проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Сторони по справі не надали інформації та доказів, які б однозначно та незаперечно стверджували той факт, що на спірну земельну ділянку був виготовлений і у встановленому порядку погоджений та затверджений проект землеустрою, відповідно до якого вказана земельна ділянка визначалася обмеженнями чи обтяженнями.

Суд даючи оцінку обмеженням даної земельної ділянки охоронною зоною земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, та історико-культурного призначення, виходить з наступного. Розділом II Земельного кодексу України визначені правові критерії віднесення земельних ділянок до земель відповідної категорії за їх цільовим призначенням в залежності від їх використання. Так, ст. 53 Земельного кодексу України передбачено, що до земель історико-культурного призначення належать земельні ділянки на яких розташовані споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури. В той же час ст. 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення - житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Ст. 47 Земельного кодексу України передбачено, що до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Отже, виходячи з вказаних критеріїв неможливо встановити, з яких міркувань та доказів виходили відповідачі при встановленні обмежень, для встановлення яких немає правових підстав.

Запис в державному акті на право власності на земельну ділянку "Цільове призначення (використання) земельної ділянки експлуатація та обслуговування торгівельно-культурного центру " вказує на приналежність земельної ділянки до земель категорії громадської та житлової забудови. Проте в силу вищезазначених обмежень, здійснити будівництво на цій ділянці неможливо. У такий спосіб виникає протиріччя у цільовому призначенні ділянки та обмеженнями, які на неї встановлені, що, в свою чергу, не дає можливості визначити способу та характеру її використання.

Отже, Запис в державному акті на право власності на земельну ділянку "Цільове призначення (використання) земельної ділянки експлуатація та обслуговування торгівельно-культурного центру" і одночасне встановлення зазначених обмежень на земельну ділянку створює умови та підстави для віднесення ділянки до декількох категорій земель вказаних в ст. 19 ЗК України. Зміст розділу II Земельного кодексу України не містить правових положень, котрі дозволяють відносити одну земельну і ту ж ділянку до кількох категорій земель за цільовим призначенням.

Підтвердженням цьому є положення Постанови КМ України від 02.04.2002 р. N 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" в редакції Постанови від 16.10.2008 року, котрою імперативно встановлено запис про цільове призначення земельної ділянки в редакції: "Цільове призначення земельної ділянки __", тобто законодавцем ставиться вимога про зазначення у державному акті цільового призначення земельної ділянки з її віднесенням до однієї категорії, викладеної в ст. 19 ЗК України.

Відповідно до вимог абз. 9 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про охорону земель» встановлено: «власники та землекористувачі .. при здійсненні господарської діяльності зобов’язані … забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням». Неправильне формулювання у наявному державному акті цільового призначення (використання) у діючій редакції не дає змоги позивачу використовувати земельну ділянку за одним призначенням, і тим, самим, потенційно створює передумови для порушення власником цільового призначення землі.

Враховуючі вищенаведені обставини, та враховуючи положення норм розділу II Земельного кодексу України, ст.ст. 1-25 Закону України „Про землеустрій", необхідно зробити висновок про те, що земельна ділянка загальною площею 0,7987 га, за адресою вул. Полтавський Шлях 186 у м. Харків з урахуванням її цільового призначення та фактичного використання відноситься відповідно до категорії земель житлової та громадської забудови.

Однією з перешкод, які на думку позивача заважають йому повноцінно використовувати земельну ділянку за призначенням, є охоронні зони, встановлені стосовно спірної земельної ділянки. Вказані обмеження є проявом тягаря права власності, закріпленого у ч. 4 ст. 319 ЦК України, де зазначено - власність зобов’язує. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Стосовно охоронних зон, визначених кодами 1.1., 4.1., варто зазначити, що відповідно до ст. 112 ЗК України охоронні зони створюються: «а) навколо особливо цінних природних об’єктів, об’єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; б) уздовж ліній зв’язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об’єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об’єкти». Виходячи з наведених положень закону, охоронна зона вказаної земельної ділянки не підпадає під жоден з перелічених випадків. З наявних матеріалів справи не вбачається підстав та доказів для встановлення щодо спірної земельної ділянки вказаних обмежень, а, отже, безпідставність вказаних зобов’язань речового характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до п. «Д» ч. 1 ст. 90 ЗК України «Власники земельних ділянок мають право … споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди». Ст. 320 ЦК України зазначає - власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 158 ЗК України «Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб». Ч. 1 ст. 392 ЦК України встановлено - власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Приймаючи до уваги, що позивач у позовній заяві не наполягає на стягненні з відповідачів судових витрат, суд вважає, що витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 13 Конституції України, ст.ст. 19, 20, 38, 79, 90, 158 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 20, 25 Закону України „Про землеустрій", ст. ст. 319, 320, 391, 392 ЦК України, 22, 23, 33, 34, 43, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за закритим акціонерним товариством «МУЛЬТІ ВЕСТЕ УКРАЇНА 1» (код ЄДРПОУ 35058997 адреса: 01030 м. Київ вул. Богдана Хмельницького б. 19-21 13 поверх) право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6310137200:07:020:0060) загальною площею 0,7987 га, за адресою вул. Полтавський Шлях 186 у м Харків із цільовим призначенням земельної ділянки «будівництво та подальша експлуатація адміністративних, складських, торгівельних, побутових та інших об’єктів комерційного призначення з вбудованими і прибудованими приміщеннями, об’єктів інфраструктури»;

Скасувати обмеження на земельну ділянку (кадастровий номер 6310137200:07:020:0060) загальною площею 0,7987 га, за адресою вул. Полтавський Шлях 186 у м Харків код 4.1 «охоронні зони земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення».

Скасувати обмеження на земельну ділянку (кадастровий номер 6310137200:07:020:0060) загальною площею 0,7987 га, за адресою вул. Полтавський Шлях 186 у м Харків код 1.1 «зміна цільового використання».

Суддя